Графіка Якова ГНІЗДОВСЬКОГО у збірках музеїв Тернопільщини

1. Гніздовський Я. Молодий і старий. 1944. Дереворіз. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 1 . Гніздовський Я. Молодий і старий. 1944. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей

Яків Гніздовський, видатний мистець української діаспори, народився 27 січня 1915 року в мальовничому селі Пилипче на Тернопільщині.
Відомий як графік, живописець, скульптор, автор мистецьких статей, але найбільше визнання він здобув як майстер дереворізу. Український глядач мав змогу вперше побачити графіку Якова Гніздовського на виставці 1990 року.

Після виставки дружина мистця Стефанія Кузан-Гніздовська подарувала гравюри національним музеям Києва і Львова, Тернопільському обласному краєзнавчому музею.

Тоді ж Стефанія Гніздовська відвідала «малу батьківщину» чоловіка і подарувала графіку художника, публікації та його особисті речі селу Пилипче та Борщівському обласному краєзнавчому музею.

З жовтня 1992 року в Пилипченській загальноосвітній школі діє музей Якова Гніздовського. Тернопільщина вшановує та популяризує творчі здобутки Якова Гніздовського постійним експонуванням його творів в чотирьох кращих музеях області.

Гніздовський Я. Кущ. 1944. Дереворіз

iл. 2. Гніздовський Я. Кущ. 1944. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей.

Яків Гніздовський народився у селянській родині і змалечку виявляв потяг до навчання. Після початкової школи — Чортківська гімназія, далі — Львів, Варшава, Бухарест, Рим, Зареб, Дрезден…. Так розгортався сувій його життєвої дороги, доки не зупинився на американському континенті.

В есе «Пробуджена царівна» Гніздовський згадував: «Влітку 1949 року я прибув до США. І тут, за винятком двох років 1956-57, проведених у Франції, живу досьогодні… – найдовша досі зупинка не тільки моєї еміґрації, але й мого життя…».1

Навчаючись в Академії Мистецтв у Загребі, Яків Гніздовський зацікавився гравюрою і опанував техніку гравіювання на дереві. До цього періоду відносяться дереворізи «Молодий і старий» (1), «Кущ» (2), виконані у 1944 році.

У ранній графіці він знаходився під впливом Альбрехта Дюрера. Гніздовський  писав: «Його (Дюрера) «Малі страсті» і «Великі страсті» я вважав тоді (1944), як і тепер вершиною графічного мистецтва, до якої можливо близьке лише східне мистецтво».2

Гніздовський Я. Плач Ярославни. 1950. Дереворіз. Музей Якова Гніздовського Пилипченської загальноосвітньої школи

iл. 3. Гніздовський Я. Плач Ярославни. 1950. Дереворіз. Музей Якова Гніздовського Пилипченської ЗОШ

«Плач Ярославни» (3) – одна з 15-ти ілюстрацій, виконаних Яковом Гніздовським для ювілейного видання 1950 року «Слова о полку Ігоревім» у переспіві Святослава Гординського.

Оздоблюючи переклад давньоруського літопису, мистець помірковано і обережно інтерпретував мініатюри княжої доби. Композиція дереворізу «Плач Ярославни» чітка і врівноважена.

На одному рівні розміщені: церковна споруда, невелике деревце і сонце над ним, подібне до соняшника, і постать Ярославни, дружини  новгород-сіверського князя Ігоря. Видане у Філадельфії «Слово» з мініатюрами Якова Гніздовського і за редакцією Святослава Гординського є цікавою літературно-мистецькою пам’яткою.

1950-1960 роки в автобіографічних спогадах Якова Гніздовського названі періодом «ста доріг»: «Перед кожною новою картиною лежало сто доріг, і я не знав на котру вийти. А вирішив бути незалежним мистцем і мусив вибрати якусь дорогу, бо в цьому була моя єдина надія». 3

Гніздовський Я. Натура. 1952. Дереворіз. Музей Якова Гніздовського Пилипченської загальноосвітньої школи

iл. 4. Гніздовський Я. Натура. 1952. Дереворіз. Музей Якова Гніздовського Пилипченської ЗОШ

У цей час художник багато малював олією, створював лінорити, пробував себе у скульптурі. Виставка «Гніздовський. Роки шукань 1950-1960», що у вересні-листопаді 1978 року відбулася в Українському Інституті Модерного Мистецтва в Чикаго, представила багатогранність таланту мистця і виявила період його творчості – найбільш різноманітний і найменш відомий.4 Саме до цього періоду відноситься дереворіз 1952 року «Натура» (4).

З 1960-х років, після поїздки до Парижа, де Гніздовський мав дві вдалі виставки, одружившись з Стефанією Кузан – донькою  емігрантів з Галичини і пройшовши «сто доріг» творчих мук, він нарешті знайшов свій творчий  шлях і  почав наближатися до мистецького Олімпу.

З цього часу дереворіз став улюбленою технікою майстра, у якій він віртуозно творив свої кращі гравюри. В інтерв᾽ю на власній виставці в  Українському музеї в Ніагара Фоллз (Канада) Гніздовський зуважив: «Дереворіз — це моя основна, найпримітивніша і найулюбленіша техніка. Опір, який ставить дерево, дає те, чого я найбільше шукаю. У кожній стадії дереворізу можна робити уліпшення. І саме це мені найбільше відповідає».5

Принцип виконання дереворізу трудомісткий і полягає в тому, що на дошку поздовжнього розпилу, попередньо добре висушену і  відшліфовану, олівцем наноситься рисунок. Потім на дошці (матриці) вибираються ножем або різцем ті частини, які на відбитку залишатимуться білими. Те, що повинно бути забарвленим, виступатиме рельєфом над вибраними місцями.

Гніздовський Я. Стадо овець. 1964. Дереворіз. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 5. Гніздовський Я. Стадо овець. 1964. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей

Коли матриця готова, на її поверхню валиком наноситься друкарська фарба, накладається і притискається папір. Відбиток на папері — у дзеркальному відображенні.  Мистець довго і ретельно опрацьовував ескіз майбутньої гравюри. До різьблення дошки приступав лише в тому випадку, коли був повністю задоволений ескізом.

Для різьби на дереві Гніздовський використовував прості інструменти – гострокінцеве плоске лезо і різці з кінцівками лез, подібних до V i U. Час, який витрачався на виконання матриці, залежав від розміру композиції і її складності.

Порода деревини, з якої робилась матриця – це, переважно, вишня, груша, бук, яблуня, які давали можливість створювати дуже деталізовані відбитки. Для здійснення задумів Гніздовського найбільше підходила деревина груші і на грушевих дошках він створив більшість своїх дереворізів.

Упродовж творчого життя Яків Гніздовський багато працював в книжковій графіці, створив десятки екслібрисів. Дослідники творчості художника залишили чимало схвальних публікацій саме про цю ділянку його здобутків.

Гніздовський Я. Плакуча верба. 1964. Дереворіз. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 6. Гніздовський Я. Плакуча верба. 1964. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей

Окрему групу дереворізів художника складають ілюстрації до літературних творів. Гніздовський – один з небагатьох мистців, які використовували гравюру на дереві для оздоблення книжок.

Треба мати неабияку любов і пошану до друкованого слова, щоб виготовляти ілюстрації у цій трудомісткій техніці. Крім  чисельних видань українською мовою, він оформив англомовні публікації поем Д. Кітса («Poems of John Keats», 1964), Т. Колріджа («Poems of Samuel Taylor Coleridge», 1967), Т.Гарді («Poems by Thomas Hardy», 1979), В. Дж. Сміта («The Traveller’s Tree», by William Jay Smith, 1980). Гравюри «Стадо овець» (5) та «Плакуча верба» (6),  входять до числа десяти дереворізів, виконаних Гніздовським у 1964 році для видання поем Джона Кітса.

Дереворіз 1967 року «Конструктор» (7) – поодинока гравюра мистця, де використана фігура людини. У середину сітчастої кулі поміщена постать оголеного чоловіка. Біля країв сітка густішає, перетворюючись на ажурне плетиво, до центру, навпаки, рідшає. Крізь її проміжки, вертикально проглядається фігура, яка становить композиційний центр. Напруживши всі м’язи, чоловік, схоже, закручує щось у себе над головою.

Гніздовський Я. Конструктор. 1967. Дереворіз. Тернопільський обласний художній музей.

iл. 7. Гніздовський Я. Конструктор. 1967. Дереворіз. Терноп. обл. худож. музей

Ця гравюра очевидно,  є символічним результатом роздумів автора про життя людини і те місце, яке вона готує для себе в досконалому середовищі живої природи, зводячи бетонно-металеві клітки.

В уже згадуваному інтерв᾽ю на виставці 1981 року в Канаді, на питання Олі Колянківської про автопортрети  Яків Гніздовський відповів: «Маю їх три-два в дереві і один в металі, офорті. Колись не робив своїх портретів, ані не підписував своїх картин. Але згодом переконався, що ми є такі, як є, і втекти від себе не можемо».

Автопортрети 1971 року дереворіз (8) і офорт (9) представляють автора у 56-літньому віці. Обличчя з промінчиками зморшок обрамлене густим волоссям і борідкою, виразний і спокійний погляд, щільно стулені вуста – зображення чоловіка, заглибленого в роздуми і спостереження за тим, що буде відтворене і увіковічене на полотні або папері.

Дереворіз 1981 року «Автопортрет»(10) композиційно замкнений в колі. На гравюрі зображено мистця у профіль. Цей немолодий чоловік в окулярах зосереджено схилився над роботою. Він різьбить на дерев’яній дошці.

Гніздовський Я. Автопортрет. 1971. Дереворіз. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 8. Гніздовський Я. Автопортрет. 1971. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей

Напевне сиві борода, волосся, брови, зображені чіткими, виразними, ритмічними штрихами. Увагу привертають кисті рук художника –  жилаві, рельєфні диво-руки, які вміють виплітати з дерева ажурні візерунки.

На столі, крім дошки, яку різьбить майстер, зображено три різці, четвертим він працює. Гніздовський наповнив композицію предметами і деталями, які вважав найпотрібнішими для показу свого мистецтва, передав напружену атмосферу творчості.

В есе «Пробуджена царівна» Гніздовський писав: «По таких довгих пошуках я вкінці знайшов і мотив, і, здається, дорогу до нього (вони завжди разом). Роками шукав за ними всюди, а знайшов у моїй власній кімнаті, у власній кухні, у власному коридорі і на розі власної вулиці. Все це було біля мене, але немов сховане мрякою від мого зору. Це були мої сплячі царівни».

Відкривши для себе неймовірно велике у неймовірно малому, зачарувавшись звичайними, буденними, нерідко надто прозаїчними речами, Яків Гніздовський присвятив своє життя і творчість «оприлюдненню» власних відкриттів.

Починаючи з 1960-х років і аж до останнього свого земного дня він «мережив» дерево, чи інший матеріал, щоразу дивуючись досконалості природи і намагаючись цю досконалість повторити в зображеннях городини, екзотичних рослин, тварин і птахів.

Гніздовський Я. Автопортрет. 1971. Офорт. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 9. Гніздовський Я. Автопортрет. 1971. Офорт. Борщів. обл. краєзн. музей

Заглиблення у світ природи через зображення флори і фауни Гніздовський, в одному з  інтерв᾽ю, пояснював браком людських моделей. Невдовзі він переконався, що «нові моделі» своєю невибагливістю дають йому волю у творчих шуканнях. Він не був зв’язаний вимогами зовнішньої подібності, якої найчастіше чекають люди, і міг трактувати свої образи так, як хотів сам.

Дереворіз 1978 року «Вівці в кошарі» (11) – одна із 15-ти ілюстрацій Якова Гніздовського до поезій Томаса Харді. Композицію «Вівці в кошарі» мистець у тому ж році повторив в лінориті, а також розмістив на афіші індивідуальної виставки 1980 року (Norfolk Hermitage Foundation Museum, Virginia).

Гравюра «Вівці в кошарі» поділена на однакові горизонтальні смуги, що імітують загін або кошару. На противагу цим прямим горизонталям — фігурки овець, що розміщені по три у три ряди. Вигнуті хребти тварин з темними, майже силуетними голівками утворюють хвилеподібні вертикалі.

1-. Гніздовський Я. Автопортрет. 1981. Дереворіз. Борщівський обласний краєзнавчий музей.

iл. 10. Гніздовський Я. Автопортрет. 1981. Дереворіз. Борщів. обл. краєзн. музей

Всі вівці трактовані однаково: з-під довгої прямої шерсті, що спадає до низу, видніються витончені маленькі копитця. За рахунок поворотів голів, вигину тулубів досягнуто особливого ритму, передано характер повільних задумливих тварин. Цікаво, що монотонне повторення однакових елементів творить особливу орнаментальну гармонію.

Якщо вилучити обрамлення з гравюри «Вівці в кошарі», то вона буде схожа на «безкінечник», який широко використовується в українських орнаментах, тобто мотив можна продовжувати скільки завгодно врізнобіч. Цю думку підтвердив сам Гніздовський, виконавши лінорит «Вівці в кошарі ІІ», де збережено ритм і пропорції попередньої роботи, але у вертикальному напрямку зображено вже не три ряди овець, а п’ять.

У техніці дереворізу Гніздовський створив кілька виразних, чітких та лаконічних портретів, де обмеженими засобами зумів майстерно виявити характерні риси кожного портретованого. Приміром, портрети: Алексіса Ранніта  та Емми Андієвської для публікацій збірок їх поезій, Миколи Скрипника і Олександра Довженка (12) для монографій відомого літературознавця Івана Кошелівця.

Гніздовський Я. Вівці в кошарі. 1978. Дереворіз. Тернопільський обласний художній музей

iл. 11. Гніздовський Я. Вівці в кошарі. 1978. Дереворіз. Терноп. обл. худож. музей

Характерними рисами графіки мистця є центральність та симетричність зображення об’єктів на нейтральному білому тлі, декоративне трактування предметів та явищ, чітка композиційна будова і своєрідна «геометризація», що виявляється в ритмічному розміщенні  на площині тих елементів, які бувають нечіткими або навіть хаотичними в природі.

Ритмічність, орнаментальність, поділ площини на смуги – характерні для українського народного мистецтва, а також притаманні графіці художника. Очевидно у такий спосіб в його творчості проявилося унікальна борщівська вишивка, як спомин про дитинство і Україну.

В есе «Пробуджена царівна» Яків Гніздовський писав: «Я ніколи не почував себе емігрантом. Я вважав себе туристом, що не завжди з власної волі переїжджає з країни в країну і не завжди має для цього бодай мінімум засобів».7

У цих словах — сум за рідною землею і батьківським домом, а також надія на повернення з подорожі тривалістю в ціле життя.

Гніздовський Я. Олександр Довженко. 1980. Дереворіз. Тернопільський обласний краєзнавчий музей.

iл. 12. Гніздовський Я. Олександр Довженко. 1980. Дереворіз. Терноп. обл. краєзн. музей

Наталія Собкович,

мистецтвознавець
м. Тернопіль

 

  1. Гніздовський Я. Малюнки, графіка, кераміка, статті. Нью-Йорк: Пролог., 1967. С. 11.
  2. Певний Б. Щоб вітер не завіяв слідів // Сучасність. – 1990. – № 5. – С. 58.
  3. Гніздовський Я. Малюнки, графіка, кераміка, статті. С. 38.
  4. Гніздовський : Роки шукань, 1950—1960, 22 верес. — 22 листоп. 1978, Український Інститут Модерного Мистецтва : [Каталог виставки]. Чикаго, 1978. 15 с.
  5. Гніздовський Я. Яків Гніздовський : Інформації й інтерв’ю / [підготувала О. Колянківська] // Ми і Світ. — Ніагара-Фолс, 1981. — Ч. 223. — С. 34—41.
  6. Jacques Hnizdovsky : Woodcuts and Etchings / compiled by Abe M. Tahir, jr. foreword by Peter A. Wick. — Gretna : Pelican Publishing Company, 1987. — 261 p.: il.
  7. Гніздовський Я. Малюнки, графіка, кераміка, статті. С. 8.

 

P.s. 

У 2016 – Наталія Собкович стала лауреатом обласної премії в галузі культури за 2015 рік у номінації «Етнографія, музейна справа — імені Володимира Гнатюка» за низку ювілейних мистецьких видань до 100-річчя Якова Гніздовського. Дізнатися більше →

14 квітня 2016 року у видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшов у світ бібліографічний покажчик «Яків Гніздовський: «Життя людини — тільки недосконалий відблиск її власної мрії», підготовлений фахівцями інформаційно-бібліографічного відділу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Електронна версія видання 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 904 публікацій.

Коментарі (2)

  1. […] за низку ювілейних мистецьких видань до 100-річчя Якова Гніздовського. Дізнатися […]

Залишити відповідь