Більче Золоте, село в Тернопільській області

Більче-Золоте — село Борщівського району Тернопільської області.
Україна. Тернопільська область. Борщівський район. Більче-Золотецька ОТГ
Код КОАТУУ: 6120880901. Населення 1785 (2014). Площа: 5.993 км²
Поштовий індекс 48733. Телефонний код +380 3541

Більче-Золоте — село Борщівського району Тернопільської області. Центр сільської ради. Розташоване на заході району, на річці Серет. Колишній центр сільської ради, до якої входили села Юр’ямпіль, Монастирок і Мушкарів. Від 2016 року — центр Більче-Золотецької територіальної громади. У 2001 році населення становило 2002 людини.

У Більче-Золотому є пам’ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам’ятка — печера Вертеба. Село розташоване на відстані 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від районного центру міста Борщів.

Для села характерний помірно континентальний клімат. Більче-Золоте розташоване у «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області. Тут виявлене найдавніше в Тернопільській області поселення середнього палеоліту (50 тисяч років тому), є знахідки пізнього палеоліту, 2 поселення трипільської культури, одне з яких у печері Вертеба.

Розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6 — 5 століття до нашої ери). В урочищі Кадуби знайдено рештки Черняхівської культури. Також відомі голіградської культури.

На високому березі Серету збереглися залишки одного з найбільших на Поділлі Давньоруських городищ, які оточені потрійними ровами й валами. Під час розкопок тут знайшли енколпіон із зображенням чотирьох євангелістів по кутах.

На початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році. В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства.

У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20.

Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок). У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко.

Селяни Більча брали участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 рр., у 1740-их допомагали опришкам і Олексі Довбушу. Збереглося багато легенд про перебування Олекси Довбуша в цій місцині. Кам’яну брилу на крутій прямовистій скелі Серету в народі й досі називають Довбушевою. До речі, це також язичницький жертовник, один з небагатьох, які збереглися ще в Україні).

У 1772 року в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 року, земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 моргів у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів. В селі було 249 селянських родин, які володіли рештою земель. В цей час існувала загальна військова повинність для всіх чоловіків від 14 років. У 1810–1815 Більче-Золоте перебувало у складі Російської імперії.

На початку 1850-х рр. маєток у Більчому на ім’я своєї матері купив магнат князь Леон Людвік Сапега, який ним адміністрував. У 1866 році більчецька громада подала скаргу на нього через позбавлення її сервітутів, проте селяни нічого не добилися. Після смерті князя Л. Л. Сапеги власником маєтку був його син Адам (1828–1903).

У 1890-их роках Більче було віднесено до розряду містечок і воно отримало назву Більче-Золоте. Відомий львівський краєзнавець другої половини XIX століття Антоній Шнайдер склав для містечка проект герба: на срібному тлі мурована церква з трьома банями, над якою Господь Ісус Христос, що возноситься на небо.

Наприкінці 19 — початку 20 століття у містечку налічувалося 10 ткачів, які виготовляли полотно. Були також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники. У 1900 році в селі діяла народна трирічна школа. У 1914–1917 окуповане Більче-Золоте — у складі Російської імперії.

В 1930 в селі працювали дві олійні та поміщицький млин. Було 12 ремісників. 1 квітня 1930 р. в селі було оголошено страйк в фільварку Сапєги. Селяни вимагали підвищення зарплати. В цей час через важке становище селян почалася масова еміграція. За 1927–1938 з села виїхало більше, ніж 200 жителів за океан.

З 1932 року в селі діяла школа з двомовним навчанням. З вересня 1939 року село під радянською окупацією. У 1940 році було створено артіль «Червона Зірка», що об’єднувала 40 сімей. В цей рік у селі також було відкрито дитсадок, клуб, бібліотеку, в школі запроваджувалася українська мова.

7 липня 1941 року окупація змінилася на німецько-нацистську. Радянська влада повернулася після 8 квітня 1944 року знову в село, починаючи жорстоку розправу над тими, хто не погоджувався з цим. У 1967 році було збудовано Монумент праці. З 1951 в селі працює середня школа і бібліотека. У 1958 році стала до ладу Більче-Золотецька ГЕС потужністю 530 кіловат.

Зараз Більче-Золоте — одне з найстаріших і найбільших сіл Борщівського району. В селі також приваблює спелеологів і туристів гіпсова печера Вертеба.

 

До середини 19 століття в центрі села на пагорбі Башта були руїни середньовічного замку.
Мурована церква Святого Архангела Михаїла побудували дідичі — князі Сапєги — у 1871 році. Її розписував 1912 року Модест Сосенко.

У 1944 році під час німецького нападу церкву розбомбили, після цього 47 років не було ніяких Богослужінь. У 1990 році церкву було реставровано. Перше Богослужіння після реставрації відбулося в день святого Михаїла, яке служив священик Ю.Стеблина. У 2010 році було вироблено на передньому фоні церкви мозаїчну ікону святого Михаїла.

Давніша церква, з 1732 року, не збереглася.  У 1898 року споруджено каплицю. 1938 — дзвіницю на честь 20-річчя Західно-Української Народної Республіки. Палац Сапіг, 1866, збудований коштом князя Адама Станіслава Сапіги (1828-1903), найстаршого дорослого сина Леона Людвіка.

У Більче-Золотому є два пам’ятники Тарасу Шевченку, у 1965 році споруджено пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам, також загиблому під час визволення села від нацистських окупантів полковникові В.Шиленкові.

Є пам’ятник О.Ольжичу, пам’ятний хрест на честь скасування панщини, а також пам’ятник воїнам УПА. На околицях села є могила невідомих радянських солдатів. 16 вересня 1941 р. 17 радянських вояків було взято в полон, а потім розстріляно на схилі кам’яної гори.

У Більче-Золотому діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, 2 бази відпочинку, Більче-Золотецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації.

Народилися: Богдан Бойчук, український вчений-медик, Л. Бондарчук, підприємець і громадський діяч, Іван Верхратський, філолог, природознавець, вчитель Івана Франка, Р. Ганкевич, релігійний і громадський діяч, М. Герасимчук — письменник, журналіст, о. І. Данильчук, письменник, Михайло Сохацький, історик, археолог і громадський діяч, М. Чайковська-Козіцька, польська художниця.

Джерело

Більче-Золоте [Текст] / М. Гавюк, Г. Івахів, Б. Мельничук, Н. Мизак //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 469—473.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 868 публікацій.

Залишити відповідь