ГОЛОВИН Богдан Петрович

ГОЛОВИН Богдан Петрович (псевд.: Б. Горбачівський, Б. Кузик, Б. Петрів, Теодор Хуторянин, Тарас Чепіга, О. Чумаченко та ін.; 06. 09. 1926, с. Золотковичі, нині Мостиського району Львівської області – 09.10.2016, м. Тернопіль) — педагог,  громадський діяч, член Української Світової Спілки професійних учителів (1994), член Всеукраїнської спіл­ки краєзнавців та член НТШ (2000), Почесний член Всеукраїн­ського товариства “Просвіта” (1996) і Християнського емісійно­го товариства “Фундація духов­ного єднання України” (1997), Почесний голова Тернопільського обласного об’єднання Товариства “Просвіта” (2001), член Націо­нальної спілки журналістів України (1999). Заслужений працівник освіти України (1993). Лауреат Всеукраїнської премії ім. братів Богдана і Левка Лепких (2005). Нагороджений медаллю «Будівничий України». 


Ім’я Богдана Петровича тісно пов’язане з с. Буцневом. Упродовж 15 років, з лютого 1973 р. до серпня 1988 р., працював учителем історії місцевої десятирічки.

Батько Богдана — Петро Головин був громадським діячем, з ініціативи якого у селі започаткували читальню «Просвіти», позичково-кредитну спілку і кооперативну крамницю. За доносами на початку Першої світової війни поліція запроторила його до концтабору для військових злочинців у Талергофі.

Богдан був здібним до навчання. Мати Марія бачила в ньому майбутнього священика, та початок Другої світової війни перекреслив усі плани.

У 1939 р. після закінчення школи Богдан успішно склав іспити у чоловічій філії академічної гімназії у Львові. Але ІІ Світова війна перекреслила усі плани.

10 лютого 1940 р. родину депортували на Північний Урал як «українських буржуазних націоналістів», «ворогів народу». У Львові залишилося двоє синів і дві доньки. Доля двох дорослих синів була невідомою. Вони служили у польській армії і потрапили у німецький полон.

Богдан 2 роки навчався у Львівській державній торговельній школі з українською мовою викладання. Влітку 1943 року був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Працював у Магдебурзі, на Ельбі (Центральна Німеччина). У 1945 році мобілізований у радянську армію. На військовій службі він пробув до осені 1951 року.

Влітку 1952 року вступив у Львівський університет імені Івана Франка на заочний відділ історичного факультету, який закінчив у 1958 році. Учителював на Львівщині (1952–1961). Невдовзі Богдан Головин як репатріант та безпартійний опинився під пильним наглядом КДБ. Уже 1961 року його звільнили з посади директора школи. Тож із дружиною Іриною Кордубою, вчителькою математики, довелося виїхати за межі Львівщини.

На Тернопільщині Богдана Петровича спочатку призначили директором Прошівської восьмирічки Тернопільського району, проте вже наступного року понизили на посаді за… колядування у сусідів на Різдво.

Невдовзі він став заступником директора Тернопільської районної заочної середньої школи. Проте,  вже  в 1973 році його перевели в Буцнівську середню школу неподалік обласного центру, а 1982 року Тернопільський райвиконком навіть зняв із черги на отримання квартири.

У загальноосвітніх школах Богдан Петрович активно займався краєзнавством. Керовані ним юні краєзнавці-туристи здобували призові місця на районних і обласних змаганнях, у всесоюзному тематичному конкурсі. І очільники райвно відзначали вагомі досягнення туристсько-краєзнавчого гуртка Буцнівської середньої школи, але завжди “забували” згадати прізвище його керівника.

У 1986 р. вийшов на пенсію, але продовжував працювати на педагогічній роботі. Цей період біографії пана Богдана позначений ще й великою пошуковою роботою у краєзнавстві й туризмі.

Разом із гуртківцями Прошівської восьмирічної та Буцнівської середньої шкіл організовував походи по рідному краю, були призерами районних і обласних зльотів.

На конкурсах «Кращий похід року» буцнівський краєзнавчий гурток кілька разів здобував призові місця у колишньому СРСР за найкращий туристичний похід та його опис. Походи Б. Головин організовував за особисто розробленими маршрутами.

З учнями і педагогами Богдан Петрович здійснював багатоденні екскурсії у міста Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Ленінград (тепер Санкт-Петербург), Кишинів, Мінськ та інші. У ході цих відвідин він знайомив школярів з історією і видатними діячами науки, культури, історичними діячами.

Восени 1988 року, з часу створення Товариства української мови, Б. Головин вступив до нього і став активістом. У 1992 р. однодумці обрали його головою Тернопільського районного, а в липні цього ж року — обласного об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

За роки його правління тернопільське об’єднання стало ініціатором відновлення діяльності «Молодої Просвіти». 13—14 травня 1995 р. було проведено Всеукраїнський семінар-практикум у Теребовлі, Струсові й Тернополі. З колегами досвідом ділився Богдан Головин.

Паралельно з керівництвом обласної «Просвіти» він і далі займався краєзнавством, дбав про відновлення забутих і заборонених імен видат-них діячів науки, культури, а також мучеників за віру Господню, учасників визвольних змагань 40—50 років ХХ століття, підпільників ОУН і УПА.

Він — автор розвідок про репресованих українських патріотів, нарисів про священиків і монахинь УГКЦ, опублікованих у журналі «Богословія» (видається у Римі). Окремі з них надруковані у газетах «Свобода», «Подільське слово», «Вісник Тернопілля», «Тернистий шлях», «Народне слово», річниках «Тернопілля».

Богдан Головин опублікував низку статей про видатного літературознавця і фольклориста Теофіля Комаринця, історика Мирона Кордубу, поета о. Олександра Малицького, політичних і громадських діячів Олександра Барвінського, Юліана Бачинського та ін.

2016 – З нагоди ювілею Богдана Головина

Джерела →

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2388 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] ГОЛОВИН Богдан, історик, педагог, публіцист, громадсько-освітній діяч — за активну громадсько-політичну та публіцистичну діяльність. […]

Залишити відповідь