БРАТСТВА

БРАТСТВА – релігійно-громадські організації при православних (згодом і греко-католицьких) парафіях в Україні та Білорусі 16–19 ст.

Ґрунт для них підготували традиційні парафіяльні організації опікунів (ктиторів) святинь. Юридично оформлені православною церквою братства відомі з серед. 16 ст.:

  • 1538 – братство кушнірів у Вільно (нині Вільнюс),
  • 1542 – братство Благовіщенської парафії у передмісті Львова,
  • 1544 – братство при парафії Миколи на львів. Підзамчі (околиця міста).

Братства стали широко розповсюджуватися наприкінці 80-х рр. 16 ст., після того як Львівське братство домоглося ставропігії від антіохійського патріарха Йоакима IV. Зрідка братствам були притаманні реформаційні тенденції, зокрема, деякі з них виступали проти «ідолопоклонських» обрядів (переважно тих, що були дохристиянськими народними звичаями, які прийняла церква).

Наприкінці 16 – поч. 17 ст. братства організуються в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. На початку 17 ст. діяльними були братства у містах Дрогобич, Перемишль (нині Пшемисль), Більськ (нині Бєльськ-Подляскі), Холм (нині Хелм), Замостя (нині Замосць; усі в Польщі), Бережани; виникають вони часом і по селах.

Близько 1615 засноване Київське(Богоявленське) братство, близько 1617 – Чеснохрестське Луцьке братство. З’являються братства і в деяких містах Лівобережної України, але там їхні функції залишалися обрядово-побутовими.

Документально підтверджено існування братств у Тернополі, Кременці, Бережанах, Підгайцях. Зокрема, в Тернополі статути Братства і його школи затвердив у 1589 році князь К.-В. Острозький; воно опікувалося шпиталем, будівництвом церкви Різдва Христового тощо.

В середині 1630-х років старанням Л. Древинського та Д. Малицького при підтримці єпископа А Пузини постало одне з найвідоміших на Волині братств – Кременецьке. Воно діяло при Богоявленському монастирі, утримувало школу, статут якої затвердив митрополит Петро Могила, мало друкарню (відомі три її друки) та бібліотеку, відстоювало права українського населення перед польською владою.

В одній православній парафії могло бути лише одне братство або два – «старше» для одружених, «молодше» – для неодружених. Більшість братств не допускали до своїх рядів духовних осіб. Виняток – Київське та Луцьке, де найвпливовішими членами були православні ченці та шляхтичі.

На противагу міщанським братствам, що прагнули обмежити впливи церковної ієрархії, духівництво також створювало братства, які тією чи ін. мірою були йому підпорядковані. Як тільки позиція православної церкви зміцнювалася, духівництво поспішало позбутися контролю з боку братств, і тоді їхнє місце у суспільному та культурному житті займали монастирі, єпископські кафедри.

Статути багатьох братств передбачали, що судити членів братства має виборна старшина братства, категорично забороняли звертатися до світських судів. Братства, принаймні найактивніші з-поміж них, створювали самоврядні органи, протиставляючи їх органам державної влади тодішньої Польщі.

Братства були організаторами руху на захист православної церкви, виступили проти Берестейської церковної унії 1596. Лише у 18 ст. поширилися і греко-католицькі братства. Хоч їхні статути передбачали повне підпорядкування духівництву, деякі греко-католицькі братства довго відстоювали засаду виборності священиків парафіянами.

З початком національно-визвольної війни 1648-1657 років братства на території сучасної Тернопільщини припинили своє існування. Від кінця 17 століття подекуди відродились як об’єднання на парафіях мирян, які дбали про церковне майно, проведення релігійних свят і займалися благодійністю. У Східній Галичині ці братства були ліквідовані декретом австрійського цісаря у березні 1788 року.

Джерела:

Ісаєвич, Я. Д. Братства [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В /редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ, 2003. – 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Bratstva (останній перегляд: 01.08.2017)

Паньків, Є. Братства  [Текст] / Є. Паньків, Г. Чернихівський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : Я — Й. — С. 183.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 781 публікацій.

Залишити відповідь