ГНАТЮК Володимир Михайлович

ГНАТЮК Володимир Михайлович (псевд. та крипт.: В, В. Г., М. Р., Гн. В., Літописець В.; 09. 05. 1871, с. Велеснів, нині Монастириського р-ну Тернопільської області – 06. 10. 1926, м. Львів) – фольклорист, етнограф, літературознавець, мовознавець і громадсько-культурний діяч. Батько О. Гнатюк-Піснячевської та Ю. Гнатюка. Чл.-кор. Петербур. АМ (1902), акад. ВУАН (1924). Дійсний член НТШ (1899), Чехословацького народознавчого т-ва в Празі (1905), Австрійського етнографічного об’єднання у Відні, Міжнародного союзу фольклористів у Гельсинкі (1907). Почесний член Етнографічного товариства в Києві (1925).

Закінчив Львівський ун-т (1898). Етнографією почав цікавитися під час навчання у Бучацькій та Станіславівській (нині Івано-Франківськ) гімназіях. Зацікавлення фольклором поглибилося під час університетських студій під впливом М. Грушевського, О. Колесси та А. Каліни.

1894 став членом спілки «Towarzystwo ludoznawcze». Свої перші записи фольклору та статті публікував у ж. «Lud» та «Житє і слово», редагованих І. Франком. Методологічні вказівки для записування надавав йому Ф. Вовк. Фольклор записував переважно на Тернопільщині.

1895–1903 здійснив шість експедицій на територію Закарпатської України, Пряшівщини та до закарпатських переселенців у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині. Заарештований угорською поліцією під час останнньої експедиції, захворів на астму.

Значний розголос мав його протест проти національно-економічного та соціального гноблення закарпатських українців угорською владою «І ми в Європі» (під ним підписалося кільканадцять діячів укр. культури).

Як голова товариства «Академ. громада» у Львові Гнатюк у жовтні 1898 організував святкування 25-ліття літературної діяльності І. Франка, яке допомогло письменникові вийти з матеріальних злиднів.

Успіх святкування сприяв заснуванню «Фонду підмоги незасібних літераторів», головою якого обрано Гнатюка. На базі фонду 1898 виникла «Українсько-руська видавнича спілка», секретарем якої до 1912 був Гнатюк.

У 1898 став незмінним секретарем НТШ у Львові. Гнатюк залучав до співпраці з товариством діячів світової науки, зокрема А. Ейнштейна, Т. Масарика, Я. Бодуена де Куртене, В. Яґича.

Співредактор (разом із М. Грушевським) «Записок НТШ» та ред. «Хроніки НТШ». Разом з І. Франком 1898 заснував Етнографічну комісію НТШ (до 1912 – її секр., пізніше – голова).

Навколо Комісії Гнатюк зосередив кілька сотень збирачів фольклору, для яких публікував програми, питальники та метод. вказівки для записування; вони надсилали йому свої записи, які в його упорядкуванні друкувалися у виданнях Комісії:

  • «Етнографічному збірнику» (22 томи),
  • «Матеріалах до українсько-руської етнології» (12 томів).

Лише у цих двох виданнях Гнатюк опублікував:

  • 195 казок,
  • 411 байок (казок про тварин),
  • 552 легенди,
  • 810 анекдотів,
  • 582 пісні різних жанрів,
  • 322 колядки і щедрівки,
  • 8622 коломийки,
  • 184 тексти та 180 мелодій гаївок,
  • 258 оповідань про опришків,
  • 77 оповідань про тютюнарів,
  • 1565 оповідань з демонології,
  • 18 описів весілля,
  • 22 описи похоронних звичаїв
  • тощо.

До кожного тексту він наводив паспортизацію: де, коли, від кого і ким був записаний; подавав життєписи кращих інформаторів; майже у кожному тексті наводив посилання на його варіанти в ін. друков. джерелах. Чимало текстів опублікував поза цими серіями, наприклад, його двотомник українського еротичного фольклору містить 313 текстів.

Гнатюк був прихильником порівнял. методу у фольклористиці, однак не відкидав й ін. методів: історичного, антропологічного, міфологічного. Досліджував українські пісні, звичаї та вірування, демонологію, казки, легенди, анекдоти, перекази, «соромниц. фольклор»; опрацював методику збирання фольклору та текстол. принципи його публікації, історію фольклорно-етнологічних досліджень.

Майже кожному жанру українського фольклору Гнатюк присвятив розвідку. На окрему увагу заслуговують його історично-порівняльні дослідження про балади (зокрема про матір-дітогубницю, неплідну матір і ненароджені діти, Бондарівну та ін.). Вивчав думи, історичні та лірницькі пісні, пісенні новотвори. Окрему розвідку присвятив словацькому опришку Яношіку, порівнявши оповідання про нього з розповідями про О. Довбуша.

Підтримував контакти з чеськими етнологами Ї. Полівкою, Ч. Зібртом, Л. Нідерле та ін. Для чеської енциклопедії «Ottův slovník naučný» написав ст. «Malorusové» (Praha, 1900, díl 16). Чималу увагу присвячував матеріальній культурі українців: кулінарії, кушнірству, ткацтву, одягу, заняттям населення тощо.

Досліджував також народну культуру росіян, білорусів, поляків, пд. слов’ян та неслов’янських народів. І. Франко назвав його «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу», а М. Яценко – «першим українським професіональним фольклористом».

Значна частина фольклорних записів Гнатюка загубилася під час 1-ї світової війни; в архіві ІМФЕ зберігаються понад 25 000 аркушів його записів, в архівах Західної України – його листування з майже 800-ма людьми.

Як літературознавець Гнатюк найбільший внесок зробив у дослідження давньої української літератури, зокрема творів, створених на Закарпатті та Галичині. У 2-й частині праці «Rusíni v Uhrách» (опубл. у ж. «Slovanský prehled», 1899, roč 1, № 5, 9) подав перший нарис їхньої літератури у 19 ст.

Досліджував та видавав окремими книжками твори класиків української літератури, заборонених у царській Росії: І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, О. Кониського, П. Куліша, Панаса Мирного, Д. Мордовця, І. Нечуя-Левицького, О. Стороженка, А. Чайковського, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Кримського та ін.

Популяризував творчість західно-українських. письменників, зокрема І. Франка. Автор біографічних нарисів про І. Котляревського, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова, С. Воробкевича, М. Старицького, Е. Золя, В. Яґича та ін.

Особиста дружба пов’язувала його з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем та ін. українськими письменниками, які часто відвідували його у Львові та Криворівні. Лише у двох серіях «Укр.-руської видавн. спілки» підготував до друку та видав (переважно з влас. передмовами) понад 140 книжок авторів української та зарубіжної літератури.

Серед зарубіжних літераторів переважали переклади з російської та польської мов: 6 Л. Толстого, 3 книжки І. Тургенєва, по 2 книжки А. Чехова та М. Горького, твори Ф. Достоєвського, В. Гаршина, М. Гоголя, В. Оркана, Б. Пруса, В. Олеговича, Б. Ґрадовського, Я. Карловича, І. Мацейовського, П. Хмельовського та ін.

Значну частину з них переклав сам Гнатюк. Із рос. мови перекладав наукові праці українських авторів, які в Росії не могли публікуватися рідною мовою. Перекладав зі всіх слов’ян. мов, а також із нім., франц. та угорської.

1899–1907, 1922–26 – відповідальний редактор «Літературно-наукового вісника». Досліджував українську діалектологію, соціолінгвістику, етимологію, ономастику та лексикологію Карпатського регіону. Вивчав диференціацію та генезис південно-західних говірок української мови: лемків, бойків, гуцулів та бачванських русинів.

Установив українсько-словацьку мовну межу. В рукописі залишився його «Словник українських закарпатських говорів» (понад 30 000 слів), який, значно поповнений І. Панькевичем, зберігається в Інституті чеської мови в Празі.

З мовного боку дослідив низку текстів давньої української літератури. Чимало уваги приділяв розробці норм сучасної української мови, українському правопису та лінгводидактиці, боровся за узаконення єдиного загально українського правопису.

Важливим є його місце в історії української журналістики. Як історик вивчав питання національно-визвольної боротьби українців, школи, освіти та релігії. Чимало зробив для розвитку українського краєзнавчого музейництва (співзасновник Музею НТШ у Львові).

Через хворобу 1918 не зміг скористатися запрошенням оселитися в Києві, де йому пропонували керівництво кафедрою української фольклористики.

Вшанування памяті:

  • 1968 — у с. Велеснів відкрито Етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка.
  • 1971 — встановлено пам’ятник і погруддя в рідному селі та на його могилі у Львові (скульптор Л. Біганич).
  • 1971, 1991, 2001 — проведено наукові конференції, присвячені Гнатюку;
  • Його іменем названо вулицю у Львові та інших містах, школу у рідному селі, Бучацьку гімназію, ТНПУ;
  • 1989 — видано пошт. марку;
  • Встановлено обласну премію ім. Гнатюка для кращих збирачів фольклору (1-й лауреат – П. Медведик).

Праці:

Фольклористика та етнографія:

  • Лірники // Етногр. зб. 1896. Т. 2;
  • Етнографічні матеріали з Угорської Русі // Там само. 1897–1911. Т. 3, 4, 9, 25, 29, 30;
  • Мужицька одежа // Буковина. 1897. № 151. 10 (22) лип.;
  • Pieśni rekruckie // Lud. 1897. Zesz. 1;
  • Кушнірство у Галичині // Мат. до укр.-руської етнології. 1899. Т. 1;
  • Народна пожива і спосіб її приправи у східній Галичині // Там само. Т. 2;
  • Галицько-руські анекдоти // Етногр. зб. 1899. Т. 6;
  • В справі збирання народних легенд // ЛНВ. 1899. Т. 8, кн. 12 (співавт.);
  • В справі збирання етнографічних матеріалів // Хроніка НТШ. 1901. № 8, вип. 4;
  • Галицько-руські народні легенди // Етногр. зб. 1902–03. Т. 12, 13;
  • Пісенні новотвори в українсько-руській словесності // Зап. НТШ. 1903. T. 52, кн. 2;
  • Знадоби до галицько-руської (української) демонології // Етногр. зб. 1904–12. Т. 15, 33, 34;
  • Коломийки // Там само. 1905–07. Т. 17–18;
  • Народна пожива на Бойківщині // Наук. збірник, присвяч. проф. М. Грушевському. Л., 1906;
  • Гаївки // Мат. до укр.-руської етнології. 1909. Т. 12;
  • Das Geschlechtsleben des Ukrainischen Bauernvolkes. Leipzig, Bd. 1, 1909; Bd. 2, 1912;
  • Народні оповідання про опришків // Етногр. зб. 1910. Т. 24;
  • Похоронні звичаї й обряди // Там само. 1912. Т. 31–32;
  • Народні казки. Л., 1913; Колядки і щедрівки // Етногр. зб. 1914. Т. 35, 36;
  • Народні оповідання про тютюнарів // Зап. НТШ. 1915. Т. 122;
  • Українські народні байки // Етногр. зб. 1916. Т. 37, 38;
  • Українська народня словесність. Відень, 1916;
  • Народні новелі. Л., 1917;
  • Причинки до пізнання Гуцульщини // Зап. НТШ. 1917. Т. 123/124;
  • Українські весільні обряди і звичаї // Мат. до укр.-руської етнології. 1919. Т. 19–20;
  • Народні легенди. Л., 1926.

Літературознавство:

  • Легенди з Хітарського збірника // Зап. НТШ. 1897. Т. 16, кн. 2;
  • Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності. Л., 1898;
  • Старохристиянські легенди. Л., 1901;
  • Нові переклади Шевченкових поезій // ЛНВ. 1901. Т. 14, кн. 4;
  • Еміль Золя // Там само. 1902. Т. 20, кн. 11;
  • Угроруські духовні вірші // Зап. НТШ. 1902. Т. 46, 49;
  • Кілька причинків до біографії Юрія Гуци (Венеліна) // Там само. Т. 47, кн. 2;
  • Корнило Устиянович // ЛНВ. 1903. Т. 23, кн. 9;
  • Ізидор Воробкевич // Там само. Т. 24, кн. 10;
  • До характеристики семінарських часів Івана Котляревського // Там само. Кн. 12;
  • Поетичний талант між бачванськими русинами (Г. Костельник) // Там само. 1904. Т. 26, кн. 6;
  • Віршована легенда про рицаря і смерть // Зап. НТШ. 1908. Т. 85, кн. 5;
  • Угроруський співаник Ів. Гряделевича // Там само. 1909. Т. 88, кн. 2;
  • Староруські оповідання: Лицар і смерть і другі легенди. Л., 1922;
  • Зборник Петра Колочавського // Наук. зб. т-ва “Просвіта” в Ужгороді. Уж., 1922. Річник 1;
  • Лука Гарматій і його спомини про М. Коцюбинського // Учитель. 1925. Т. 1.

Мовознавство:

  • Русини Пряшівської єпархії і їх говори // Зап. НТШ. 1900. Т. 35/36;
  • Руська мова в Угорщині // ЛНВ. 1902. Т. 17, кн. 2;
  • Ruská censura a ukrajinský jazyk // Slovanský přehled. 1903. Roč. 5. № 3, 4;
  • Яка мова стане світовою? // ЛНВ. 1904. Т. 28, кн. 10;
  • Чи бачванський говір словацький? // Зап. НТШ. 1905. Т. 63, кн. 1;
  • Останки аориста в нашій мові // Там само. Т. 64, кн. 2;
  • Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови і правописі? // Наша школа. 1911. № 2/3;
  • В справі нашої літературної мови // Діло. 1913. № 65–70;
  • Кілька уваг про мову творів В. Стефаника // Стефаник В. Синя книжечка. К., 1914;
  • В справі української правописі // ЛНВ. 1922. Т. 75–81;
  • В справі української літературної мови // Там само. 1924. Т. 82, кн. 2;
  • В справі літературної мови підкарпатських Русинів // Наук. зб. Музею укр. культури в Свиднику. Пряшів, 1967. Т. 3.

Історія:

  • Дещо про Русь угорську // Радикал. 1895. № 2, 3;
  • Юрій Жаткович // Діло. 1896. № 263;
  • І ми в Європі // Житє і слово. 1896. Т. 5, кн. 1;
  • Угро-руська мізерія // Там само. 1897. Т. 6, кн. 2;
  • Число Русинів на Угорщині // ЛНВ. 1899. Т. 6, кн. 6;
  • Справа українсько-руського університету у Львові // Там само. Т. 7, кн. 8;
  • 1901, т. 16, кн. 11; 1902, т. 17, кн. 1;
  • Австрійська конституція в числах // Там само. 1901. Т. 13, кн. 1;
  • Едмунд Еґан // Там само. Т. 16, кн. 11;
  • Словаки чи русини? Причинок до спору про національність зх. Русинів // Зап. НТШ. 1901. Т. 42;
  • Záležitost rusinské university ve Lvově // Slovanský přehled. Praha, 1902. Č. 5;
  • Ювілей В. Яґіча // ЛНВ. 1902. Т. 18, кн. 4;
  • Жиди в Галичині // Там само. Т. 20, кн. 11;
  • Статистика народностей в Угорщині // Там само. Кн. 12;
  • Керестурська хроніка // Зап. НТШ. 1903. Т. 53, кн. 30;
  • Єретик між москвофілами [І. С. Свєнціцький] // ЛНВ. 1904. Т. 28, кн. 10;
  • Мадярська свобода // Там само. 1905. Т. 32, кн. 11;
  • Зносини українців із сербами // Наук. збірник, присвяч. проф. М. Грушевському. Л., 1906;
  • Видавнича спілка // ЛНВ. 1906. Т. 33, кн. 3;
  • Честь праці! Про наукову діяльність М. С. Грушевського // Там само;
  • Из украинских провинций Венгрии // Укр. вест. 1906. № 5;
  • Čtyřicet let činnosti lvovské «Prosvity» // Slovanský přehled. Praha, 1909. Roč. 11;
  • Підкарпатська чи Угорська Україна? // Вперед. 1920. № 224;
  • Кубанщина й кубанські українці. Л., 1920. Чи закарпатські українці автохтони? // ЛНВ. 1922. Т. 76.

Посмертні збірні видання:

  • Українські народні казки Східної Словаччини. Пряшів, 1965;
  • Вибрані статті про народну творчість. К., 1966;
  • Народни приповідки бачваньских Русинох. Руски Керстур, 1967;
  • Українські народні пісні в записах В. Гнатюка. К., 1971;
  • Руски народни писні у записох В. М. Гнатюка. Нови Сад, 1972;
  • Вибрані статті про народну творчість. Нью-Йорк, 1981;
  • Етнографични материяли з Угорскей Руси. Т. 1–5. Нови Сад, 1985–88;
  • Розправи и статї о Руснацох Бачкей, Сриму и Славонии. Нови Сад, 1988.

Джерела:

ГНАТЮК Володимир Михайлович [Текст] // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; ред. кол.: Г.В. Боряк, Л.А. Дубровіна (голова), В.І. Попик та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. — С. 100. — Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_mi/cgiirbis_64.exe?&I21DBN=FCTG&P21DBN=FCTG&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=EIF0000083%2Epdf, вільний. — Дата ост. пер.: 01.10.2019.

Мушинка, М. І. ГНАТЮК Володимир Михайлович [Електронний ресурс] / М. І. Мушинка // Енциклопедія Сучасної України / Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. – Київ, 2014—2019. — Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=30627, вільний. — Дата ост. пер.: 01.10.2019.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2732 публікацій.

Залишити відповідь