ДИЧКІВ, Тернопільський район, Тернопільська область

Дичків, село в Тернопільському районі Тернопільської області. Центр сільради, якій підпорядковане село Красівка. Великогаївська об’єднана територіальна громада (вересень, 2015). Поблизу села у 18–19 ст. був присілок Підсмиківці (Під Смиківцями), що мав 9 дворів. Розташоване на правому березі р. Гнізна (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 10 км від Тернополя і 3 км від найближчої залізничної станції Бірки Великі. Північною околицею села пролягла залізниця Львів–Одеса. Площа населеного пункту – 3,2 кв. км. Дворів – 246. Населення – 703 особи (2014).

Поблизу Дичкова виявлено археологічні пам’ятки трипільської культури, доби бронзи, раннього залізного віку, черняхівської, висоцької і давньоруської культур, монети Римської імперії.

Перша письмова згадка – 1480 р., за іншими джерелами – 1530 р. (Ян Бауер) як власність Павла Цвіклейовського, від котрого перейшло до кам’янецького підстарости Івана Срочицького.

Назва походить, імовірно, від прізвища луцьких землевласників Дичків (Дичковських), яким протягом тривалого часу належав населений пункт. У 1565 р. село – власність кам’янецького старости Миколи Потоцького, працювали млин і фільварок. 1612 р. посіви знищила сарана.

фото з відкритих джерел

Упродовж 1612–1624 рр. Теребовлянське староство, до якого належало с. Дичків, 19 разів зазнавало нападів татар. Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648–1676 рр. більшість будівель у селі знищені. У вересні 1776 р. належало до королівського
маєтку Борки. 1832 р. діяла парафіяльна школа; 1848 р.– двокласна школа.

У 1880 р. в селі 121 будинок, проживали 619 осіб, функціонувала школа, були 2 стави, 2 млини, заїзний двір (“Стара корчма”; розібрали 1916 р.), велика земельна власність належала Юзефові Баворовському; на Спаса в селі проводили ярмарки. У 1890-х працював фільварок, млин, була корчма, велика земельна власність належала Францішці Островській.

В УСС і УГА воювали: Михайло Висоцький (сотник), Василь Дячун, Василь Зварич, Степан Кузьма, Микола Луцький, Василь та Іван Митренги, Василь Пласконіс й ін.

У березні 1914 р. в Дичкові відбулася маніфестація до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, йому встановлено 3 меморіальні таблиці, які восени того ж року підірвали російські війська.

У червні–липні 1917 р. російські війська на висотах вздовж лівого берега Гнізни в Дичкові облаштували резервну лінію оборони й артилерійські позиції. При відступі в другій половині липня 1917 р. село зазнало нещадного мародерства, також були вирубані майже всі дерева.

На початку червня 1919 р. на залізничній станції Дичків перебували голова Директорії УНР С. Петлюра і члени уряду. Детальніше про це – у книзі Б. Мельничука та В. Уніята “Семон Петлюра і Тернопільщина” (2009 р.).

Діяли філії товариств “Просвіта” (від 1896 р.), “Січ”, “Сокіл”, “Луг”, “Сільський господар”, “Хліборобський вишкіл молоді”, “Союз Українок”, “Рідна школа”, драматичний гурток, хор, кооператива “Злагода”.

Відомо, що 1921 р. працювала двокласна школа. 15 вересня 1930 р. під час пацифікації значної шкоди завдано українським організаціям; багатьох мешканців села побито. 1931 р. в Дичкові проживало 932 особи.

Автор: Роман Мацелюх – Власна світлина, CC BY 3.0, https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=1466287

Протягом 1934–1939 рр. село належало до ґміни Бірки Великі. 1935 р. в селі 1033 жителі, з них – 803 українці. У 1939–1940 рр. органи НКВС заарештували 12 осіб.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 38 уродженців села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані – близько 40 осіб.

21 серпня 1941 р. 133 жителі села підтримали Акт відновлення Української держави. У ніч із 7 на 8 липня 1943 р. під час “Карпатського рейду” партизанського з’єднання С. Ковпака диверсійна група мінерів під командуванням майбутнього поета Платона Воронька, підірвала вибухівкою два залізничних мости на р. Гніздечна.

Протягом 1947–1948 рр. у селі базувався гарнізон МДБ (“стрибків”; близько 60 бійців). У січні 1948 р. примусово створено колгосп. У 1952 р. спорудили ГЕС потужністю 120 кВт (нині ТОВ “Софія-Енерго”).

Пам’ятки:

  • церква Преображення Господнього (УГКЦ, 1759, добудована 1893; мурована),
  • каплиця біля джерела Водохрещення (2001 р., звів Михайло Дичка; будівництвом
    опікувалася громада с. Красівка).
  • пам’ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967, скульптор Я. Ягода),
  • символічна могила Борцям за волю України (1992).

Діють НВК “ЗОШ 1–2 ступенів-дитячий садочок”, клуб, бібліотека, ФАП, Центр післяопераційної реабілітації собак (притулок), три торгових заклади; земельні паї орендують ПАП “Батьківщина” і ПМП “Агрон”.

Вид на с. Дичків з південного_сходу | Ждан Тихоступ | власна світлина

У Дичкові народились: оперна співачка Ірена-Тарасія Вонс (Назарко; 1914–1964),

  • учасник національно-визвольних змагань, самодіяльний співак, педагог Микола Луцький (1893–1974),
  • педагог, перекладач Омелян Омецінський (1904–1994),
  • педагог, вчений у галузі медицини Любомир Охримович (1943–2007),
  • громадський діяч, публіцист Василь Пласконіс (1897–1991),
  • краєзнавець Ждан Тихоступ (1942 р. н.);

Проживали:

  • політичний діяч, теоретик націоналістичного руху, публіцист Іван Мітрінґа (“Сергій
    Орелюк”),
  • військовий та політичний діяч, крайовий провідник ОУН Василь Охримович (“Кузьма”);
  • душпастирював і тут похований релігійний і громадський діяч Іван Волянський,
  • душпастирював у 1896–1914 рр. перекладач, громадсько-освітній діяч о. Платон Карпінський
  • та ін.

Є гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення “Дичківське джерело” (0,01 га) та гідрологічний заказник місцевого значення ” На куті”.

 

Джерела:

Бачинський, Я. Господиня сільської книгозбірні [Текст] : [за матеріалами розмови із зав. б-кою с. Дичків К. Гаврилишин] / Я. Бачинський // Подільське слово. – 2016. – № 39 (30 верес.). – С. 8 : фот. кольор. ; Вільне життя плюс. – 2016. – № 77 (30 верес.). – С. 3 : фот. – (Всеукраїнський день бібліотек).

Воля – над усе, коли ти Українець [Текст] : [описано факт з історії села в 30-ті рр. ХХ ст.] / Н. Йонка, М. Йонка // Україна молода. – 2015. – № 72 (28 трав.). – С. 10 : фот. – (Щоб пам’ятали).

Данилків, І. Школа у Дичкові святкує ювілей [Текст] / І. Данилків // Наш день. – 2014. – № 47 (19-26 листоп.). – С. 8 : фот. кольор.

Дичків у їх серцях [Текст] // Подільське слово. – 2012. – № 26 (22 черв.). – С. 7 : фот.

Кузь, В. Неймовірна історія українки за океаном [Текст] : [про уродженку с. Дичків Терноп. р-ну О. Семаку, яка була однією із засновниць об’єднання укр. діаспори Канади] / В. Кузь // Наш день. – 2016. – № 51 (21 груд.-27 груд.). – С. 6 : фот. – (Нашого цвіту – по всьому світу).

Садовська, Г. Під чужою обкладинкою [Текст] / Г. Садовська // Вільне життя плюс. – 2013. – № 28 (10 квіт.). – С. 6 : фот. – (Повернуті із забуття).

Тихоступ, Ж. З Дичковом у серці [Текст] : літ.-іст. нарис / Ж. Тихоступ. – Тернопіль, 2011. – 231, [1] с. : фот. – Бібліогр.: с. 231 (38 назв).

Юрса, Г. Воєнна юність Володимира Демківа [Текст] / Г. Юрса // Подільське слово. – 2014. – № 20 (16 трав.). – С. 2 : фот.

Тихоступ, Ж Дичків [Текст] /  Ж. Тихоступ, В. Уніят-Карпович //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 368—369.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1638 публікацій.

Залишити відповідь