БІЛИНСЬКИЙ Петро Степанович

Білинський Петро Степанович (19 січня 1847, с. Чернихів, нині Зборівського району Тернопільської області — 13 грудня 1916, с. Зарваниця, нині Теребовлянського району Тернопільської області) — український священик (УГКЦ), фольклорист, історик, освітній діяч.

Петро Степанович Білинський народився 19 січня 1847 року в селі Чернихів нині Зборівського району Тернопільської області. В автобіографії отець Петро зазначив, що рід Білинських є старовиним шляхетським родом гербу «Сас», який походить із Самбірщини, а його прапрадід Стефан був у Чернихові парохом.

Під час навчання в школі та гімназії у Тернополі зацікавився українською культурою, історією рідного краю. У 1868 році, будучи ще гімназистом, він опублікував в українському літературно-науковому журналі «Правда» історичні розвідки про села Глядки, Чернихів, Городище.

Навчаючись у гімназії, П. Білинський почав записувати приповідки, приказки, байки, оповідання. Після завершення 15 липня 1869 року гімназії він зібрав у Карпатах більше 400 народних переказів, кілька оповідок і приказок.

Згодом студіював богослов’я у Львівській семінарії (за іншими джерелами – в університеті). У цей період відвідав Буковину, частину Угорської Русі (сучасне Закарпаття) і всю Молдову, записуючи фольклор. У 1874-му закінчив богословські студії, цього ж року одружився з Емілією Лавринович, дочкою пароха з Великих Бірок.

Працював шкільним учителем у восьмирічній, так званій виділовій школі міста Сокаля Львівського воєводства. Обіймав посаду секретаря сокальської філії Товариства імені Качковського. Після рукопокладення 8 вересня 1876 року служив парохом у селі Залізці Нові, де проживав до 1879 року. Відтак став асистентом, а потім – адміністратором села Бірки Великі Тернопільського повіту.

Служив на парафіях у таких селах Тернопільщини: Залізці Нові, Бірки Великі, Киданові, Нестерівцях, Довжанці, Зарваниці та в містах Зборові, Підгайцях, Тернополі, Бучачі. Тривалий час обіймав парохію у селі Довжанка, нині Тернопільського району.  З 1896 року о. Петро був за пароха в селі Зарваниця Підгаєцького повіту Теребовлянського деканату.

Записи народних пісень та інших фольклорних матеріалів отець Петро опублікував у львівських журналах «Нива», «Правда», у «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» та у збірнику «Русько-народні галицькі мелодії» П. Бажанського (1905-1912).

Також П. Білинський переслав у Львів рукописний збірник народних пісень у двох частинах, записаних на Тернопільщині, пісні з якого Михайло Грушевський опублікував у «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» (Т. XV, Львів, 1897 р.).

Краєзнавець П. Медведик дослідив, що перші записи казок на Тернопільщині П. Білинський зробив у рідному селі Чернихові («Івасик Кутелесик», «Про космату біду», «Нема ніц злого, щоби на добре не вийшло»). Ці народні казки опубліковані у 1994 році в збірнику «Казки Західного Поділля: Антологія».

Записи фольклору о. Білинського використали у своїх працях письменник Євген Згарський, учений-філолог Омелян Огоновський, учений-мовознавець і етнограф Омелян Патрицький, чеський етнограф, дослідник Франтішек Ржегорж.

А Іван Франко у літературно-критичній статті «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» охарактеризував Петра Білинського, ж одного з перших збирачів народних пісень, які прийняли фонетичний правопис.

Отець Петро першим із українців написав історію Тернополя. У 1894 році своє наукове дослідження «Мьсто Тернополь и єго околиця» він опублікував окремим виданням, а також – у річнику Тернопільського наукового товариства.

Друга частина цієї розвідки, присвячена селам Біла, Івачів Горішній, Шляхтинці, Глядки, Чернихів, Городище, Купчинці, Буцнів, Бірки Великі, була опублікована в третьому річнику Тернопільського наукового товариства 1895 року.

У 1885 році отець Петро завершив роботу над проповідями, котрі опублікував у Тернополі (1894) як «Десять заповьдей божихъ въ XIX проповьдяхь».  З 1903 по 1909 у Жовкві були опубліковані 4 томи його «Проповідей на свята і неділі цілого року».

Також отець Петро був активний і в громадському житті, належав до товариства «Святого Павла», Наукового товариства ім. Шевченка, «Просвіти», Товариства ім. Качковського, «Подольської ради», «Руської громади», «Товариства археологічного», «Руської бурси в Тернополі», «Руської бурси в Бучачі», «Бурси учительської в Тернополі», «Кредитового товариства в Тернополі» та інших.

Помер о. Петро Білинський 13 грудня 1916 року в селі Зарваниця. Похований на Свято-Успенському цвинтарі в Тернополі, що, на жаль був знищений разом із церквою у 1962 році. Подальша доля поховання о. Петра Білинського та його родини не відома.

Джерела:

Куницький, С. Отець Петро Білинський – священник, збирач українського фольклору, історик і громадський діяч [Текст] / С. Куницький // Літературний Тернопіль. 2016. № 4. С. 111—113. : фот.

Медведик, П. Білинський Петро Степанович [Текст] / П. Медведик // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004. Т. 1 : А — Й. С. 132—133.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1507 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] Медведик дослідив, що відомий дослідник-фольклорист Петро Білинський перші записи казок на Тернопільщині зробив  у […]

Залишити відповідь