БЕРИМІВЦІ. Дерев’яна церква Святого Євстафія

Дерев’яна церква Святого Євстафія (1909)/(2012).
Тернопільська область. Зборівський район.
Переглянути на карті →

Беримівці – село в Зборівському районі, Тернопільської області. Розташоване на річці Стрипа, Перша писемна згадка про поселення відноситься до 1532 року. Поблизу Беримівців виявлено археологічні пам’ятки черняхівської та давньоруської культур. Село засноване в 1785 році.

Назва села «Беримівці» за переказами походить з часів монголо-татарських нападів. При одному з набігів у матері відібрали дитину, мати захищала її до останку. Побиваючись за дитиною, вона бігла за татарином і благала не розлучати їх, промовляючи «бери мене» – від чого і пішла назва села. За іншою версією, колись в селі були млини і за меливо в млинах брали «мірку».

Родючі землі Беримівців належали власникам Золочівського ключа, якими почергово володіли Ян Тарнавський, Ян Собеський і Радзивіли. У1855 р. велика земельна власність належала Михайлові Старженському, 1868 — Казимирові Водзіцькому.

За Австро-Угорщини і Польщі діяла однокласна школа з українською та польською мовами навчання, в якій навчалося 130 дітей.

У 1880 р. в селі — 270 греко-католиків, 38 римо-католиків та 20 юдеїв. Згодом греко-католики побудували дерев’яну церкву і подбали про запровадження при ній власної парафії. У 1909 році була споруджена з дерева церква св. Великомученика Євстафія, якою завідував парох села Кудринці, отець Іларіон Медицький.

Під час Першої світової війни її знищили, а всі мешканці села були виселені за Золочів на Львівщині. В УГА служили Григорій Оленин і о. Степан Хабурський, Михайло Ребрик (1897 р. н.), Степан Винничук (1890 р. н.), Іван Король (1893 р. н.). У1926 р. функціонували два млини.

Відбудували церкву в 1924 році. В 1950 році радянська влада закрила церкву. Богослужіння в ній відновились лише у 1975 році.

У селі діяли філії «Просвіти» (1932-1939 рр.; голова Степан Хабурський) та інших товариств, кооператива, читальня ім. А. Качковського. 1940 р. в Сибір вивезено поляка С. Півторака. В дивізії «Галичина» воював Володимир Брода.

Недалеко від села в 1944 р. пролягала лінія фронту. Німці примусово гнали цивільне населення копати окопи, а в липні 1944 р., напередодні контрнаступу, всі жителі села виїхали в навколишні села, Беримівці були повністю спалені. 18 липня 1944 р. село звільнене від нацистської окупації.
На фронтах Другої світової війни воювало 47 жителів Беримівців, 23 з них загинуло (1944-1945). 12 осіб вивезли на примусові роботи в Німеччину. Після встановлення радянської влади 26 родин вивезено у Сибір.

Споруджено пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985 р.), встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини (реставрований 1992 р.); насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991 р.). 1994 р. Беримівці газифіковано.

У Беримівцях народилися керівник реферантури СБ 34 ОУН Мирон Матвієйко (1914-1984); педагог, громадський діяч Михайло Ребрик (1897-1974); проживала перекладач, збирач фолькльору, наречена І. Франка Ольга Рошкевич; душпастирював (1932-1938) публіцист, видавець, громадський діяч Степан Хабурський.

Джерела:

Зборівщина: історія і сьогодення : Історико-краєзнавчий нарис / уклад. М.Б.Бігус. Тернопіль, 2008. 480 с.

Беримівці [Текст] / О. Безгубенко  [та ін.] // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — С. 327.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2441 публікацій.

Залишити відповідь