ГЕЛЯС Ярослав Томович

19.08.2019 | Автор: | Категорія: Діячі театру й кіно

Ярослав Геляс. джерело

ГЕЛЯС Ярослав Томович (21. 11. 1916, с. Терпилівка, нині Підволочиського р-ну Терноп. обл. – 06. 10. 1992, Львів) – актор, режисер. Чоловік С. Стадниківни, згодом М. Геляс. Народний артист УРСР (1964).

Народився Ярослав Томович Геляс 21 листопада 1916 року в селі Терпилівка Підволочиського району на Тернопільщині. Селянська родина, в якій зростало семеро дітей, була напрочуд творчою: тут всі співали і малювали.

У 1934 році до села завітав мандрівний театр. Побачене так захопило 18-річного Ярослава, що він попросився до трупи, якою керував режисер, актор і скрипаль Богдан Сармага. Юнакові довелося сповна відчути безрадісне животіння актора-початківця мандрівного театру. Був і хористом, і робітником сцени, і помічником режисера, і контролером. Грали навіть у стайнях, стодолах.

Наприкінці 1934 року Я. Геляс перейшов до мандрівної трупи ім. Івана Тобілевича. Це був один з найкращих театрів Західної України, хоча і тут здебільшого пересувалися пішки. Взимку грали у неопалюваних приміщеннях, де вода замерзала.

Ярослав був зайнятий в епізодичних ролях, але тут уперше зазвучав його баритон, який з роками набирав сили, чистоти, тембральної глибини. Приспані творчі можливості актора Я. Геляса розбудив керівник театру Йосип Стадник. Це була визначна постать у театральному житті України. Глибоко освічений, володів п’ятьма мовами, переклав пів сотні п’єс українською мовою.

У 1935 році Й. Стадник очолив одну з мандрівних труп «Мистецьке турне», яка ставила собі за мету показувати не тільки розважальні вистави, але й гостро соціяльні. Я. Геляс працював у «Мистецькому турне» п’ять років.

Пізніше в автобіографії він писав: «Йосип Стадник був моїм першим учителем, під його орудою я пройшов велику школу акторської майстерности». Режисер закликав акторів до наполегливої праці. Любив примовляти: «Ніхто тобі так не послужить, як ти сам собі». Серед найпомітніших роль цього періоду – Іван Карась у «Запорожці за Дунаєм», де Я. Геляс вповні зміг показати своє співацьке обдарування.

7 жовтня 1939 року газета «Вільна Україна» повідомила про утворення у Львові першого стаціонарного українського театру ім. Тараса Шевченка, який згодом було реорганізовано у Львівський державний український драматичний театрі ім. Лесі Українки. Про його маштаб говорить той факт, що на 1940 рік театрові виділили мільйон карбованців.

У складі трупи працювало 105 осіб. Головним режисером було призначено Йосипа Стадника, який згодом став художнім керівником театру. Тут згуртувалися найкращі актори Західної України, серед них був і Я. Геляс. Найзначніша його робота цього періоду – образ Михайла Гурана у виставі «Украдене щастя».

У перші повоєнні роки Я. Геляс працював у Львівському театрі юного глядача, який переїхав з Харкова до Львова у 1945 році і став одним з провідних театрів України.

Великий успіх здобув Я. Геляс за ролю Артура у виставі «Овід». У цьому ж театрі Я. Гелясові довелося стати і першим Чацьким на українській сцені – у виставі «Лихо з розуму» за п’єсою Олександра Грибоєдова, що мала великий успіх.

Під час гастролей львівських «тюгівців» у Харкові виставу подивився Мар’ян Крушельницький. По закінченні він запросив актора до себе і після довгої розмови-іспиту запропонував творчу працю у Харківському театрі ім. Тараса Шевченка.

Учень Леся Курбаса став для Я. Геляса вчителем, вихователем, однодумцем у творенні інтелектуального, маштабного театру, театру високих пристрастей, художніх узагальнень. Одна з творчих заповідей М. Крушельницького – «повсякчасно оновлюватись, боятися повторювати будь-кого, а зокрема себе“.

У 1956 році Я. Геляс грав переломну ролю у своєму житті – Гамлета. Ось як він про це згадував: «Роль Гамлета врізалась в мою творчість, перевернула в ній усе… Я багато працював, перечитав безліч літератури, досліджень, заглиблювався в кожне слово тексту, намагався збагнути підтекст кожної фрази. Розумів: шекспірівський образ безконечний, і його треба освоїти, осмислити».

Над виставою «Гамлет» режисер Борис Норд працював понад рік. Уявити першого Гамлета на українській сцені допомагає картина художника Василя Сахненка «Ярослав Геляс у ролі Гамлета“. Робота актора над образом Гамлета була високо оцінена у пресі. Було визнано одностайно, що на сцені українського театру з’явився актор, якому під силу виконання найскладніших роль світової драматургії.

Період творчости Я. Геляса на сцені Харківського театру ім. Тараса Шевченка – це період розквіту його акторської індивідуальности. Підсумком роботи у Харкові стало нагородження званням Заслуженого артиста УРСР (1953). До речі, у спілкуванні з М. Крушельницьким народжувався і Геляс-режисер, хоча наразі він ще себе не проявляв у постановках.

Далі в творчій кар’єрі актора був Київський драматичний театр ім. Івана Франка (1957-1958), Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької (1958-1961), Одеський театр драми (1961-1963).

Зростала його впевненість у власних силах, мистецький хист, склалася світоглядна зрілість. І тому закономірним виявилося призначення головним режисером Тернопільського театру ім. Шевченка у 1963 році. Дебютував як режисер Я. Геляс виставою «Ой піду я в Бориславку» за І. Франком, хоча й сам далі грав на сцені. Головному театру Тернопільщини Я. Геляс віддав 11 років.

А з 1974 року очолив Закарпатський український музично-драматичний театр. Якщо в Тернополі Я. Геляс виступав здебільшого як актор, то в Ужгороді він переважно режисер, хоча й не полишав сцени. Тут він поставив низку знакових вистав:

  • «97» Миколи Куліша,
  • «Жменяки» Михайла Томчанія й Олеся Гриба,
  • «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького,
  • «Украдене щастя» І. Франка.

У парі з молодими акторами – Маєю Мерновою (Анна), Я. Мелецем (Михайло Гурман) – Ярослав Геляс зіграв Миколу Задорожного, створивши маштабний, монолітний, монументальний образ, образ-відкриття.

До речі, Я. Геляс весь час активно знімався в кіно. У кінострічках він зіграв Івана Франка, Олександра Керенського, Михайла Павлика.

Ролі:

  • Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського),
  • Іван («Катерина» М. Аркаса),
  • Назар («Назар Стодоля» Т. Шевченка),
  • Степан («Невольник» М. Кропивницького),
  • Лаврін («Незабутнє» за О. Довженком),
  • Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка),
  • Чацький («Лихо з розуму» О. Грибоєдова),
  • Вадим («Фауст і смерть» О. Левади);

у кіно –

  • Михайло Павлик («Іван Франко», 1956, реж. Т. Левчук),
  • Штефан Дзвінка («Олекса Довбуш», 1959, реж. В. Іванов),
  • Ганський («Помилка Оноре де Бальзака», 1968),
  • Іван Франко («Родина Коцюбинських», 1970, обидва – реж. Т. Левчук; усі – Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Вистави:

  • «Камінний господар» Лесі Українки, «Маруся Шурай» І. Микитенка (обидві – 1964),
  • «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1969),
  • «Тигр та гієна» Ш. Петефі (1971),
  • «Мати» К. Чапека (1973),
  • «Чаклунка синіх гір» В. Сичевського, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Украдене щастя» І. Франка (усі – 1974).

«Терпіти не можу невігластва, верхоглядства, визнаю лише правду. Життя і сцена завжди вимагають щирих і правдивих почуттів»‚ – казав Народний артист України, удостоєний високих державних нагород.

Помер Я. Геляс у 1992 році. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, де колись мав перше побачення зі своєю дружиною-акторкою М. Мерновою-Геляс.

У 1986 році у київському видавництві «Мистецтво», у серії «Майстри сцени та екрана»“, вийшла книжка Ірини Давидової «Ярослав Геляс», де підсумовано його життєвий і творчий шлях.

Джерело:

Корифей української сцени

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2707 публікацій.

Залишити відповідь