ДЖУС Володимир Іванович

ДЖУС Володимир Іванович (William Dzus, 05.01.1895, Галичина, с. Чернихівці, тепер Збаразький район Тернопільської обл., — 1964, м. Вест-Айсліп, штат Нью-Йорк, США) — промисловець, винахідник, меценат.

Володимир Джус народився 5 січня 1895 р. у с. Чернихівці на Збаражчині. Там же закінчив початкову школу. У 1914 р. разом із батьками емігрував до США. Під час Першої світової війни емігранти з українських земель охоче осідали у Вест-Айсліпі, містечку, розташованому неподалік від Нью-Йорка.

Ще замолоду Володимир (який взяв собі друге ім’я — Вільям) проявив виняткові здібності в технічних галузях: й хоча він і не одержав диплом про вищу освіту, та постійно цікавився науковими досягненнями.

Невипадково його увагу привернула авіапромисловість, розвиток якої у ті роки збуджував уяву багатьох представників нової генерації винахідників. Джус починає працювати над простим, але дуже важливим елементом вдосконалення механізму замка до капоту літаків.

Винахіднику вдається стати одноосібним автором замка-закріплювача, названого ним «Джус Фестенер». Це відкриття з часом зробило його ім’я відомим, почало приносити стабільний дохід — і в 1933 р. він вже спромігся профінансувати будівництво власної фабрики «Джус Фестенер Коінк».

З початком її роботи було відкрито сотні робочих місць, тож сюди потягнулися, поряд з іншими робітниками, й вихідці з України. Підприємство ставало великим і прибутковим.

Перші 16 закріплювачів виготовив за 4 долари для Амфібен Ейкрафт Компані. Нові моделі літаків цивільної та військової авіації гостро потребували інновацій, які щедро пропонувало новостворене підприємство.

У 1935 році ним були захоплені зовнішні ринки збуту. Наступного року у новому приміщенні корпорації працювало 16 механіків, три службовці й адвокат-скарбник Френсіс Кларк.

У 1938 році запрацювали новозбудовані фабрики у Канаді, Франції та Великобританії з річним прибутком в 100 тисяч доларів, потім – 500 тисяч (1940). Уряд США у 1939 році замовив у нього технічне обслуговування 50 тисяч літаків.

З початком військових дій на островах Тихого океану й вступом США у ІІ світову війну співпраця з Пентагоном лише поглибилася, що стимулювало швидку розбудову ще однієї фабрики в Глендейлі, штат Каліфорнія.

Наприклад, у 1943 році підприємства Джуса працювали цілодобово, працевлаштувавши більше 1000 робітників лише у США, випустивши за місяць 30 мільйонів закріплювачів.

Стабільна фінансова незалежність дозволила інвестувати в розробку нових технологій й винаходів, розвинути інші напрямки виробництва: замки для трамваїв, закріплювачі для пошкоджених кісток (медицина), закріплювачі для комп’ютерної техніки, медичних приладів, автівок, кораблів, залізничних вагонів.

У 1948 pоці у Великобританії технічним директором Dzus Fastener Europe став син гетьмана Скоропадського, пластун Данило Скоропадський. Познайомились вони у 1937 році в Чикаго під час посвячення українського літака “Київ”.

Найближчі родичі бізнесмена, залишившись в Україні, зазнали репресій: брат став вояком УПА й загинув в бою, матір, братова дружина разом з донькою відбули 5-річне ув’язнення в сибірських таборах. Меценатська і благодійна діяльність Джуса мала кілька векторів:

  • підтримка Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Української вільної академії наук;
  • видавництво україномовних газет, журналів, книжок;
  • організація і матеріальне забезпечення українських шкіл, курсів української мови, дослідницьких студій з українознавства в університетах;4) фінансування культурних пізнавальних заходів – візитівок про Україну;
  • пожертви на працю Міжнародного Червоного Хреста, Карітаса, для медичної допомоги потребуючим землякам;
  • утримання бібліотек, музеїв, гранти на професійно-технічну освіту у місцевостях, де існували його фабрики;
  • заснування 3 травня 1948 року Українського Інституту Америки (УІА) – потужного культурно-інформаційного, громадсько-політичного, наукового центру українців Північної Америки. Спочатку провід УІА перебував в нью-йоркському офісі Червоного Хреста, а потім переїхав у домівку Парквуд в Вест Айсліпі, придбану за 25 тисяч доларів благодійником з Тернопілля.

28 жовтня 1953 року на перших загальних зборах делегати від 20 авторитетних українських родин обрали управу Інституту:

  • президент – Вільям Джус ;
  • заступник – Платон Стасюк;
  • скарбник – Павло Чорнома;
  • заступник скарбника – Теодор Джус;
  • секретар – Микола Кузьмович;
  • заступник секретаря – Даніель Кейн.

Департамент фінансів у 1954 році надав Інституту статус неприбуткової організації, захистивши УІА від сплати податків.

1 серпня 1955 року Віл Джус уклав кредитну угоду з банком. Вже у вересні цього року УІА отримав в постійне безстрокове користування будинок у центрі Нью-Йорку, на розі 79-ї вулиці та 5-ї авеню за 225 тисяч доларів.

Цю історичну пам’ятку у 1899 році збудував архітектор Чарльз Гілберт, будівничий перших хмарочосів, на замовлення банкіра Айзека Дадлі Флетчера, котрий у 1917 році подарував свій дім разом з безцінними картинами художників голландської школи Метрополітен-музею, який знаходиться поряд.

Нафтовий магнат Гаррі Сінклер у 1920 році викупив будівлю у музею й жив у новій оселі 10 років. У 1930 році аристократ Август ван Хорн Стайвісон-молодший придбав у нього це житло і мешкав тут до кінця свого життя (до 1953 р).

Тоді й поклав око на безгосподарну нерухомість кмітливий галичанин. У 1962 році кредит був повністю виплачений і будинок перейшов у власність до УІА. Щорічно утримання архітектурної пам’ятки коштує близько 500 тисяч доларів.

Після відходу батька у Вічність, 19 червня 1964 року, вже його син Федір-Теодор Джус (Theodore Dzus, 1918 , Лонг- Айленд, шт. Нью-Йорк – березень 1998, похований у Вест-Айсліпі) успадкував Dzus Fastener Corporation, посаду президента Фундації УІА й став керівником Інституту в 1964 – 1982 роках.

Коли Федір-Теодор вийшов на пенсію у 1987 році, то через рік продав корпорацію своєму англійському дочірньому підприємству Dzus International Limited, згодом управління корпоративними правами перейшло до DFCI Solutions, Inc, також заснованої у 1936 році Джусом-батьком (головний офіс розташований в Орландо, штат Флорида).

Підприємницьку династію Джусів продовжив Теодор-молодший, онук фундатора родинної справи. Пам’ять про відомого американця українського походження тепер глибоко закарбована в світовій, американській та українській історії.

У 1991 році Український Інститут Америки відзначив нагородою “Українець року” Романа Попадюка (народився 30 травня 1950 р. в Австрії), пластуна, майбутнього першого посла США в Україні (липень 1992 – липень 1993). Цю подію громадськість української діаспори сприйняла з великим ентузіазмом. У статуті новоствореного Інституту було чітко визначено:

розповсюджувати, підтримувати й поширювати всілякі прояви української політичної та культурної діяльності шляхом влаштування та підтримки громадських зібрань, тематичних обговорень і професійних доповідей, наукових конференцій та симпозіумів, а також різноманітних освітніх заходів, мистецьких виставок, концертів, театральних вистав, літературних вечорів.

Серед інших статутних завдань передбачалося зміцнювати зв’язки з інтелектуальними колами американського світу, сприяти вихованню молодого покоління українських науковців, винахідників та інших творчих сил у формі різного роду заохочень і стипендій, а ще — допомагати емігрантам з України.

У 1955 р. Володимир Джус провів плідні переговори з банкірами і надав фінансову дотацію на придбання одного з історичних будинків у Нью-Йорку.

Ця будівля (розташована на П’ятій авеню) — архітектурна пам’ятка, збудована в 1898 р. видатним архітектором Чарльзом Гілбертом у стилі еклектичного ренесансу, стала справжнім центром життя для української громади на еміграції.

Змінивши свою адресу, Український інститут Америки спільно з іншими важливими установами — такими як УВАН (Українська вільна академія наук), відділення славістики багатьох університетів, редакції радіостанцій «Свобода» та «Голос Америки».

Володимир Джус продовжував надавати підтримку своїм співвітчизникам-емігрантам — мешканцям Вест-Айсліпа, всебічно поглиблював зв’язки між культурними «осередками України» в Америці.

Володимир Джус до останніх днів свого життя брав активну участь у діяльності Інституту та фабрик, і найкращим пам’ятником йому стало продовження його послідовниками усіх напрямів започаткованої ним роботи.

З 1991 р. УІА визнано усіма офіційними організаціями незалежної України; крім того, в останні роки налагоджено співпрацю Інституту з українським представництвом ООН, генеральним консульством України в Нью-Йорку та міською мерією.

Джерела:

Абліцов, В. Галактика «Україна»: видатні постаті  [Текст] / В. Абліцов. — Київ, 2007. — С. 132—133.

Берн, Р. Л. Становлення американця : Біографія винахідника Володимира Джуса [Текст] = An american in the making : The Biography of William Dzus, Inventor / Р. Л. Берн ; [пер. з англ. за вид. 1961 р.] ; [передм.: Ю. Джус, В. Шендеровський]. – Київ, 2005. – 127 с : фот., рис.

Мельничук, Б. Джус Володимир Іванович [Текст] / Б. Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль, 2004. – Т. 1 : А – Й. – С. 488.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2210 публікацій.

Залишити відповідь