БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТЕ | Борщівський район | Тернопільська область

 In Адміністративно-територіальний устрій, Карта Тернопільської області

 БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТЕ – село, центр об’єднаної територіальної громади Тернопільської області  Борщівського району.  Україна. Тернопільська область. Борщівський район. Більче-Золотецька ОТГ Код КОАТУУ: 6120880901. Населення 1785 (2014). Площа: 5.993 км². Поштовий індекс 48733. Телефонний код +380 3541. До 1882 р. – Більче, від 1882 р. – містечко Більче-Золоте. До села належали хутори Доброкут-Хатки, Ливицкий і П’ятихатки. Розташоване на заході району, на річці Серет. Колишній центр сільської ради, до якої входили села Юр’ямпіль, Монастирок і Мушкарів. Від 2016 року — центр Більче-Золотецької територіальної громади. У 2001 році населення становило 2002 людини.

У Більче-Золотому є пам’ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам’ятка — печера Вертеба. Село розташоване на відстані 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від районного центру міста Борщів.

Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 18 км від районного центру і 12 км від найближчої залізничної станції Озеряни. Територія – 5,99 кв. км. Дворів – 696. Населення – 1785 осіб (2014).

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки середнього (50 тис. років тому) та пізнього палеоліту, два поселення (одне з яких у печері Вертеба) трипільської, голіградської, черняхівської (знайдено рештки в урочищі Кадуби) і давньоруської культур, розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6–5 ст. до н. е.).

Поліхромну кераміку з Більче-Золотого археолог і поет Олег Кандиба-Ольжич датував 2500–000 рр. до н. е. На високому березі Серету збереглися рештки одного з найбільших на Поділлі давньоруських городищ, оточені потрійними ровами й валами.

Площа городища (майже 2 га) і складна система оборонних укріплень дають підстави вважати, що на його території було невелике місто, яке служило місцевим адміністративно-господарським та військовим центром.

Городище у різний час досліджували відомі вчені – Адам-Ґонорій Кіркор, Володимир Антонович, Ігор Свєшніков, Ігор Ґерета. Поблизу Більче-Золотого трапляються сліди наступів та відступів стародавніх морів – унікальні відслонення моховатково-голкошкірих вапняків.

Перша письмова згадка про село датована 1482 р. У 1563 р. село належало Мацеєві Влодеку, діяла церква.

За леґендою, назва походить, імовірно, від імені дівчини Більча. Вподобав ґраф Ярмош дівчину і наказав батькові прислати дочку до роботи у покоях. Той не послухав, через що пан звелів збирати з людей ще один податок. Дізнавшись про це, Більча пішла до пана. Наступного дня повернулася додому, принесла в хустці золота і перли. «Візьміть, тату, – сказала. – Віддайте людям, які платили податки. А пана вже нема… Вмер…». Тим часом Більчу вже шукали гайдуки, бо знайшли пана зарізаного. Суд був страшним: живцем замурували Більчу в кам’яній горі. Люди шукали дівчину, кликали «Більча, Більча, золота наша…». Але так і не знайшли. Згодом у важкі хвилини Більча допомагала землякам: погорільці або ті, в кого впала худобина, знаходили золоті гроші.

У 1600 р. неподалік Більча засновано уніятський монастир, руїни якого збереглися (село Монастирок). Для захисту від частих нападів турків і татар у Більче було збудовано замок. Перші згадки про нього належать до 1646 р.

Судячи із слідів ровів, помітних у рельєфі місцевості, замок мав форму прямокутника, завдовжки з півдня на північ близько 130 м, а ширина південного боку становила 54 м, товщина стін доходила до 1,7 м. Оточували фортецю рови, наповнені водою.

Але не завжди замок міг захистити місцевих жителів. Про це свідчать відомості з реєстрів – у 1629 р. в Більчому було 37 дворів, у 1650 р. – лише 20; у документах 1651 і 1652 рр. згадане як містечко.

У 2-й половині 16 ст. поселення разом із замком належало шляхтичам Язловецьким та  Потоцьким. На початку 19 ст. з дозволу господарів місцеві жителі почали розбирати мури
і вежі.

Останній опис замку датований 1846 р. «Башта в суцільних руїнах. При башті замчисько, яке значною мірою опоясане мурами, однак ті мури дуже спустошені й знищені. В середині цього замчиська в руїнах є пивниця значної величини, поділена на різні відділи. Склепіння пивниці повалене. Кімнати пивниці – з каменю без жодних дверей».

Селяни брали участь у Національно-визвольній революції українського народу (1648–1676 рр.), у 1740-і рр. допомагали опришкам Олекси Довбуша, про що збереглося чимало леґенд. Кам’яну брилу на крутій прямовистій скелі над р. Серет у народі й досі називають Довбушевою (до речі, це один із небагатьох язичницьких жертовників, що збереглися в Україні).

У 1772 р. в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 р., земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 морґів, у т. ч. 402 – орної землі, 583 – луків і городів; проживало 249 родин, яким належала решта землі.

Записи Василіянського монастиря в Більчому свідчать, що у 1708 р. місцеві жителі спускалися в печеру Вертеба «під опікою» поміщика ґрафа Потоцького, у 1741 р. на його прохання печеру вивчав ґенерал-майор польської армії, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Йоган фон Кампенгаузен, у 1760 р. поле переорали і про печеру забули.  У 1822 р. вхід до печери випадково знайшов власник села Йоган Хмелецький.

На початку 1850-х років маєтком володіли польські маґнати Адам Сапега, згодом – його син Леон, який від 1890 р. забезпечив матеріальні витрати для комплексного дослідження печери Вертеба.

1892 р. в м. Прага (Чехія) видали план печери (автор Ґ. Оссовський). 1904 р. згідно з договором між Терезою Сапегою і Краківською академією наук до Краківського археологічного музею вивезли понад 35 тисяч трипільських знахідок із Вертеби:

  • фраґменти кераміки,
  • понад 300 посудин,
  • 120 антропоморфних та зооморфних глиняних фіґурок (цілих і фраґментів),
  • близько 200 виробів із кості й рогу,
  • 300 крем’яних і кам’яних виробів
  • тощо.

Священик Іларіон Тишинський заснував у 1878 р. народну школу (згодом спорудили два мурованих будинки, де містилося 8 класів і навчалося понад 300 учнів; за Польщі школа стала двомовною; від 1900 р. – народна трирічна школа; від 1932 р. – з двомовним навчанням: основні дисципліни викладали польською мовою); у 1903 р. – читальню «Просвіти».

Наприкінці 19–на початку 20 ст. у містечку працювали 10 ткачів, а також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники. У 1913 р. Софрон Левицький, учитель Степан Паладійчук і князі Сапеги заснували кредитову спілку-«райффайзенку».

В селі функціонували пошта і станиця жандармерії. 1914 р. на горі Пісочній у Більче-Золотому відбулося свято до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка; відтоді цю гору називають горою Т. Шевченка.

Князі Сапеги створили: захоронку Сестер Служебниць (виділили їм приміщення і допомогу), які опікувалися дитячим садком, церквою та її хором, надавали медичну допомогу; кооперативу з філіями, кооперативу пекарні. У родині Сапег кілька разів гостював митрополит Андрей Шептицький, а виховником їхніх дітей були отці Сотера Ортинський і Микита (Никита) Будка – згодом єпископ.

Напередодні Першої світової війни у Більче-Золотому створені філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна Школа», «Маслосоюз», «Січ», «Сокіл», «Луг», при яких організовані молодіжні хори, драматичні й самоосвітні гуртки, бібліотеки.

Після 1927 р. священик Семен Гребенюк організував кооперативу «Поміч», до 1939 р. вона стала однією з найсильніших у краї й об’єднувала 142 особи. У 1930-ті рр. в селі мешкали 12 ремісників, 2 стельмахи,  3 ковалі, 1 кравець, діяли 2 олійні та поміщицький млин.

За даними польської поліції, у 1931 р. в селі проживали 56 учасників колишніх українських військових формувань, за якими було встановлено нагляд, зокрема старший сержант УГА Петро Савчук (1887 р. н.). 1 квітня 1930 р. оголошено страйк у фільварку Павло Сапеги, селяни вимагали підвищення зарплати. У 1927–1938 рр. із села еміґрували понад 200 жителів.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою, яка почала «полювання» за членами ОУН, національно свідомою інтеліґенцією, просвітянами, шкільною та гімназійною молоддю. У 1941 р. в Умані органи НКВС розстріляли 21 патріота – членів і симпатиків ОУН із Більче-Золотого. У 1940 р. створено артіль, що насильно об’єднала 40 сімей; відкрито дитячий садок, клуб, бібліотеку.

Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 р. село – під німецькою окупацією; нацисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 120 молодих людей. У 1942–1943 рр. у печері Вертеба переховувалися 38 місцевих євреїв; німці, дізнавшись про це, підірвали вхід у печеру, євреї викопали вихід в іншому місці й переховувалися в печері біля с. Стрілківці до кінця війни; рятуючись від вивезення у Сибір, усі вони еміґрували до Канади.

Серед добровольців дивізії “Галичина” були вихідці з Більче-Золотого; 57 більчан під час національно-визвольної боротьби загинули і пропали безвісти; 40 членів їхніх сімей було вбито або заслано на каторгу в Сибір.

Упродовж 1945–1946 рр. у печері Вертеба містились окружний, згодом – Чортківський  надрайоновий провід ОУН. На фронти Другої світової війни зі села було мобілізовано 750 чоловіків, серед них 70 членів і симпатиків ОУН; 274 із них загинули, у т. ч. 139 пропали безвісти.

Протягом 1945–1946 рр. у село переселили 37 родин із Лемківщини, Підляшшя і Холмщини (нині Польща). У 1948 р. в селі відновлено колгосп; 1949 р. організовано ще 2 колгоспи; у 1951 р. їх об’єднали в один; 1958 до нього приєднали колгосп с. Мушкарів, 1959 р. – артіль села
Юр’ямпіль і Міжгір’я.

 

У 1958–1972 рр. колгосп-мільйонер очолював Герой соціалістичної праці (від 1958 р.) Василь Стецько (1923–1994). У 1967 р. збудовано Монумент праці. Протягом 1962–1968 рр. у селі діяла обласна 2-річна школа голів правлінь колгоспу.

В 1958 р. стала до ладу ГЕС (потужністю 530 кіловат); від 1962 р. споруджено: колгоспний хлібозавод, цегельний завод, побуткомбінат, приміщення лікарні, поліклініки, їдальні, дитячого комбінату, 2 дитсадки, Будинок тваринника, Будинок культури на 900 місць (працювали різні
гуртки, оркестри – духовий, естрадний, народних інструментів, ВІА), телевізійний ретранслятор, відділення зв’язку. Від 1994 р. при музичній школі діє вокальний квартет “Більчанки” (від 2004 р. – народний аматорський; засновник і керівник – Віра Тесля).

Нині у селі працюють ЗОШ 1–3 ступенів-дитячий садок, музична школа, бібліотека, Будинок культури, дві бази відпочинку, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації. Є мурована церква Архістратига Михаїла, яку побудува-
ли князі Сапеги і парох Іларіон Тишинський (1871 р., на її вежі розмістили годинник, що прослужив до 1904 р.; 1913 р. завдяки старанням пароха С. Левицького храм перемалював знаний художник Модест Сосенко).

Споруджено каплицю (1898), дзвіницю на честь 20-ї річниці УНР  (1938), пам’ятний хрест на честь скасування панщини. Є братська могила радянських воїнів (1969), два пам’ятники Т. Шевченку, пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969), голові сільської ради С. Боднарчуку (1987), полковникові ЧА В. Шеленкову (1989), воякам УПА (1996), поетові, археологові, політичному діячеві Олегові Кандибі-Ольжичу (1997). У Більче-Золотому народилися:

  • вчений-медик Богдан Бойчук (1963 р. н.),
  • підприємець, меценат, громадський діяч Лев Боднарчук (1886–1962),
  • педагог, мовознавець, природознавець, поет, перекладач Іван Верхратський (1846–1919)
  • отець-митрат, релігійний і громадський діяч Роман Ганкевич (1923–2003),
  • письменник, журналіст, громадський діяч Михайло Гарасимчук (1895–1983),
  • господарник, громадський діяч Яків Горівчук (1948 р. н.),
  • учитель, священик, письменник Іван Данильчук (1877–1945),
  • правник, літератор, підприємець Петро Дараманчук (1947 р. н.),
  • педагог, громадський діяч Ярослав Козій (1957 р. н.),
  • релігійний діяч, літератор Олександр Максимчук (1880–1959),
  • дириґент, композитор, заслужений працівник культури СРСР Богдан Мандрик (1934–2009),
  • вчений у галузі математики Михайло Матійчук (1937 р. н.),
  • журналіст, видавець, громадський діяч Роман Паладійчук (1911 р. н.),
  • громадський діяч у Канаді Василь Паньків (1889–р. см. невід.),
  • вчителька, громадська діячка, редактор і письменниця Марія Паньків (1923 р. н.),
  • пасічник, селекціонер, винахідник, громадський діяч Микола Паньків (1894–1967),
  • лікар Петро Сабала (1958, р. н.),
  • громадський діяч у Канаді Іван Скалецький (1882–1965),
  • науковець-географ Роман Слівінський (1946 р. н.),
  • актор, танцівник, літератор Михайло Складан (1956 р. н.),
  • археолог, краєзнавець, громадський діяч Михайло Сохацький (1959 р. н.),
  • лікар, науковець Віктор Твердохліб (1965 р. н.),
  • польська художниця Марія Чайковська-Козіцька (1878–1944);

Проживали письменник Василь Софронів-Левицький (1899–1975); у 1967–2008 рр. працював заслужений лікар УРСР, громадський діяч Володимир Вершигора (1934–2008); в гості до священикаС. Левицького приїжджав Іван Франко (ймовірно, 1895 р.).

У Більче-Золотому є пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення – ландшафтний парк (11 га). Він разом із палацом закладений у 1800 р. (під час 2-ї світової війни палац зруйнова-
ний); у 1839 р. тут побудований костел із усипальницею; нині на території парку збереглися
храм і старовинні в’їзні ворота; є стадіон, ставок, який живлять джерельні води.

У парку ростуть близько 400 вікових дерев, серед них – 2 тюльпанових дерева, 3 чорних горіхи, 2 сосни Веймутова (їх діаметр 90–105 см), птелея трилиста, ялина сиза колючої форми, магнолія падуболиста, спірея верболиста та ін. 1966 р. парк поповнили цінними деревами та кущами з Гермаківського дендропарку.

За 2 км на північний захід від села на лівому березі р. Серет є геологічна й археологічна пам’ятка світового значення печера Вертеба (за багатство та різноманітність археологічних знахідок її називають “Наддністрянською Помпеєю”) – одна з найбільших у Європі печер; довжина її підземних ходів – 7820 м.

Вертебу виявили у 1708 р. Перші археологічні обстеження зробили у 1876 р. Адам-Ґонорій Кіркор і С. Козібродський. Від 1890 р. дослідження продовжили Ґотфрид Оссовський і Леон Сапега; у 1898–1907 рр. – Володимир Деметрикевич.


ДОБРОКУТ-ХАТКИ – хутір, приєднаний до с Більче-Золоте; нині вулиця на його південній околиці. У 1950 р. на хуторі було 6 дворів (27 осіб). Нині діє церква св. Параскеви (стара).

ЛИВИЦКИЙ – хутір, приєднаний до с. Більче-Золоте; розташований за 500 м від нього. У лютому 1952 р. на хуторі був 1 двір, де проживало 7 осіб; тоді ж вилучений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Більче-Золоте.

ПЯТИХАТКИ – хутір, приєднаний до с. Більче-Золоте; розташований за 1 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі було 6 дворів (20 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з пере-
селенням жителів у Більче-Золоте.

Джерела:

Більче-Золоте [Текст] /  М. Гавюк, Г. Івахів, Б. Мельничук, Н. Мизак //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 469—473.

Більче-Золоте та околиці : Стежками здоров’я і пізнання : (розробка екскурсійного маршруту) / Упр. освіти ТОДА, Терноп. обл. комун. центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнів. молоді. — Тернопіль, 2006. — 9 с.

Більчу-Золотому — 535 років [Текст] : [свято села] // Галицький вісник плюс. — 2017. — 11 серп. — С. 2 : фот.

Добровольська, С. Я. Історичні центри заселення Дністерського каньйону — як ресурс археологічного туризму [Текст] / С. Я. Добровольська, С. Д. Брик, О. Р. Гадельшан // Туристичні ресурси як чинник розвитку території : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.-семінару (9—10 груд. 2011 р.) / Мін. освіти і науки України, сім’ї, молоді та спорту, Терноп. обл. інф.-турист. краєзн. центр, Терноп. нац. педуніверситет ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 2012. — С. 46—51 : табл.

Мадзій, І. Іконовишиття — як сповідь [Текст] : [майстриня Л. Доброгорська та її роботи] / І. Мадзій // Вільне життя. — 2011. — № 53 (8 лип.). — С. 5 : фот. — (Хобі) .

Мадзій, І. Храм мистецтва в Більче-Золотому [Текст] : [35-річчя з часу заснування музичної школи] / І. Мадзій // Вільне життя плюс. — 2016. — № 53 (8 лип.). — С. 3 : фот. — (Ювілеї).

Мадзій, І. Чи були трипільці на Борщівщині [Текст] : [1-й фестиваль «Вертеба», присвячений темі досліджень трипілької цивілізації на Борщівщині] / І. Мадзій // Вільне життя плюс. — 2017. — № 78 (6 жовт.). — С. 8 : фот. — (Фестиваль, наукові дослідження та етноконцерт).

Прокіпчук, І.  «Поема в камені». Роздуми автора про меморіальний знак Олегу Кандибі в селі Більче-Золоте (Борщівського району Тернопільської області) [Текст] / І. Прокіпчук // Спадщина Олега Кандиби — О. Ольжича у контексті національного відродження України : Міжнар. наук. студ. конф. : зб. матеріалів / ТДПУ ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 1999. — С. 133—134.

Райський куточок Тернопілля [Текст] : [про роботу обл. фізіотерапевтичної лікарні] // Свобода. — 2012. — № 83 (8—10 жовт.). — С. 9. — (Куди їхати за здоров’ям).

Савчук, Г. На Борщівщині відбувся перший фестиваль трипільської культури [Текст] / Г. Савчук // Свобода. — 2017. — № 75 (27 верес.). — С. 12 : фот.

70-річчя відзначає Більче-Золотоцька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації [Текст] // Номер один. — 2017. — № 16/17 (26 квіт.). — С. 7 : фот.

Сохацький, М. Археолог Готфрид Оссовський і Більче-Золоте [Текст] / М. Сохацький // Літопис Борщівщини : наук.-краєзн. зб. / Борщів. обл. краєзн. музей. — Тернопіль, 2011. — Вип. 12. — С. 119—124 : фот.

Список особо неблагополучного положения с памятниками старины по областям УССР : [робочі довідкові матеріали про стан охорони пам’яток в Україні, з якими працював П. Тичина. 1966 р.] // Пам’ятки України. — 2008. — № 1. — С. 99—100 . — (Архівні документи. № 12). — ЦДАМЛМ України. — Ф. 464. — Оп 1. — Спр. 10779. — Арк. 79 — 85. — Машинописний оригінал з рукописними дописками. Під № 9 поміщено матеріал про стан пам’яток історії: палацу в Більче-Золотому; Вознесенської церкви (1771 р.) та Успенської церкви і дзвіниці в Чорткові.

Стойко, Н. «А для мене найдорожчі кургани Вкраїни» [Текст] / Н. Стойко // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 18 (6 трав.). — С. 8 : фот.

Тесля, В. Коротка історія школи [Текст] : [Більче-Золотецька музична школа] / В. Тесля // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 30 (29 лип.). — С. 8 : фот. — (Спадщина).

Чому Більче та ще й Золоте [Текст] // Свобода. — 2012. — № 95 (16 листоп.). — С. 6 : фот. — (Легенди Тернопілля).

Шептинська, А. Ювілей музичної школи [Текст] : [35 років Більче-Золотецькій муз. школі] / А. Шептинська // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 28 (15 лип.). — С. 8 : фот. кольор. — (Свято).

Шот, М. Вертеба – дім трипільців [Текст] : [про печеру-музей Трипільської культури “Вертебу”] / М. Шот // Урядовий кур’єр. – 2009. – 5 верес. – С. 9 : фото.кол. – (Про Україну з любов’ю) .

Шот, М. Діти сонця обрали «Вертебу» [Текст] : [печера-музей трипільської культури та її дослідження] / М. Шот // Вільне життя. — 2009. — 27 листоп. — С. 8 : фот. — (Перлини Тернопілля).

Шот, М. Таємниця та магія «Вертеби» [Текст] / М. Шот // Вільне життя плюс. — 2016. — № 86 (4 лист.). — С. 8.

Шот, М. У парку двох століть [Текст] : [про ландшафтний парк у с. Більче-Золоте Борщів. р-ну] / М. Шот // Урядовий кур’єр. — 2009. — 23 черв. — С. 10 : фот.

 

Recommended Posts

Залишити відповідь до Анонім Скасувати відповідь

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt

Start typing and press Enter to search