БЕРЕЖАНИ: Бернардинський костел

 

Україна, Тернопільська область, м. Бережани, вул. Костьольна, 1
Переглянути на карті →
У 1630 році під горою Сторожисько, в північно-західному куті Бережан, шляхтич Микола Синявський разом зі своєю дружиною Урсулою розпочав будівництво костелу та споруд майбутнього монастиря. Тривало будівництво костелу та монастиря 112 років.

Утім, вже в 1681 році першим ігуменом до недобудованого монастиря прислано о. Антонія Фредро.
21 липня 1683 року гетьман польний коронний Микола Геронім Синявський в актах «гродських» львівських підтверджує наміри закінчити будівництво костелу Св. Миколая та монастиря оо. Бернардинів, зазначивши, що саме вони були сповідниками і наставниками його предків.

На утримання костелу і кляштору фундатор призначив десятий сніп з фільварків Нараєва, Саранчук, Вільхівця, а з інших маєтків бережанського ключа 550 польських золотих. Окрім того, велів щороку на утримання монастиря давати 6 ялівок, 4 свині, 10 баранів, бочку соленої риби,
2 бочки меду, 3 камені воску і 5 каменів волового лою.

Крім цього, Синявський подарував монастирю фільварок 3 городом, садом, частину ріки та сажівку і зобов’язав усіх своїх спадкоємців до реставрації монастиря в міру такої необхідності. Також побажав, щоб призначили для нагляду отця, що добре орієнтується в будівельних та господарських справах.

Синявський наказав жителям, які мають сильних волів і міцні вози, взимку 1683 року завезти на гору Сторожисько будівельні матеріали і камінь для продовження будівництва монастиря. Наказ гетьмана був виконаний. Однак під час бою з турками під Віднем сам Микола Геронім Синявський був важко поранений і невдовзі помер (17 січня 1684 р.).

Після смерті воєводи будівництво монастиря продовжив його син Адам Синявський, каштелян краківський. Однак активну добудову монастиря розпочато аж 23 вересня 1716 року. Тоді ж освячено костел.

Але урочисте впровадження отців до кляштору відбулося ще пізніше – 8 серпня 1720 року за участі архиєпископа львівського Яна Скарбека, який перебував у Бережанах з канонічним візитом. У 1724 році добудовано ґанки, сходи костелу і довершено внутрішню галерею, територію монастиря обведено муром. Спорудження, власне, монастиря завершено аж у 1742 році стараннями Софії Чарторийської.

Костел мав три вівтарі: центральний – Успіння Пресвятої Діви Марії, зліва – св. Антонія, справа – св. Миколая. У 1808 році в головний вівтар вміщено чудотворний образ Матері Божої, привезений з монастиря оо. Бернардинів у с. Фрага (Рогатинщина), який, зрештою, 14 серпня 1904 року, після відновлення монастиря і каплиці у Фразі, був туди урочисто повернений.

Вівтар зліва — на честь покровителя (патрона) Бережан св. Антонія Падуанського. Його образ перебував у монастирі з 13 червня 1717 року і прославився чудами оздоровлення. Зараз він знаходиться в костелі Матері Божої Фатімської в Лодзі (Польща).

Третій вівтар костелу Св. Миколая, з правого боку, був присвячений фундаторові Миколі Героніму Синявському. У вівтарі домінував великий образ св. Миколая.

У 1785 році представники австрійської влади здерли срібні оздоби з образів св. Миколая (оклад) та св. Антонія (німб та пасок) та конфіскували срібні прикраси, три срібні келихи, хрест з ланцюгом, посох, митру, три яблука та багато дорогоцінних предметів.

У 1824-1825 роках монастир оновлено коштом графа Потоцького. Сума видатків становила 5094 злотих. Роботами керував уповноважений Потоцьким інженер. Однак були й спірні ситуації між кляштором в особі о. Філіновського і виконавцями робіт щодо заміни кам’яної підлоги на дерев’яну та будівництва пивоварні.

Обвідний мур реконструйовано й відновлено в 1906 році як і фігуру св. Антонія. У 1930-му, після руйнацій, нанесених І Світовою війною, монастир відреставровано.

На південній зовнішній стіні костелу, зі сторони міста, видно великий сонячний годинник. Поряд з храмом була триаркова дзвіниця з трьома дзвонами. Щороку проводилось два великі відпусти:

  • 13 червня, з нагоди патрона міста св. Антонія,
  • 15 серпня, в день Успіння Пресвятої Богородиці (за Григоріанським календарем).

До речі, в монастирі стояв також вівтар з фігурою Богородиці з тіарою на голові та з Дитям Ісусом на руках. Називали фігуру «Чорною Мадонною», з огляду на колір обличчя, бо фігура в натуральну величину була дерев’яною. Датується вона, мабуть, кінцем XVIII або початком XIX століття.
Поряд з гостинною кімнатою і трапезною знаходилась бібліотека.

Праворуч біля великого престолу розміщувались три надгробні таблиці з написом: «Томаш Журовський, стольник жидачівський, рицар-гусар, Маріана з Укдорфів Журовська, стольникова жидачівська; Адам Несіловський зі старовинного роду Коржбоків пом. 13 квітня 1774 р.».

У підземеллі спочивають перший монастирський ігумен о. Антоній Фредро та ще п’ять осіб. Решту підземелля займають труни померлих отців і братії монастиря. Третя таблиця з написом про Адама Несіловського, який був поручником царського ескорту московського царя Петра І і відзначився в багатьох битвах проти шведів. Усі пам’ятні таблиці встановлені наприкінці XVIII століття.

приміщенні, поруч захристії, стояли дубові шафи, де зберігалися золоті і срібні чаші, гаптовані золотом і сріблом фелони, золота скринька, срібна монстранція. Гаптований перлами фелон був подарунком короля Яна III Собеського.

У монастирі висіли два портрети: Миколи Героніма – в гостинній залі, та в костелі – Адама Миколи Синявських, в повний зріст з підписом латинською мовою. На суфіті костелу – спарені герби Синявських та Любомирських.

Монастир і костел мали підземелля. Один підземний хід вів до замку, інший – до фарного костелу Св. Петра і Павла. У костелі три крипти. В одній з них зберігався портрет з підписом «Незабитовський Якуб, славний переможець та гроза татарів в XVI столітті».

Головний вхід до підземелля костелу був зі святилища, таємний – з внутрішнього дворика. Внизу, біля сходів головного входу, є ніша, в яку 8 червня 1771 року покладено і замуровано срібну чашу-пушку, запаяну в олов’яну капсулу, в якій нутрощі і серце Адама Синявського, як він і заповідав.
Інший, таємний, вхід до підземелля з внутрішнього дворика знайдений лише в 1964 році.

У хроніці монастиря згадувався цвинтар при костелі та імена осіб, що там поховані. Коли 1927 року навколо нього зводили мур і клали нові сходи до монастиря і крипт костелу, збудованих ще в 1737 році, натрапили на дуже старі, вже спорохнявілі кістки, які перепоховали неподалік дзвіниці.

У 1939 році, після відомих історичних подій, у частині приміщень розмістили притулок для літніх людей. У роки війни німці забрали два дзвони, а в 1943-му закрили монастир, перетворивши його на військовий госпіталь. Ченці виїхали до Львова. На горі біля костелу Св. Миколая ховали німецьких вояків.

У липні 1944 року радянська влада познімала з могил на монастирському цвинтарі хрести, а самі могили зрівняла з землею. У серпні 1945 року, коли костел і монастир закрито остаточно, монахи перебралися до Польщі, забравши з собою майже все майно.

На сьогодні комплекс монастиря перебуває в користуванні Департаменту виконання покарань МВС України. Лише щонеділі, о 8 год. ранку, в монастирському храмі (тепер – церква Пратулинських мучеників) відправляється служба…

Джерела:

Волинець, Н. Тут живе історія краю [Текст] /Н. Волинець // Бережанське віче. 2008. 16 трав. С. 4

Мороз, В. Небайдужі до історії мандрували Бережанщиною і робили відкриття [Текст] /В. Мороз // 20 хвилин. 2011. 20-21 лип. С.[4].

Парацій, В. Бережани [Текст] /В. Парацій, Б. Тихий // Тернопільщина: історія міст і сіл. Т.1. Тернопіль, 2014. С. 346-354.

Тихий, Б. Монастир бернардинів [Текст] /Б. Тихий // Пам’ятки України. 2013. № 5. С. 24-27.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2447 публікацій.

Залишити відповідь