Роман Загородний. Галицька залізниця на початку ІІ Світової війни

 В Історія регіону

У Другій половині серпня 1939 року підготовка гітлерівської Німеччини до наступу на Польщу наближалася до завершення. Під акомпанемент пропаганди, яка звинувачувала Польщу в “непоступливості”, у ніч із ЗО на 31 серпня група німецьких злочинців, переодягнутих у польську військову форму, під керівництвом офіцерів СС здійснила напад на німецьку радіостанцію в м. Гляйвіц (сьогодні Гливіца).

Ця провокація мала на меті виправдати агресію Німеччини проти Польщі. Це була “комедійна п’єса’ з трагічним кінцем, оскільки, за деякими даними, есесівці розстріляли переодягнених у польську форму злочинців, щоб зберегти в таємниці підготовку до спецоперації…

1 вересня 1939 року о 4:45 німецький лінкор “Шлезвінг-Гальштейн”, який декілька днів перед тим прибув із “візитом ввічливості” у бухту Данціга, відкрив вогонь по позиціях польських військ на півострові Весгерплате. Це стало сигналом до початку Другої світової війни. Німецькі війська рушили в наступ на Польщу вздовж усього західного кордону від Балтійського моря до Карпат.

Головного удару завдала німецька південна армійська група, перед якою генеральний штаб поставив завдання захопити найважливіші промислові центри Польщі – Верхню Сілезію, Краківський та Лодзінський райони. Далі гітлерівці продовжили наступ на Варшаву та у глибокий обхід – на Львів і Брест.

Уже з перших годин військових дій Львів, хоч і розташований у глибокому тилу, зазнав інтенсивних бомбардувань німецької авіації. Зі звітів державної поліції, що зберігаються у державному архіві Львівської області, дізнаємося, що основний удар було завдано німецькою авіацією 1 вересня 1939 року об 11:45 год.

Перші бомби впали на аеродром у Скнилові, де знищили 6 спортивних літаків, та на околиці залізничного вокзалу на площу Копитковського (нині територія Привокзального ринку), унаслідок бомбардування житлових кварталів загинуло 5 осіб, частково були пошкоджені залізничні колії і вагони, що стояли на Львівському вокзалі.

5-7 вересня гітлерівці продовжили бомбардування залізничних об’єктів у Львові та в напрямку на Перемишль, Самбір, Стрий.

Бомбардування мали на меті паралізувати залізничні вузли і позбавити польське військо можливостей для організації оборони чи відступу. 11 вересня повітряних атак зазнали військові об’єкти і житлові квартали Львова.

Повітряна оборона міста складалася зі застарілих 40-міліметрових зенітних гармат та протиповітряних кулеметів. Лише аеродром у Скнилові обороняли дві сучасні зенітні гармати, виготовлені у Польщі за ліцензією шведської фірми “Бофорс”.

Упродовж першої Декади вересня парк зенітної артилерії поповнився трьома 40- міпіметровими гарматами, евакуйованими зі Жешува та Кракова, і кількома важкими зенітними кулеметами з Перемишля…

Про те, як розгорталися події на південь від Львова, пише Роман Коритко у книзі “Від перегроззя до громовиці”, що вийшла у Львові 2000 року. Зокрема автор розповідає:

Увечері Богдан Лепкий із братом Левком пішли до директора школи Петра Бігуса порадитися, що робити: чи сидіти у Черчі, чи їхати до Львова? Над тим питанням довго гомоніли, але нічого не вирішили, не дійшли до розумної думки. Зійшлися на тому, що в селі безпечніше і затишніше. Можливо, та війна Черча не зачепить, промине стороною, тоді як перші бомби полетять на Львів – важливий адміністративний центр Галичини і до того ж дуже великий залізничний вузол, який працює на дев’ять напрямів і є місцем перетину шосейних шляхів.

Залізничні та шосейні шляхи до Львова пролягли зі заходу на схід і з півночі на південь. Зрештою поки що між Польщею і Німеччиною до збройних сутичок не дійшло. А може, тієї війни зовсім не буде? Може, дипломатія візьме верх, і ворогуючі держави підпишуть перемир’я?..

Та першого вересня грім таки вдарив – Гітлер напав на Польщу. Що тут почалося… Паніка, безлад, переполох. Ніхто не знав, що робити, куди податися, у кого просити поради чи допомоги.

На гостинці, який веде зі Львова через Черче до Рогатина, а звідти на – Станіслав і Чернівці, з’явилися автомобілі, було їх чимало: великі, середні, малі – усі наповнені втікачами. Хтось з утікачів зізнався, що автомобілі їдуть до Румунії.

Раптом несподівано у небі загудів літак. Усі авта миттю спинилися, а люди порозбігалися в різні сторони. Серед них більшій жінки, діти і чоловіки старшого віку. Усі присипані дорожньою пилюкою, невиспані, голодні, знервовані. Мабуть, багато прикростей довелося їм пережити у важкій дорозі.

Наступного дня після від’їзду втікач над Черчем з’явилося багато літаків. Усі такі гарні, сріблясті, наче голуби. Одні летіли дуже високо, другі трохи нижче , а треті зовсім над землею. І так гуділи, що закладало вуха. Люди з переляку поховалися, пивниць, а Богдан із Левком чкурнули в кукурудзу на городі неподалік вілли, що мала назву Богданівка. Цього разу літаки села бомбили, а лише прогуркотіли над Черчем.

Вони знову з’явилися в небі вже через кілька днів, але ні Богдан, ні Левко більші хрестилися навіть звикли до них, бо знали, що літаки польські і біди не завдадуть речі, старожили-очевидці тих подій, розповідали, що польські ескадрильї літали і низько над річкою Стрипою. Очевидно їхні навігаційні прилади не працювали, орієнтиром їм слугувала ріка.

Якось в одного літака закінчилося пальне і він був змушений приземлитися. Сів він на пагорб на південь від залізничної станції Денисів – Купчинці. Ото вже було радості в місцевої дітвори, яка бавилися цим літаком, аж не розібрала його на частини…

Якось під вечір брати Лепкі разом і ректором Бігусом вийшли до парку і почули далекий гул важких літаків, що з кожною хвилею наростав. На небі ні хмаринки,  тільки західний обрій пломенів у сонячній заграві. Раптом з-за горба зі страхітливим ревом висунувся німецький бомбардувальник, під його крилами погрозливо виблискували чорні хрести. Літак летів так низько, що здавалося, зачепиться за комин сільської хати.

Цього разу літак полетів далі, бомб не кидав і не поливав село кулеметними чергами, але що може бути наступного дня? Якось швидко Богдан із Левком збагнули, що їхні надії та сподівання спокійно пересидіти війну у Черчі були помилковими і наївними. Бо в місті бодай можна було почути якусь інформацію, і брати вирішили негайно виїхати до Львова. Та вже було запізно.

Поїзди ходили рідко, і право їхати в поїзді мали тільки військові. Не можна було найняти навіть воза: поляки забрали зі села всіх коней. Тож нічого не залишалося, як знаходитися в Черчі…

Але сидіти у хаті Богданові Лепкому було нудно, оскільки писати нічого не міг: війна геть паралізувала творчу думку. Єдина розрада – прогулянки. Ходив парковими алеями, деколи відважувався мандрувати за село. Одного разу випадково зустрів сільського війта Василя Гладуна. Закурили, розговорилися і не помітили, що відійшли від села задалеко. Збагнувши, що Лепкий стомився, війт запропонував сісти під копицю сіна і трохи відпочити.

Говорили про напад Гітлера на Польщу. Воєнна тема тепер була на першому місці. Несподівано почувся сильний гул літаків, і десь зовсім недалеко вибухнула бомба. Звук був такої сили, що здригнулася земля.

– Німаки бомбардують Ходорів! – пояснив війт. – Хочуть вивести з ладу залізничний вузол, що працює на чотири напрямки – Стрий, Станіслав, Тернопіль і Львів.
– Мені здалося, що бомба впала близько, десь за горою, – зауважив Богдан.
– Ходорів недалеко, навпростець менше двадцяти кілометрів звідси, – звівся на ноги війт. – Крім того, з тої сторони віє вітер.

Увечері трохи на захід від Черча палахкотіла червона заграва. Правдоподібно, що горів Ходорів.
Із кожним днем тривога то посилювалися, то спадала залежно від чуток, що стрімко поширювалися. Хтось твердив, що Гітлер завоював уже майже всю Польщу і за день-два дійде до Львова, хтось це заперечував. Проте всі погоджувалися, що Варшава впала, але не знали, чи на тому наступ припиниться, бо стало відомо, що в конфлікт уже втрутилися Англія і Франція.

Союзники попередили Гітлера, аби схаменувся, у протилежному випадку бомбардуватимуть Берлін. При цьому люди часто тицяли пальцями на схід. Мовляв, достовірно відомо, що на Збручі стоїть готове до походу на Галичину більшовицьке військо. Бо Сталін із Гітлером у змові…”

Підготував Роман Загородний,  історик, м. Тернопіль

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.