БЕЦЬ Володимир Андрійович

04.04.2017 | Автор: | Категорія: Діячі культури й мистецтва
БЕЦЬ Володимир Андрійович (1925, с. Лисичинці Збаразького повіту, нині Підволочиський р-н – 04.03.2017), скульптор, художник, педагог, член НСХУ. Автор надгробка поетові Степану Будному в Струсові на Теребовлянщині, пам’ятника Тарасові Шевченку в Синяві на Збаражчині, монументів Перемоги в  наших Підгайцях, у Стрию на Львівщині та багатьох інших монументальних робіт у різних населених пунктах Галичини.


Народився майбутній митець 1925 року в Лисичинцях Збаразького повіту (нині Підволочиський район) у родині Андрія та Ганни Беців. Початкову освіту здобув у місцевій школі, неповну середню — в Новосільській. І… почалася Друга світова війна.

Три роки в селі були німці. У 1943-му півроку навчався в Бережанській гімназії, та в квітні 1944 року його, 18-річного гімназиста, мобілізували на фронт. Восени він уже був у Польщі.

Змалку Володимир любив малювати. Був самоуком, але писав дуже майстерні пейзажі, малював портрети батьків, сусідів… Тож коли в Жешуві художники писали агітаційно-пропагандистські роботи, то взяли до своєї когорти і Беця.

Пізніше він згадував, що в Сандомирі саме збудували великий міст через Віслу завдовжки 1200 метрів для танків вагою 60 тонн. До урочистостей з нагоди відкриття мосту привезли портрет Сталіна, але під час транспортування він пошкодився в кількох місцях.

У такому вигляді його не можна було ставити, а для того, аби малювати вождя, потрібен був спеціальний дозвіл. Тож замполіт наказав Володимирові Бецю перемалювати полотно за два дні. І під обстрілом артилерії, таємно, Бець виконав наказ замполіта блискуче.

Художник брав участь у запеклих боях у Вроцлаві. Війна закінчилася в 1945-му, а тут іще точилися бої. Тоді командир частини, що облаштовувала кладовище-меморіал для загиблих радянських офіцерів площею понад п’ять гектарів, доручив В. Бецю підготувати ескізи загального вигляду військового кладовища.

Проект затвердив політвідділ фронту. Це було п’ять колон, які символізували п’ятикутну зірку. Всередині, на підвищенні, урна, до якої покладають квіти. Перед кожним із входів — бойова техніка: гармати або танки.

…З війська В. Беця демобілізували в 1948-му. Він був досвідченим чоловіком, але без освіти.  Оскільки добре малював, вирішив вивчитися на художника, проте батько за час відсутності сина спалив усі документи.

«Знаєш, що тут діялося? — відповів Володимирові запитанням на запитання і пояснив: — Одні приходили вдень, другі — вночі, й усі щось шукали по шафах і коморах. А свідоцтва твої були польські, українські, радянські — за п’ятий-шостий класи. Я боявся…».

Тоді Володимир отримав у райвно довідку про закінчення семирічки й вступив до Львівського училища прикладного мистецтва (нині коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша) на відділ живопису.

Там водночас закінчив і вечірню школу. У 1950 році вступив до Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва на відділ скульптури. Мав велике бажання вчитися. Єдиний у групі отримав диплом із відзнакою. І його запросили на роботу до Тернопільського обласного товариства художників.

У 1957-му, коли Володимир Бець гостював у рідному селі в батьків, односельці попросили його розписати храм Святого Василія Великого. Він це зробив, а в 1959-му приїхала комісія з Києва — і художника звільнили з роботи. Розписи знищили. Наміри перетворити храм на музей не здійснилися, бо він був на цвинтарі. Не правилося там до 1988 року.

Володимир Бець розписав народні доми в Лисичинцях і Шилах. У 1968-му художник переїхав до Львова, викладав там в училищі рисунок і скульптуру. Згодом викладав у політехнічному інституті на архітектурному факультеті й із 1971 року працював у своїй майстерні.

…Уперше художник побачив руїни вщент розбомбленого Тернополя в 1950—1951 роках. Тут він працював у приміщенні новозбудованого вокзалу — малював картуші, розетки, капітелі. Вокзал був першою спорудою, яку вдалося відбудувати.

Руїни Тернополя справили на митця дуже болісне враження. Він робив замальовки з його згарищ і складав у папку. А в 1983—1985 роках втілив свій задум — написав картину «Бій за Тернопіль» завбільшки три на один метр.

На полотні передав безглуздість вбивчої суті війни та сумні роздуми про місце людини в її кривавому вирі. Полотно, написане олійними фарбами, проде-монстрували на обласній виставці до 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні у Львові в 1985 році.

У 1957-му Володимир Бець зробив подарунок односельцям — створив погруддя Т. Шевченка і встановив його в рідному селі на місці знищеного в 1930 році. А в 1973-му подарував селу пам’ятник воїнам, загиблим у Другій світовій війні.

Стоїть пам’ятник Т. Шевченкові авторства В. Беця і в центрі Підволочиська. Митець створив його в 1992 році до річниці Незалежності України. У 2016 подарував музею села живописну роботу «Квіти». Помер 4 березня 2017.  Похований у рідних Лисичинцях біля батьків, де вже стоїть цікавий надгробок, створений його ж руками.

Твори: погруддя – С. Руданського (1970), О. Гаврилюка, Д. Гурамішвілі (обидва – 1972), Г. Сковороди (1973); пам’ятники – воїнам-визволителям у м. Стрий Львів. обл. (1964, співавт.), Т. Шевченку (1992), жертвам більшовицького режиму 1939–47 (1998; обидва – у смт Підволочиськ Терноп. обл.).

Джерело

Коваль, Є. Митець із Лисичинців [Текст] : [життя і творчість скульптора, художника, педагога В. Беця] / Є. Коваль // Вільне життя плюс. – 2017. – № 23 (24 берез.). – С. 6. – (Пам’ять).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 870 публікацій.

Залишити відповідь