БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТЕ, село в Тернопільській області

 БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТЕ – село, центр об’єднаної територіальної громади Тернопільської області  Борщівського району.  Україна. Тернопільська область. Борщівський район. Більче-Золотецька ОТГ Код КОАТУУ: 6120880901. Населення 1785 (2014). Площа: 5.993 км². Поштовий індекс 48733. Телефонний код +380 3541. До 1882 р. – Більче, від 1882 р. – містечко Більче-Золоте. До села належали хутори Доброкут-Хатки, Ливицкий і П’ятихатки. Розташоване на заході району, на річці Серет. Колишній центр сільської ради, до якої входили села Юр’ямпіль, Монастирок і Мушкарів. Від 2016 року — центр Більче-Золотецької територіальної громади. У 2001 році населення становило 2002 людини.

У Більче-Золотому є пам’ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам’ятка — печера Вертеба. Село розташоване на відстані 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від районного центру міста Борщів.

Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 18 км від районного центру і 12 км від найближчої залізничної станції Озеряни. Територія – 5,99 кв. км. Дворів – 696. Населення – 1785 осіб (2014).

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки середнього (50 тис. років тому) та пізнього палеоліту, два поселення (одне з яких у печері Вертеба) трипільської, голіградської, черняхівської (знайдено рештки в урочищі Кадуби) і давньоруської культур, розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6–5 ст. до н. е.).

Поліхромну кераміку з Більче-Золотого археолог і поет Олег Кандиба-Ольжич датував 2500–000 рр. до н. е. На високому березі Серету збереглися рештки одного з найбільших на Поділлі давньоруських городищ, оточені потрійними ровами й валами.

Площа городища (майже 2 га) і складна система оборонних укріплень дають підстави вважати, що на його території було невелике місто, яке служило місцевим адміністративно-господарським та військовим центром.

Городище у різний час досліджували відомі вчені – Адам-Ґонорій Кіркор, Володимир Антонович, Ігор Свєшніков, Ігор Ґерета. Поблизу Більче-Золотого трапляються сліди наступів та відступів стародавніх морів – унікальні відслонення моховатково-голкошкірих вапняків.

Перша письмова згадка про село датована 1482 р. У 1563 р. село належало Мацеєві Влодеку, діяла церква.

За леґендою, назва походить, імовірно, від імені дівчини Більча. Вподобав ґраф Ярмош дівчину і наказав батькові прислати дочку до роботи у покоях. Той не послухав, через що пан звелів збирати з людей ще один податок. Дізнавшись про це, Більча пішла до пана. Наступного дня повернулася додому, принесла в хустці золота і перли. «Візьміть, тату, – сказала. – Віддайте людям, які платили податки. А пана вже нема… Вмер…». Тим часом Більчу вже шукали гайдуки, бо знайшли пана зарізаного. Суд був страшним: живцем замурували Більчу в кам’яній горі. Люди шукали дівчину, кликали «Більча, Більча, золота наша…». Але так і не знайшли. Згодом у важкі хвилини Більча допомагала землякам: погорільці або ті, в кого впала худобина, знаходили золоті гроші.

У 1600 р. неподалік Більча засновано уніятський монастир, руїни якого збереглися (село Монастирок). Для захисту від частих нападів турків і татар у Більче було збудовано замок. Перші згадки про нього належать до 1646 р.

Судячи із слідів ровів, помітних у рельєфі місцевості, замок мав форму прямокутника, завдовжки з півдня на північ близько 130 м, а ширина південного боку становила 54 м, товщина стін доходила до 1,7 м. Оточували фортецю рови, наповнені водою.

Але не завжди замок міг захистити місцевих жителів. Про це свідчать відомості з реєстрів – у 1629 р. в Більчому було 37 дворів, у 1650 р. – лише 20; у документах 1651 і 1652 рр. згадане як містечко.

У 2-й половині 16 ст. поселення разом із замком належало шляхтичам Язловецьким та  Потоцьким. На початку 19 ст. з дозволу господарів місцеві жителі почали розбирати мури
і вежі.

Останній опис замку датований 1846 р. «Башта в суцільних руїнах. При башті замчисько, яке значною мірою опоясане мурами, однак ті мури дуже спустошені й знищені. В середині цього замчиська в руїнах є пивниця значної величини, поділена на різні відділи. Склепіння пивниці повалене. Кімнати пивниці – з каменю без жодних дверей».

Селяни брали участь у Національно-визвольній революції українського народу (1648–1676 рр.), у 1740-і рр. допомагали опришкам Олекси Довбуша, про що збереглося чимало леґенд. Кам’яну брилу на крутій прямовистій скелі над р. Серет у народі й досі називають Довбушевою (до речі, це один із небагатьох язичницьких жертовників, що збереглися в Україні).

У 1772 р. в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 р., земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 морґів, у т. ч. 402 – орної землі, 583 – луків і городів; проживало 249 родин, яким належала решта землі.

Записи Василіянського монастиря в Більчому свідчать, що у 1708 р. місцеві жителі спускалися в печеру Вертеба «під опікою» поміщика ґрафа Потоцького, у 1741 р. на його прохання печеру вивчав ґенерал-майор польської армії, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Йоган фон Кампенгаузен, у 1760 р. поле переорали і про печеру забули.  У 1822 р. вхід до печери випадково знайшов власник села Йоган Хмелецький.

На початку 1850-х років маєтком володіли польські маґнати Адам Сапега, згодом – його син Леон, який від 1890 р. забезпечив матеріальні витрати для комплексного дослідження печери Вертеба.

 

1892 р. в м. Прага (Чехія) видали план печери (автор Ґ. Оссовський). 1904 р. згідно з договором між Терезою Сапегою і Краківською академією наук до Краківського археологічного музею вивезли понад 35 тисяч трипільських знахідок із Вертеби:

  • фраґменти кераміки,
  • понад 300 посудин,
  • 120 антропоморфних та зооморфних глиняних фіґурок (цілих і фраґментів),
  • близько 200 виробів із кості й рогу,
  • 300 крем’яних і кам’яних виробів
  • тощо.

Священик Іларіон Тишинський заснував у 1878 р. народну школу (згодом спорудили два мурованих будинки, де містилося 8 класів і навчалося понад 300 учнів; за Польщі школа стала двомовною; від 1900 р. – народна трирічна школа; від 1932 р. – з двомовним навчанням: основні дисципліни викладали польською мовою); у 1903 р. – читальню «Просвіти».

Наприкінці 19–на початку 20 ст. у містечку працювали 10 ткачів, а також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники. У 1913 р. Софрон Левицький, учитель Степан Паладійчук і князі Сапеги заснували кредитову спілку-«райффайзенку».

В селі функціонували пошта і станиця жандармерії. 1914 р. на горі Пісочній у Більче-Золотому відбулося свято до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка; відтоді цю гору називають горою Т. Шевченка.

Князі Сапеги створили: захоронку Сестер Служебниць (виділили їм приміщення і допомогу), які опікувалися дитячим садком, церквою та її хором, надавали медичну допомогу; кооперативу з філіями, кооперативу пекарні. У родині Сапег кілька разів гостював митрополит Андрей Шептицький, а виховником їхніх дітей були отці Сотера Ортинський і Микита (Никита) Будка – згодом єпископ.

Напередодні Першої світової війни у Більче-Золотому створені філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна Школа», «Маслосоюз», «Січ», «Сокіл», «Луг», при яких організовані молодіжні хори, драматичні й самоосвітні гуртки, бібліотеки.

Після 1927 р. священик Семен Гребенюк організував кооперативу «Поміч», до 1939 р. вона стала однією з найсильніших у краї й об’єднувала 142 особи. У 1930-ті рр. в селі мешкали 12 ремісників, 2 стельмахи,  3 ковалі, 1 кравець, діяли 2 олійні та поміщицький млин.

За даними польської поліції, у 1931 р. в селі проживали 56 учасників колишніх українських військових формувань, за якими було встановлено нагляд, зокрема старший сержант УГА Петро Савчук (1887 р. н.). 1 квітня 1930 р. оголошено страйк у фільварку Павло Сапеги, селяни вимагали підвищення зарплати. У 1927–1938 рр. із села еміґрували понад 200 жителів.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою, яка почала «полювання» за членами ОУН, національно свідомою інтеліґенцією, просвітянами, шкільною та гімназійною молоддю. У 1941 р. в Умані органи НКВС розстріляли 21 патріота – членів і симпатиків ОУН із Більче-Золотого. У 1940 р. створено артіль, що насильно об’єднала 40 сімей; відкрито дитячий садок, клуб, бібліотеку.

Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 р. село – під німецькою окупацією; нацисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 120 молодих людей. У 1942–1943 рр. у печері Вертеба переховувалися 38 місцевих євреїв; німці, дізнавшись про це, підірвали вхід у печеру, євреї викопали вихід в іншому місці й переховувалися в печері біля с. Стрілківці до кінця війни; рятуючись від вивезення у Сибір, усі вони еміґрували до Канади.

Серед добровольців дивізії “Галичина” були вихідці з Більче-Золотого; 57 більчан під час національно-визвольної боротьби загинули і пропали безвісти; 40 членів їхніх сімей було вбито або заслано на каторгу в Сибір.

Упродовж 1945–1946 рр. у печері Вертеба містились окружний, згодом – Чортківський  надрайоновий провід ОУН. На фронти Другої світової війни зі села було мобілізовано 750 чоловіків, серед них 70 членів і симпатиків ОУН; 274 із них загинули, у т. ч. 139 пропали безвісти.

Протягом 1945–1946 рр. у село переселили 37 родин із Лемківщини, Підляшшя і Холмщини (нині Польща). У 1948 р. в селі відновлено колгосп; 1949 р. організовано ще 2 колгоспи; у 1951 р. їх об’єднали в один; 1958 до нього приєднали колгосп с. Мушкарів, 1959 р. – артіль села
Юр’ямпіль і Міжгір’я.

 

У 1958–1972 рр. колгосп-мільйонер очолював Герой соціалістичної праці (від 1958 р.) Василь Стецько (1923–1994). У 1967 р. збудовано Монумент праці. Протягом 1962–1968 рр. у селі діяла обласна 2-річна школа голів правлінь колгоспу.

В 1958 р. стала до ладу ГЕС (потужністю 530 кіловат); від 1962 р. споруджено: колгоспний хлібозавод, цегельний завод, побуткомбінат, приміщення лікарні, поліклініки, їдальні, дитячого комбінату, 2 дитсадки, Будинок тваринника, Будинок культури на 900 місць (працювали різні
гуртки, оркестри – духовий, естрадний, народних інструментів, ВІА), телевізійний ретранслятор, відділення зв’язку. Від 1994 р. при музичній школі діє вокальний квартет “Більчанки” (від 2004 р. – народний аматорський; засновник і керівник – Віра Тесля).

Нині у селі працюють ЗОШ 1–3 ступенів-дитячий садок, музична школа, бібліотека, Будинок культури, дві бази відпочинку, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації. Є мурована церква Архістратига Михаїла, яку побудува-
ли князі Сапеги і парох Іларіон Тишинський (1871 р., на її вежі розмістили годинник, що прослужив до 1904 р.; 1913 р. завдяки старанням пароха С. Левицького храм перемалював знаний художник Модест Сосенко).

Споруджено каплицю (1898), дзвіницю на честь 20-ї річниці УНР  (1938), пам’ятний хрест на честь скасування панщини. Є братська могила радянських воїнів (1969), два пам’ятники Т. Шевченку, пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969), голові сільської ради С. Боднарчуку (1987), полковникові ЧА В. Шеленкову (1989), воякам УПА (1996), поетові, археологові, політичному діячеві Олегові Кандибі-Ольжичу (1997). У Більче-Золотому народилися:

  • вчений-медик Богдан Бойчук (1963 р. н.),
  • підприємець, меценат, громадський діяч Лев Боднарчук (1886–1962),
  • педагог, мовознавець, природознавець, поет, перекладач Іван Верхратський (1846–1919)
  • отець-митрат, релігійний і громадський діяч Роман Ганкевич (1923–2003),
  • письменник, журналіст, громадський діяч Михайло Гарасимчук (1895–1983),
  • господарник, громадський діяч Яків Горівчук (1948 р. н.),
  • учитель, священик, письменник Іван Данильчук (1877–1945),
  • правник, літератор, підприємець Петро Дараманчук (1947 р. н.),
  • педагог, громадський діяч Ярослав Козій (1957 р. н.),
  • релігійний діяч, літератор Олександр Максимчук (1880–1959),
  • дириґент, композитор, заслужений працівник культури СРСР Богдан Мандрик (1934–2009),
  • вчений у галузі математики Михайло Матійчук (1937 р. н.),
  • журналіст, видавець, громадський діяч Роман Паладійчук (1911 р. н.),
  • громадський діяч у Канаді Василь Паньків (1889–р. см. невід.),
  • вчителька, громадська діячка, редактор і письменниця Марія Паньків (1923 р. н.),
  • пасічник, селекціонер, винахідник, громадський діяч Микола Паньків (1894–1967),
  • лікар Петро Сабала (1958, р. н.),
  • громадський діяч у Канаді Іван Скалецький (1882–1965),
  • науковець-географ Роман Слівінський (1946 р. н.),
  • актор, танцівник, літератор Михайло Складан (1956 р. н.),
  • археолог, краєзнавець, громадський діяч Михайло Сохацький (1959 р. н.),
  • лікар, науковець Віктор Твердохліб (1965 р. н.),
  • польська художниця Марія Чайковська-Козіцька (1878–1944);

Проживали письменник Василь Софронів-Левицький (1899–1975); у 1967–2008 рр. працював заслужений лікар УРСР, громадський діяч Володимир Вершигора (1934–2008); в гості до священикаС. Левицького приїжджав Іван Франко (ймовірно, 1895 р.).

У Більче-Золотому є пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення – ландшафтний парк (11 га). Він разом із палацом закладений у 1800 р. (під час 2-ї світової війни палац зруйнова-
ний); у 1839 р. тут побудований костел із усипальницею; нині на території парку збереглися
храм і старовинні в’їзні ворота; є стадіон, ставок, який живлять джерельні води.

У парку ростуть близько 400 вікових дерев, серед них – 2 тюльпанових дерева, 3 чорних горіхи, 2 сосни Веймутова (їх діаметр 90–105 см), птелея трилиста, ялина сиза колючої форми, магнолія падуболиста, спірея верболиста та ін. 1966 р. парк поповнили цінними деревами та кущами з Гермаківського дендропарку.

За 2 км на північний захід від села на лівому березі р. Серет є геологічна й археологічна пам’ятка світового значення печера Вертеба (за багатство та різноманітність археологічних знахідок її називають “Наддністрянською Помпеєю”) – одна з найбільших у Європі печер; довжина її підземних ходів – 7820 м.

Вертебу виявили у 1708 р. Перші археологічні обстеження зробили у 1876 р. Адам-Ґонорій Кіркор і С. Козібродський. Від 1890 р. дослідження продовжили Ґотфрид Оссовський і Леон Сапега; у 1898–1907 рр. – Володимир Деметрикевич.


ДОБРОКУТ-ХАТКИ – хутір, приєднаний до с Більче-Золоте; нині вулиця на його південній околиці. У 1950 р. на хуторі було 6 дворів (27 осіб). Нині діє церква св. Параскеви (стара).

ЛИВИЦКИЙ – хутір, приєднаний до с. Більче-Золоте; розташований за 500 м від нього. У лютому 1952 р. на хуторі був 1 двір, де проживало 7 осіб; тоді ж вилучений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Більче-Золоте.

ПЯТИХАТКИ – хутір, приєднаний до с. Більче-Золоте; розташований за 1 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі було 6 дворів (20 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з пере-
селенням жителів у Більче-Золоте.

Джерела:

Більче-Золоте [Текст] /  М. Гавюк, Г. Івахів, Б. Мельничук, Н. Мизак //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 469—473.

Більче-Золоте та околиці : Стежками здоров’я і пізнання : (розробка екскурсійного маршруту) / Упр. освіти ТОДА, Терноп. обл. комун. центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнів. молоді. — Тернопіль, 2006. — 9 с.

Більчу-Золотому — 535 років [Текст] : [свято села] // Галицький вісник плюс. — 2017. — 11 серп. — С. 2 : фот.

Добровольська, С. Я. Історичні центри заселення Дністерського каньйону — як ресурс археологічного туризму [Текст] / С. Я. Добровольська, С. Д. Брик, О. Р. Гадельшан // Туристичні ресурси як чинник розвитку території : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.-семінару (9—10 груд. 2011 р.) / Мін. освіти і науки України, сім’ї, молоді та спорту, Терноп. обл. інф.-турист. краєзн. центр, Терноп. нац. педуніверситет ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 2012. — С. 46—51 : табл.

Мадзій, І. Іконовишиття — як сповідь [Текст] : [майстриня Л. Доброгорська та її роботи] / І. Мадзій // Вільне життя. — 2011. — № 53 (8 лип.). — С. 5 : фот. — (Хобі) .

Мадзій, І. Храм мистецтва в Більче-Золотому [Текст] : [35-річчя з часу заснування музичної школи] / І. Мадзій // Вільне життя плюс. — 2016. — № 53 (8 лип.). — С. 3 : фот. — (Ювілеї).

Мадзій, І. Чи були трипільці на Борщівщині [Текст] : [1-й фестиваль «Вертеба», присвячений темі досліджень трипілької цивілізації на Борщівщині] / І. Мадзій // Вільне життя плюс. — 2017. — № 78 (6 жовт.). — С. 8 : фот. — (Фестиваль, наукові дослідження та етноконцерт).

Прокіпчук, І.  «Поема в камені». Роздуми автора про меморіальний знак Олегу Кандибі в селі Більче-Золоте (Борщівського району Тернопільської області) [Текст] / І. Прокіпчук // Спадщина Олега Кандиби — О. Ольжича у контексті національного відродження України : Міжнар. наук. студ. конф. : зб. матеріалів / ТДПУ ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 1999. — С. 133—134.

Райський куточок Тернопілля [Текст] : [про роботу обл. фізіотерапевтичної лікарні] // Свобода. — 2012. — № 83 (8—10 жовт.). — С. 9. — (Куди їхати за здоров’ям).

Савчук, Г. На Борщівщині відбувся перший фестиваль трипільської культури [Текст] / Г. Савчук // Свобода. — 2017. — № 75 (27 верес.). — С. 12 : фот.

70-річчя відзначає Більче-Золотоцька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації [Текст] // Номер один. — 2017. — № 16/17 (26 квіт.). — С. 7 : фот.

Сохацький, М. Археолог Готфрид Оссовський і Більче-Золоте [Текст] / М. Сохацький // Літопис Борщівщини : наук.-краєзн. зб. / Борщів. обл. краєзн. музей. — Тернопіль, 2011. — Вип. 12. — С. 119—124 : фот.

Список особо неблагополучного положения с памятниками старины по областям УССР : [робочі довідкові матеріали про стан охорони пам’яток в Україні, з якими працював П. Тичина. 1966 р.] // Пам’ятки України. — 2008. — № 1. — С. 99—100 . — (Архівні документи. № 12). — ЦДАМЛМ України. — Ф. 464. — Оп 1. — Спр. 10779. — Арк. 79 — 85. — Машинописний оригінал з рукописними дописками. Під № 9 поміщено матеріал про стан пам’яток історії: палацу в Більче-Золотому; Вознесенської церкви (1771 р.) та Успенської церкви і дзвіниці в Чорткові.

Стойко, Н. «А для мене найдорожчі кургани Вкраїни» [Текст] / Н. Стойко // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 18 (6 трав.). — С. 8 : фот.

Тесля, В. Коротка історія школи [Текст] : [Більче-Золотецька музична школа] / В. Тесля // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 30 (29 лип.). — С. 8 : фот. — (Спадщина).

Чому Більче та ще й Золоте [Текст] // Свобода. — 2012. — № 95 (16 листоп.). — С. 6 : фот. — (Легенди Тернопілля).

Шептинська, А. Ювілей музичної школи [Текст] : [35 років Більче-Золотецькій муз. школі] / А. Шептинська // Галицький вісник плюс. — 2016. — № 28 (15 лип.). — С. 8 : фот. кольор. — (Свято).

Шот, М. Вертеба – дім трипільців [Текст] : [про печеру-музей Трипільської культури “Вертебу”] / М. Шот // Урядовий кур’єр. – 2009. – 5 верес. – С. 9 : фото.кол. – (Про Україну з любов’ю) .

Шот, М. Діти сонця обрали «Вертебу» [Текст] : [печера-музей трипільської культури та її дослідження] / М. Шот // Вільне життя. — 2009. — 27 листоп. — С. 8 : фот. — (Перлини Тернопілля).

Шот, М. Таємниця та магія «Вертеби» [Текст] / М. Шот // Вільне життя плюс. — 2016. — № 86 (4 лист.). — С. 8.

Шот, М. У парку двох століть [Текст] : [про ландшафтний парк у с. Більче-Золоте Борщів. р-ну] / М. Шот // Урядовий кур’єр. — 2009. — 23 черв. — С. 10 : фот.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1001 публікацій.

Коментарі (1)

Залишити відповідь