БАРВІНСЬКИЙ Олександр Григорович

 In Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону, Історія регіону
БАРВІНСЬКИЙ Олександр Григорович (псевд.: Подолянин, Австрієць, Verax та ін.; 08. 06. 1847, с. Шляхтинці, нині Гніздичка Тернопільського р-ну Тернопільської області – 25. 12. 1926, Львів) – історик, громадсько-політичний діяч, педагог. Голова НТШ (1893–1897).
Народився у священицькій сім’ї, що належала до відомого роду Барвінських, який від 17 ст. визначився як український (русинський).  Найвидатніші представники:
  • Мартин Барвінський (1784-1865) – дядько Олександра, архипресвітер Львівської митрополичої капітули, професор і ректор Львівського університету, депутат Галицького станового сейму (1835-1860);
  • Володимир Барвінський (1850-1883) – рідний брат Олександра, засновник найавторитетнішого галицько-українського часопису «Діло» (1880), наприкінці 70-початку – 80-х років ­­­лідер народовців, про рівень його авторитету свідчить той факт, що за австрійської доби його особа вшановувалася на тому ж рівні, що й особа Маркіяна Шашкевича;
  • Осип (1845-1889), також рідний брат Олександра, священик, літератор, дараматург;
  • сини Олександра – Богдан (1880-1958), історик, учень М. Грушевського, Василь (1888-1963) – видатний композитор, та Олександр (1890-1957) – львівський лікар.

Закінчив гімназію в Тернополі та філософський факультет Львівського університету (1868). У студентські роки брав участь в українському громадському житті, був головою відновленої львівської «Громади», співзасновник часопису «Правда» (1867).

Налагодив контакти з діячами українського руху в Російській імперії, зокрема з лідерами «Старої громади» В. Антоновичем та О. Кониським. Від 1868 вчителював у Бережанах, від 1871 – в Тернополі.

24 липня 1870 р . Олександр Григорович Барвінський одружився з Софією Шумпетер, дочкою Романа Шумпетера, управителя в Шляхтинцях. У них у Тернополі народилося двоє дітей — Володимир (2.02.1872) і Ольга (30.04.1874). З 1876 р . дружина Барвінського занедужала, а вранці 28 липня 1877 р . померла.

3 червня 1879 р . Олександр Григорович одружився вдруге з Євгенією (1854–1913), дочкою Максима Любовича, з якою він виховав четверо синів: історика Богдана, композитора Василя, одного з найвідоміших лікарів у Львові — Олександра, а також інженера і маляра Романа.

Євгенія Барвінська була однодумцем і великим помічником своєму чоловікові . Її громадська та культурна діяльність як вокалістки, піаністки та хорової диригентки мала величезний вплив на розвиток музичної культури краю .

Ще одна її заслуга — організація та керівництво у Тернополі чоловічим та жіночим хорами. Дружина Олександра брала активну участь в «артистичних мандрівках», проведених для розповсюдження національної ідеї .

У 1870–1880-х рр. Олександр разом з братом Володимиром розробляв програми народницького руху в Галичині, стояв біля витоків газети «Діло». Згодом керував групою львівських народовців, організовував науковий рух на Тернопільщині.

1891–1907 – депутат Державної Ради у Відні, одночасно 1894–1903 – депутат Галицького сейму. Барвінський розпочав видання «Руської історичної бібліотеки» (1886), де друкувалися дослідження з історії України та українського народу.

Брав участь в українсько-польсько-австрійських переговорах, які призвели до створення так званої нової ери (1890), що мала на меті досягти порозуміння між поляками й галицькими українцями, дати їм можливість політичного й культурно-економічного розвитку.

Відстоював широке бачення загально-українського питання з урахуванням міжнародних відносин, українсько-польського порозуміння, європеїзацію українського суспільства, виступав за активну політику українців у Галицькому сеймі та Державній Раді, союз українських політиків із ГКЦ, проти русофільських настроїв в українській політиці.

Після невдачі «нової ери» продовжував наполягати на потребі українсько-польського порозуміння, через що як політик втратив популярність серед галицьких українців. У 1896 очолив Католицький русько-народовий союз (1901 реорганізований у політичне товариство «Руська Громада», а 1911 – у Християнсько-суспільну партію), редагував орган цього політичного напряму – часопис «Руслан» (1897–1914).

У різні періоди Барвінський керував діяльністю провідних українських культутрно-освітніх і наукових товариств у Галичині: був одним з ініціаторів реорганізації НТШ та редактором перших 4-х томів «Записок НТШ»; головою Українського педагогічного товариства (1891–1896) та редактором журналів «Учитель» (1889), «Дзвінок» (1890); в. о. голови (кін. 1884 – поч. 1885), заступником голови «Просвіти» (1889–1895).

У 1893– 1918 працював у «Руській Бесіді». Був членом Крайової шкільної ради, де відстоював українські інтереси у шкільництві, сприяв запровадженню в українські шкільні підручники фонетичного правопису й терміну «україно-руський».

У 1917 році Барвінський був іменований довічним членом австрійської Ради Панів. 1918–1919 очолював Державний секретаріат освіти в уряді ЗУНР. Після падіння української державності відійшов від політики й зосередився на літературознавчих дослідженнях. Праці:

  • Літопис суспільної роботи і сили Русинів австрійських. Львів, 1885;
  • Ставропігійське Братство Успенське у Львові, його заснування, діяльність і значення церковно-народне. Львів, 1886;
  • Ілюстрована історія Руси від найдавніших до нинішніх часів після руських і чужих істориків. Львів, 1890;
  • Історія України-Руси. Львів, 1904;
  • Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові. На основі джерел. Львів, 1908;
  • Спомини з мого життя. Ч. 1–2. Львів, 1912; 1913;
  • Оповідання з всесвітньої історії (Стародавньої і середньовічної). Ч. 1. Берлін, 1923; Нововічна доба. Ч. 2. Берлін, 1924.

Джерела

Recommended Posts

Leave a Comment

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt

Start typing and press Enter to search