Данилів град

Данилів — давньоруське місто-фортеця на території Південно-За­хідної Волині. Належало до Луцького князівства. Розбудовником міста був князь (король) Данило Романович.

Місцерозташування: поблизу хутора Данилівка Шумського району Тернопільської області.
Переглянути на карті →

За легендою, поява фортеці Данилів пов’язана із галицько-волинським князем Романом Мстиславовичем, який у 1201 році, полюючи в околицях Стіжка, отримав звістку про народження сина Данила, в честь чого й заклав місто Данилів. А от на думку В. Рожка, свою назву град отримав не від короля Данила, бо задовго до його княжіння існував, проте в основі назви цієї заховане ім’я княже, воєводське, власне, свого засновника і будівничого.

Об’єднана під рукою Романа Мстиславовича, а пізніше Данила Галицького Галицько-Волинська держава у середині ХІІІ ст. зустрілася із потужними ордами хана Бату. Вони спустошили Лівобережжя, в кінці 1240 р. переправились через Дніпро, взяли Київ, захопили Волинь, Галичину, потім Польщу, Угорщину і лише під Лігніцем їх зупинили заковані в залізо чеські і німецькі лицарі.

Літом 1242 р. хан Батий в зворотному напрямку ще раз пройшов через всю Україну і зупинився на Волзі. Для всієї України розпочалося страшне золотоординське панування. Жити в цих районах можна було лише при наявності значної кількості добре укріплених поселень, куди населення могло б збігатися під час небезпеки, і гарнізон яких міг би в будь-який момент  дати ворогові відсіч.

Не маючи змоги збройно протистояти завойовнику у відкритому бою, князь Данило Романович основну увагу звернув на будівництво укріплених градів. На високих кручах зайняли оборону фортеці у Крем’янці, Данилові Сатанові, Чорнокозинцях, Кудринцях, Гусятині, Сидорові, Збрижі, Скалі-Подільській, Жванці, Червоногороді…

«Гради», тобто замки, попереднього періоду складалися, головно, з земляних валів, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, ворота, зведені мости тощо. Але дерев’яні «гради» не могли протистояти ординцям, тому Данило Галицький почав будувати міцніші укріплення — кам’яні.

Основною причиною заснування міста Данилів було саме місцезнаходження – на високій неприступній горі, а його головним призначення — бути опорним пунктом для Волинської землі на її південних окраїнах.  Круті схили Данилова й Крем’янця забезпечували городищам потужний природний захист.

Як свідчить Літопис: «Данилів, город у Волинській землі коло лівого берега верхівки Іловиці (лівої притоки Понори, правої притоки Ікви, правої притоки Стиру), біля колишнього села Данилівка Стіжецької сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Довший час велись суперечки щодо місця розташування Данилова. І лише археологічній експедиції під керівництвом Павла Раппопорта в 1968 році вдалось локалізувати літописне місто на так званій Даниловій горі.

Данилів, як і багато інших давніх фортець, був захищений ровами, валами і дерев’яними укріпленнями. Русичі при створенні укріплень вибирали майданчик, з усіх боків захищений природними перешкодами – річками, крутими схилами, болотом. Укріплене поселення намагалися розташувати так, щоб місцевість навколо добре проглядалася, і супротивник не міг раптово підійти до міських стін і особливо до воріт.

Фортеця займала територію близько 1,2 гектара. Проте, Данилів був не лише стратегічним оборонним об’єктом, а й жив повноцінним життям середньовічного міста. У поселенні процвітало ремісництво і торгівля. Про це свідчать чисельні знахідки виробів із металів, цегли, скла і іншого. Свій крам місцеві ремісники обмінювали через посередників-купців на необхідні їм сировину і товари.

Як і кожне середньовічне місто, Данилів мав княжий палац за мурами, адміністративні, житлові будівлі, ринкову площу, а складовою частиною й духовного життя його становили монастирі та храми. Під час археологічних розкопок було знайдено залишки фундаментів і руїн масивних кам’яних будівель XI-XIII ст.

Основним засобом оборони були потужні земляні вали з дерев’яними стінами на них, які будувалися так, щоб з них можна було вести обстріл. Саме стрілянина з міських стін не дозволяла нападникам штурмувати твердиню та змушувала їх обмежуватися пасивною блокадою. 

Оборонні вали насипали, як правило, не на самому краю рову. Щоб запобігти осипання валу в рів, в основі  вала майже завжди залишали горизонтальну площадку-берму шириною близько 1 м.

В укріпленнях, розташованих на височинах, природні схили зазвичай підрізали, щоб зробити їх більш рівними і крутими, а там, де схили мали малу крутизну, їх часто перерізали терасою-ескарпів; завдяки цьому схил, розташований вище тераси, набував більшої крутизни.

У 1241 році під тиском величезної армії Батия загинули безліч знаних фортець, проте Данилів залишився неприступним. В цей же час неподалік кочівникам не піддався Крем’янець і Стіжок. Ймовірно, Данилів від руйнування врятувало те, що на його захоплення було кинуто частину кочівників.

Цікаво те, що монголи, які взяли штурмом всі найбільші міста Київщини та Волині, ні Крем’янець, ні Данилів навіть не намагалися штурмувати, оскільки, згідно з зауваженням літописця, Батий розумів, що він все одно не зможе їх взяти.

Тим не менш, в 1259 році її зірвали згідно з угодою між князем Васильком Романовичем і Бурундаєм. Місцеві перекази вперто переконують, що Данилів, як і всі давньоруські фортеці, був пов’язаний підземними ходами з містами-супутниками.

Остання письмова згадка про Данилів датується 1366 роком. Між польським королем Казимиром III Великим (1310 – 1370) і Литовським князем Любартом Гедиміновичем (після 1300 – 1 383) був укладений договір, за яким міста Волині, в тому числі й Данилів, закріплювалися за Любартом.

Знайти залишки стародавньої фортеці самостійно зараз дуже важко, але якщо уважно  порозглядати територію гори, то можна знайти рештки валів. Церква, що залишилася на місці фортеці, була реконструйована в 1551 році. Зі східного боку гори частково зберігся ровесник Данилова — печерний скит-монастир. Церква носила як культове, так і оборонне значення, про що свідчать мури будівлі: товщина стін – 108 см., а маленькі вікна знаходяться на висоті 2, 5 м.

За характером прибудови скит відносять до XVI ст., а зведений був за почаївського ігумена Іова. З його ініціативи прибудували сучасну привхідну частину. Хоч храм знаходиться далеко,  за ним ретельно доглядають, а двічі на рік – на Великдень і другий день Святої Трійці – відправляють Богослужіння.

Гора рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 13 грудня 1971 № 645 із змінами, затвердженими її рішенням від 27 квітня 2001 № 238 гора оголошена об’єктом природно-заповідного фонду.

З 2005 року щорічно проводиться Міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина» .

Джерела

Бай, І. Данилова гора (Трійця) [Текст] / І. Бай, О. Гаврилюк // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с.

Рожко, В. Біля літописних градів Данилів і Стіжок [Текст]  / В. Рожко // Пересопницьке Євангеліє в історії Української православної церкви і українського народу. — Луцьк, 2011. — С. 77—89.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2617 публікацій.

Коментарі (3)

  1. […] Міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль „Братина” проводиться Департаментом культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, відділами культури і туризму, у справах сім’ї та  молоді Шумської районної державної адміністрації в дні Святої Трійці 3-4 червня 2012 року в Шумському районі Тернопільської області на території Стіжоцької сільської ради у підніжжя Данилової гори. […]

  2. […] 765-ї річниці героїчної оборони літописного Данилів-граду від війська Батия та з метою відродження традиції […]

  3. […] Моклеків (околиця нинішього Чорткова), Кременець, Данилів, […]

Залишити відповідь