БІЩЕ. Дерев’яна церква Святих Бориса та Гліба

Біще. Дерев’яна церква Святих Бориса та Гліба. (1927)/(2011)
Тернопільська обл. Бережанський р-н.

Переглянути на карті →

На пагорбі, що нависає над селом Біще, стоїть дерев’яна церква Святих мучеників Бориса та Гліба.  Церква споруджена у 1927 році, та належить до класичних храмів хатнього типу. В середині храм поділений на традиційні частини: бабінець, наву та вівтар. Вхід розташований з північної сторони. Нава більшого розміру розширена з обох сторін. Наву вінчає невеликий купол з хрестом.

Хрести височать і над іншими частинами церкви. Храм досить скромний за розмірами та архітектурою. Недалеко від церкви знаходиться дерев’яна дзвіниця. Церква названа на честь Бориса та Гліба, молодших синів князя Володимира Святославовича, одних з перших святих канонізованих руською православною церквою.

Брати, згідно літопису, незабаром після смерті їхнього батька у 1015 році, були вбиті старшим братом Святополком. Перенесення мощів Бориса та Гліба до нового храму в 1072 році у Вишгороді вважається остаточним моментом їхньої канонізації. Церква доглянута та охайна.

Поруч дерев’яного храму, зведено новий кам’яний храм Бориса та Гліба.Будівництво було завершене в 1996 році. Храм має три куполи, кожну баню вінчає хрест. Поруч зведено кам’яну дзвіницю.

Дзвіниця має арочний прохід. Храми розташовані на найвищій точці пагорба, під пагорбом розташоване село.


Біще (давніше польською Buszcze) — село Бережанського району Тернопільської області. Розташоване над правою відногою річки Золотої Липи, що випливає з Гологірської височини. Центр сільради. До села приєднано с. Залужжя. Перша писемна згадка — 1339 року.

Ряд істориків стверджують, що Біще в давнину було укріпленим городом. Є. Манацький, зокрема, звертає увагу на те, що в Біщу є гора Вали, на якій ще до сьогодні можна побачити штучно насипані оборонні вали: від північної сторони 7 валів, західної та південної — по 5. На вершині «Валів» стоїть нині церква, оточена ще одним круглим валом.

За деякими переказами, в старому Біще, в так званій «Нєговій Ямі» одразу під валами, стояла ще одна старовинна церква, зруйнована татарськими загонами. За легендами, коли на Великдень в селі виносили плащаницю та тричі обходили церкву, то на місці зруйнованого храму, з-під землі чулися звуки дзвонів. З цього підземелля випливає джерело чистої води, що вливається до Золотої Липи.

Коли було засновано Біще, хто дав почин і від чого пішла назва тієї місцевості — невідомо. В 30-х роках ХХ ст. вийшла друком книжка, написана колишнім посадником Бережан Вишнєвським, який, начебто опираючись на старовинні документи, які зберігалися в скарбниці костьолу, стверджує, що Біще заклав та розбудував власник цього села — якийсь Бощ, від якого й пішла назва села. Було це в середині XIV століття.

Юзеф Відаєвич, професор Познанського університету та син органіста з костьолу в Біще, доводив, що поселення заснував шляхтич Ян Бощ 1339 року і від його імені пішла назва села. Начебто цей Бощ за допомогою отців-домініканців організував тут римо-католицьку парохію та збудував костьол.

Коли ж до влади прийшов король Ягайло, в околиці був побудований так званий «королівський шлях», який свого часу відіграв суттєву роль в посиленні торгових зв’язків. Коли Ян Бощ зістарився, його сусідка Клара Романовська скористувалася ситуацією, зробила напад на Біще, прогнала Боща, а село забрала собі. Був судовий процес — виграла Романовська. Можна ще додати, що рід Романовських вимер на початку XVI століття, а їх маєтності відійшли Потоцьким.

1417 року король Владислав ІІ Ягайло гостював тут із третьою дружиною Ельжбетою Пілєцькою-Грановською, якій належало Біще. З 1438 р. Біще перейшло у власність родини Романовських гербу Шалава – і перебувало в їхніх руках до XVII ст.

Остання з роду, Єва з Романова Свірзька, дружина Станіслава Лиховського, у 1607 р. відписала Біще Адаму Ієроніму Сенявському, який приєднав містечко до своїх бережанських маєтностей. Вже потім були Чарторийські, Любомирські, Потоцькі – а місто все зменшувалося, зменшувалося, щоб в середині ХІХ ст. перетворитися на малесеньке сільце.

Є костьол (16 ст.), церква св. мучеників Бориса та Гліба (1927; дерев.), новозбудована однойменна церква (1996; камяна), польський цвинтар (16-20 ст.).

Споруджено капличку Божої Матері (1870; реконстр. 2003), памятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1983); насипані символічні могили в урочищі «Вали» (відновлені в 1990) і на місці загибелі 3 вояків УПА (1992); встановлено меморіальну таблицю борцям ОУН та УПА (1996), памятник мешканцям села, як ізагинули за волю України (1999; збудований за кошти жителя США В. Ворони). Діють ЗОШ І-ІІІ ст., бібліотека.

У селі народились засл. лісівник України В. Баран, проф. Й. Відаєвич, художники М. Кузів і О. О. Шупляк, громадсько-освітній діяч О. Миколишин.

Джерела:

Біще [Текст] /Мельничук Б., Пришляк В., Савчук В., Федечко М. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 361—363.

Клименко, О. Біще [Текст] / Клименко О., Уніят В., Файфура В. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 140–141.

Манацький, Є. Села Біще і Поручин на Бережанщині [Текст] // Бережанщина у спогадах емігрантів. — Тернопіль, 1993.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1239 публікацій.

Коментарі (2)

  1. […] Олег Ілліч (23.09.1967, с. Біще Бережанського району Тернопільської області) — […]

  2. […] Михайло Петрович (23. 06. 1965, с. Біще Бережан. р-ну Тернопільської  обл.) – живописець, […]

Залишити відповідь