БЕРИМІВЦІ. Дерев’яна церква Святого Євстафія

 In Меморіальні об’єкти | Пам'ятники | Пам’ятки, Церкви | Монастирі | Некрополі | Культові споруди
Дерев’яна церква Святого Євстафія (1909)/(2012).
Тернопільська область. Зборівський район.
Переглянути на карті →

Беримівці – село в Зборівському районі, Тернопільської області. Розташоване на річці Стрипа, Перша писемна згадка про поселення відноситься до 1532 року. Поблизу Беримівців виявлено археологічні пам’ятки черняхівської та давньоруської культур. Село засноване в 1785 році.

Назва села «Беримівці» за переказами походить з часів монголо-татарських нападів. При одному з набігів у матері відібрали дитину, мати захищала її до останку. Побиваючись за дитиною, вона бігла за татарином і благала не розлучати їх, промовляючи «бери мене» – від чого і пішла назва села. За іншою версією, колись в селі були млини і за меливо в млинах брали «мірку».

Родючі землі Беримівців належали власникам Золочівського ключа, якими почергово володіли Ян Тарнавський, Ян Собеський і Радзивіли. У1855 р. велика земельна власність належала Михайлові Старженському, 1868 — Казимирові Водзіцькому.

За Австро-Угорщини і Польщі діяла однокласна школа з українською та польською мовами навчання, в якій навчалося 130 дітей.

У 1880 р. в селі — 270 греко-католиків, 38 римо-католиків та 20 юдеїв. Згодом греко-католики побудували дерев’яну церкву і подбали про запровадження при ній власної парафії. У 1909 році була споруджена з дерева церква св. Великомученика Євстафія, якою завідував парох села Кудринці, отець Іларіон Медицький.

Під час Першої світової війни її знищили, а всі мешканці села були виселені за Золочів на Львівщині. В УГА служили Григорій Оленин і о. Степан Хабурський, Михайло Ребрик (1897 р. н.), Степан Винничук (1890 р. н.), Іван Король (1893 р. н.). У1926 р. функціонували два млини.

Відбудували церкву в 1924 році. В 1950 році радянська влада закрила церкву. Богослужіння в ній відновились лише у 1975 році.

У селі діяли філії «Просвіти» (1932-1939 рр.; голова Степан Хабурський) та інших товариств, кооператива, читальня ім. А. Качковського. 1940 р. в Сибір вивезено поляка С. Півторака. В дивізії «Галичина» воював Володимир Брода.

Недалеко від села в 1944 р. пролягала лінія фронту. Німці примусово гнали цивільне населення копати окопи, а в липні 1944 р., напередодні контрнаступу, всі жителі села виїхали в навколишні села, Беримівці були повністю спалені. 18 липня 1944 р. село звільнене від нацистської окупації.
На фронтах Другої світової війни воювало 47 жителів Беримівців, 23 з них загинуло (1944-1945). 12 осіб вивезли на примусові роботи в Німеччину. Після встановлення радянської влади 26 родин вивезено у Сибір.

Споруджено пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985 р.), встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини (реставрований 1992 р.); насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991 р.). 1994 р. Беримівці газифіковано.

У Беримівцях народилися керівник реферантури СБ 34 ОУН Мирон Матвієйко (1914-1984); педагог, громадський діяч Михайло Ребрик (1897-1974); проживала перекладач, збирач фолькльору, наречена І. Франка Ольга Рошкевич; душпастирював (1932-1938) публіцист, видавець, громадський діяч Степан Хабурський.

Джерела:

Зборівщина: історія і сьогодення : Історико-краєзнавчий нарис / уклад. М.Б.Бігус. Тернопіль, 2008. 480 с.

Беримівці [Текст] / О. Безгубенко  [та ін.] // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — С. 327.

Recommended Posts

Leave a Comment

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt

Start typing and press Enter to search