Чернецький Антін

 В Діаспора, Журналісти | Редактори
Чернецький Антін (08.04.1887, м. Бережани — 15.02.1963) — громадсько-політичний, профспілковий діяч, журналіст, один з лідерів Української соціал-демократичної партії (УСДП), член парламенту ЗУНР – УкраїнськоїНаціональної Ради (УНРади), державний секретар праці і суспільної опіки в уряді ЗУНР.

Народився Антін Чернецький 8 квітня 1887 р. у м. Бережанах на Тернопільщині в родині ремісника. У 1898 р. після закінчення чотирикласної народної школи вступив до Бережанської гімназії.

У 1899 р. А. Чернецький в числі інших товаришів по гімназії (Зенон Кузеля, Богдан Чайківський,
Франц Коковський, Володимир Лотоцький та ін.) став членом таємного учнівського гуртка, названого дещо пізніше “Молодою Україною” , члени якого разом із старшими діячами створювали читальні та “Січі”, виступали з доповідями, організовували аматорські гуртки, театральні вистави.

У 1908 р. перебрався до Львова, де до кінця 1909 р. працював службовцем у товаристві “Дністер”, а впродовж 1910–1911 рр. – у робітничій касі хворих та секретаріаті профспілкової організації залізничників, був редактором її газети “Залізничник”.

У 1911 А. Чернецький переїхав до Чернівців, де понад два роки присвятив праці у буковинській організації УСДП. У Чернівцях він мешкав до кінця жовтня 1914 р. З наближенням фронту А. Чернецький, як і багато інших його соратників по партії, виїхав до Відня.

У червні 1917 р. внаслідок туберкульозу коліна А. Чернецькому ампутували праву ногу. Тоді ж у лікарні він дістав звістку про смерть матері, що погіршило стан здоров’я. У липні 1918 р. відновилося видання у Львові газети “Залізничник” під редакцією А. Чернецького, перший номер якого вийшов у світ 25 липня, а останній, п’ятий, 1 листопада 1918 р.

Взяв активну участь у боротьбі за проголошення Західноукраїнської держави. Брав безпосередню участь в організації першолистопадового збройного повстання у Львові. “Тої ночі (з 31 жовтня на 1 листопада – О.Ж., І.Р.) прийшов до мене, до секретаріату залізничників, Левко Ганкевич, – згадував А. Чернецький. – Ми порадилися, що нам далі робити з Українською національною радою, і вирішили, що Левко Ганкевич від імені нашої партії складе в Національній раді заяву, що УСДП вертається до неї. Він це й виконав”.

Увійшов від УСДП як секретар праці і суспільної опіки до першого уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) – Державного секретаріату на чолі з націонал-демократом
К. Левицьким. Щоправда, початок польсько-української війни 1918–1919 р.  унеможливив нормальне виконання адміністративних функцій.

А. Чернецький працював у редакції газети “Вперед”, що деякий час була єдиним українським часописом у Львові. “Ми програли війну з Польщею і Москвою в рр. 1918–1921, бо нам бракувало власних сил встоятися проти двох ворогів нараз, і не дістали потрібної моральної і матеріальної підтримки в світі”. Цю думку А. Чернецький висловлював в останні роки свого життя.

У другій половині травня 1922 р. в Головній управі УСДП стався розкол. Цікаво, що приводом до розколу стали фінансові суперечки щодо трьох будинків у Львові по вул. Оссолінських (нині – вул. В. Стефаника), які були власністю УСДП.

Деякий час А. Чернецький працював у професійній організації “Союз українських приватних урядовців Галичини” (“СУПРУГА”), пізніше “цілковито віддався праці в Пенсійному інституті українських приватних службовців”.

Після ліквідації Пенсійного інституту в 1929 р. А. Чернецький перейшов до “ЗУПУ (Заклад убезпечень працовнікуф умислових) у Львові”. Він працював до осені 1931 р., коли вирішив залишити Львів і оселитися в с. Острів поблизу Тернополя.

“Приїхавши до села Острова, я був фізично й морально так вичерпаний, що відпочивав майже повних два роки, – згадував А. Чернецький. – Я займався тільки садом, квітами та своїм господарством, не цікавлячись світом та не читаючи навіть газет”.

Перебуваючи на пенсії, він поволі втягнувся до громадської діяльності. 1933 р. А. Чернецький вступив до управи місцевого гуртка “Сільського господаря” і “Рідної школи” в Острові, а пізніше – до повітових управ цих товариств.

Водночас брав участь в українському кооперативному русі, друкував статті з актуальних
проблем національного життя українців під Польщею.

Початок Другої світової війни, крах Польщі і встановлення на Західній Україні більшовицького партійно-тоталітарного режиму у вересні 1939 р. серйозно вплинули на долю А. Чернецького.

Очевидно, А. Чернецький спочатку лояльно сприйняв радянську владу, хоча у спогадах відверто висловлював критичні оцінки діяльності більшовиків: “Канцелярщина в більшовиків – це чисте безголов’я. Такої бюрократичної писанини не знає жодна адміністрація на світі… Господарювання більшовиків було безглузде, а притому демагогічне”.

Напередодні радянсько-німецької війни 1941 р. А. Чернецький захворів, що стало причиною звільнення від обов’язків у сільраді та в кооперативі. Масові більшовицькі репресії не зачепили А. Чернецького.

У період німецько-фашистської окупації краю А. Чернецький працював в Окружному комітеті “для допомоги українському населенню. Проживаючи майже постійно у Тернополі, багато допомагав військовополоненим, бідним людям, які не мали засобів для виживання.

Зокрема, на добровільні пожертвування, кошти від німецької адміністрації комітет, до якого він входив, надав щомісячну допомогу для понад 40 непрацездатних, організував  їдальню, де безкоштовно обідало майже 150 осіб і приблизно стільки ж отримували повноцінне харчування “за невелику оплату” тощо.

Згодом А. Чернецький очолив Культурний відділ названого комітету, зайнявся розвитком українського театру. “Слава про тернопільський театр розійшлася далеко й поза Тернопіль”, –
згадував він. – Зала була завжди переповнена, а білети попадали навіть на чорний ринок”.

А. Чернецький робив усе можливе, щоб полегшити долю місцевого українського населення під німецькою окупацією, допомагав євреям, які страждали від фашизму.  Влітку 1944 р. А. Чернецький емігрував спочатку у Словаччину, пізніше Австрію, Німеччину.

Поневірявся по різних таборах для емігрантів, аж доки в 1951 р. не опинився у Швейцарії на запрошення місцевої гуманітарної організації. Майже шість років проживав у сім’ї селянина в с. Еш поблизу Цюріха.

Згодом, коли погіршився стан здоров’я, опинився у “пансіоні для старших” поблизу Цюріха. Незважаючи на складні умови перебування в еміграції, А. Чернецький не припиняв громадської діяльності. Увійшов до УНРади в екзилі, що виникла в 1947 р.

Автор численних статей в еміграційній пресі, зокрема у часописах “Неділя”, “Наше життя”, “Вперед”, “Українські вісті”, органі УСП “Вільне слово” та ін. У листопаді 1962 А. Чернецький завершив писати спогади.

Помер 15 лютого 1963 р. від серцевого нападу, похований у Цюріху.

Джерела

Жерноклеєв,  О. Українська соціалдемократія в Галичині [Текст] : нарис історії (1899–1918) / Жерноклеєв О. – Київ, 2000.

Жерноклеєв, О. Антін Чернецький [Текст]  / Жерноклеєв О., Райківський І. // ЗУНР 1918–1923. Уряди. Постаті : політичні біографії. – Київ, 2004.– Режим доступу: http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/18/340Cherneckyj.pdf, вільний.

Лазарович, М. Активні діячі ЗУНР на Тернопільщині [Текст] / М. Лазарович // Ї. — 2010. — Ч. 63. — С. 77—90.— Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Chasopys_Ji/N63_Ternopil.pdf, вільний.

 

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.