ДОВЖАНКА | Тернопільський район | Тернопільська область

 In Адміністративно-територіальний устрій, Карта Тернопільської області

ДОВЖАНКА — село, центр сільської ради. Поблизу Довжанки були хутори Анастазіївка (Анастасівка, Руда, Заруда) й Анелівка, виведені з облікових даних у зв’язку з переселенням жителів. Розташоване на берегах р. Довжанка (права притока Серету, басейн Дністра), за 9 км від Тернополя і 7 км від найближчої залізничної станції Глибочок Великий. Середня висота над рівнем моря – 304 м. Площа населеного пункту – 3,6 кв. км. Дворів – 345. Населення – 969 осіб (2014). Поблизу села виявлено римські монети 2 ст. й археологічні пам’ятки давньоруської культури.


Перша письмова згадка – 1464 р., населений пункт згаданий в документах як село Довга Долина центру королівщини Буцнів. Назва походить, імовірно, від місця розташування у долині. 1473 р. населений пункт орендував Ян Рей.
29 березня 1501 р. Довжанку (Довгу Долину) від короля отримав ротмістр Генрик Мнішковський. Під час національно-визвольної війни населений пункт зазнав значних руйнувань, й у 1649 р. селяни не змогли сплатити податків.

1758 р. Довжанка належала до Буцнівського староства, яке перебувало у довічному володінні Антона і Людвіги з Потоцьких; 1760 р. – власність Михайла Рудзінського і його дружини Єлизавети з Потоцьких.

У 1850 р. велика земельна власність належала Борковським; цього ж року коштом Анелі Лосько в селі спорудили школу.
1890 р. в Довжанці було 254 будинки, в яких проживали 1659 осіб, із них 1284 українці; працювали млин, спиртозавод, корчма, фільварок.

У 1903 р. поляки спорудили муровану римо-католицьку каплицю Матері Божої Неустанної Помочі (за часів радянської влади використовували як склад зерна; підірвали у другій пол. 1980-х рр.). В УСС і УГА воювали Олексій Антось, Василь Бачинський (сотник УГА), Олекса Плуговський та ін.

У липні 1917 р. у селі розташовувався 2-й полк Чехословацької бригади (корпусу). Діяли філії товариств “Просвіта”, “Луг”, “Сокіл”, “Сільський господар”, “Хліборобський вишкіл молоді” та інших, кооператива “Самопоміч”, молочарня, драматичний гурток, духовий оркестр, хор.

Восени 1930 р. під час пацифікації знищено майно українських товариств, багатьох людей у Довжанці побито. 1931 р. в селі – 349 будинків, у яких проживали 1912 осіб. 1933 р. працювала трикласна школа. Упродовж 1934–1939 рр. належало до ґміни Янівка (нині с. Підгородне Тернопільського району).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 70 уродженців села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – близько 60 осіб, у т. ч. надрайоновий референт ОУН, співорганізатор і командир сотні УПА “Буйні” Степан Маркіза (“Гордий”). За переховування євреїв від нацистів М. Дзюбатий отримав звання “Праведник народів світу”.

7 березня 1945 р. в селі відбувся бій між загоном НКДБ і боївкою УПА, під час якого загинуло 3 працівники НКДБ.
У серпні 1947 р. створено колгосп. 22 серпня того ж року, а також 10 серпня 1948 р. вояки УПА спалили колгоспні будинки. Протягом 1945–1948 р. у селі була станиця “стрибків”.

4 грудня 1947 р. поблизу села загинув член ОУН, референт СБ Козлівського району (нині смт Козлів Козівського району) Дмитро Ракуш (“Сокіл”).

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква св. Апостола Івана Богослова (1795, кам’яна; фундатор – Ігнатій М’ячинський; реставрована 1996),
  • капличка (2009),
  • “фіґури”,
  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1972),
  • символічна могила УСС (1992),
  •  пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга половина 19 ст.).

Діють ЗОШ 1–3 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, млин, три торговельних заклади; земельні
паї орендують ПАП “Перемога” та фермерське господарство “Олійник”.

У Довжанці народилися:

  • майстер художньої вишивки Євгенія Возна (1948 р. н.),
  • громадський діяч, будівельник Богдан Габлевич (1922 р. н.),
  • природознавець, педагог, громадський діяч Микола Мельник (1875–1954),
  • громадський діяч Марко Малимін (1880–1944),
  • господарник, громадський діяч Володимир Нацюк (1947 р. н.),
  • лікар, письменниця, громадсько-культурна діячка Софія Окуневська-Морачевська (1865–1926),
  • священик, дириґент, музичний діяч і критик Володимир Садовський (1865–1940),
  • громадсько-політичний діяч, редактор, публіцист Василь Солонинка (1912–1990);

Проживали:

  • журналіст, редактор, громадський діяч Василь Бачинський (1892–1956),
  • театральні діячі, актори Микола і Теодозія Бенцалі,
  • посол до Галицького сейму (1867 р.) Себастьян Дзюбатий;
  • адвокат, письменник, громадський діяч Володимир Лучаківський;
  • душпастирювали у 1893–1896 рр. фольклорист, історик Петро Білинський,
  • у 1896–1897 рр. дириґент, громадський діяч Остап Нижанківський,
  • вчителювали літераторка, громадська діячка Лідія СтолярЛугова і громадська діячка Теодозія Брикович;

30 ікон для церви намалював художник-живописець, графік Теофіл Копистинський, частину власної книгозбірні місцевій бібліотеці подарував заслужений раціоналізатор України Володимир Гавриш.

Поблизу села розташоване урочище, ботанічний заказник місцевого значення Чагарі Кутківецькі (87 га).
Є став.


АНАСТАЗІЇВКА (АНАСТАСІВСЬКА, РУДА, ЗАРУДА) – хутір, виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів. Розташований за 2 км від с. Довжанка. Відомий від початку 20 ст. Одна з назв походить від гідроніма – р. Руда. У березні 1949 р. на хуторі – 12 будинків. У лютому 1952 р. – 8 будинків, 25 жителів. Нині хутір належить до м. Тернопіль, є 3 двори, в яких проживають 4 особи. Діє державне підприємство “Західконеплемцентр” (племоб’єднання, державна конюшня; іподром, центр лікувальної верхової їзди; належить до Тернопільського району).

АНЕЛІВКА (АНГЕЛІВКА) – хутір, виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів. Розташований за 2 км від с. Довжанка. Відомий від початку 20 ст. Названий на честь Анелі Баворовської – власниці Довжанки. У лютому 1952 р. на хуторі – 5 будинків, в яких проживали 22 особи. У наступні роки мешканців переселено. 1958 р. хутір виведений із облікових даних.

Джерело

Уніят-Карпович, В. Довжанка [Текст] / В. Уніят-Карпович // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 370—371 : фот. кольор.

Recommended Posts

Leave a Comment

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt