БАЙДА-ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Дмитро, волинський князь

ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Дмитро Іванович (бл. 1516, ймовірно, м-ко Вишнівець, нині смт Збараз. р-ну – жовтень 1563, м. Стамбул, Туреччина) – князь, староста канівський і черкаський (від 1550), перший гетьман Запорізької Січі (від 1553).

Належав до старшої вітки князів Вишневецьких і був він старшим із чотирьох синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни. Перша згадка про Дмитра Вишневецького зустрічається в 1545 р. в описі-ревізії Крем’янецького замку.

У молодому віці Вишневецький опиняється на пограниччі. З одного боку, королівство Польське й Велике князівство Литовське; з іншого, Туреччина й Кримське ханство. Формально, всі дотримувалися миру, попри постійну пограничну партизанську війну.

На українські землі здійснювали набіги ватаги кочівників Північного Причорномор’я, які вважалися васалами Кримського ханства. Закономірно, що на руських (українських) прикордонних теренах з’явилися замки, які мали б стати заборолом від кочівників. В умовах прикордонної війни сторожа цих замків не лише стримувала грабіжницькі наїзди татарських ватаг, а й сама влаштовувала походи на татарські й турецькі володіння – Килію, Акерман, Очаків, навіть на Крим, захоплюючи переважно табуни худоби й бранців.

Деякі старости, що контролювали прикордонні замки, прославилися завдяки цим походам, а з часом навіть почали сприйматися як козацькі гетьмани. В такому середовищі й формувався Дмитро Вишневецький. У 1553 році він перебував у Стамбулі; за однією з версій – домовлявся про викуп із турецької неволі двоюрідного брата Федора з сім’єю й одночасно виконував дипломатичні доручення польського короля.

У 1554-1556 роках звів на о. Хортиця фортецю, яка стала опорним пунктом запорізького козацтва. Узимку 1557 року успішно обороняв її від кримського війська. З жовтня 1558 по липень 1562 року був на службі московського царя Івана Грозного. Потім повернувся у підданство польського короля.

Король Сигізмунд-Август пробачає Вишневецькому турецький вояж і призначає його «стражником на Хортиці». Князь будує на острові Мала Хортиця замок. Оточене природними заборолами (водами Дніпра, плавнями), це місце було малоприступним для ворогів. З іншого боку, вказана фортеця, знаходячись неподалік татарських і турецьких володінь, могла стати непоганою базою для наїздів на ці землі.

Твердиня на Малій Хортиці довго не проіснувала. У 1556 р. Вишневецький здійснив разом зі своїми козаками крупний наїзд на татарські й турецькі землі при підтримці московського військового загону. Така бурхлива діяльність князя-козака на пограниччі не могла не викликати відповідної реакції з боку кримських й турецьких влад.

Кримський хан Давлет-Гірей поставив перед собою завдання знищити «гніздо неспокою» в Пониззі Дніпра. У січні 1557 р. він з великими силами підійшов до фортеці на Малій Хортиці і взяв її в облогу, яка тривала 24 дні. Твердиню не вдалося взяти. Вишневецький сповістив Сигізмунда-Августа про свою перемогу.

Наприкінці літа до Малої Хортиці знову прийшли війська кримського хана, підсилені загонами яничар та молдаван. Вишневецький, не отримавши допомоги, виявився покинутим напризволяще. Твердиню було взято у повну блокаду. Після тривалої облоги князь покинув її, оскільки закінчилися харчові припаси. Його козаки невеликими групами пробиралися крізь турецькі й татарські заслони до Черкаського замку. Фортеця на Малій Хортиці була зруйнована.

У такій ситуації Вишневецький вирішує шукати для себе нового могутнього покровителя  й в листопаді 1557 р. він переходить на землі Московії.

Як московський воєвода Вишневецький здійснив кілька походів на татар. У 1559 р. князь Вишневецький тричі зі своїм військом ходив на Азов, що дуже занепокоїло турецьку владу. Був здійснений дипломатичний тиск на Московію. Коли в наступному, 1560 р., Вишневецький зі своїм військом підступив до Азова, московська влада відмежувалася від цього й Азов вистояв.

Ймовірно, під час цієї кампанії Вишневецький знову відчув себе зрадженим і влітку 1561 р. покидає Московію і знову опиняється на Подніпров’ї. Князь налагоджує стосунки з Ольбрахтом Лаським, з яким знайшов спільну мову. А невдовзі Вишневецький вирішив заволодіти молдавським престолом, розраховуючи на підтримку бояр.

Однак, модавський похід князя 1563 року закінчився трагічно – в кінці серпня військо було розгромлене під селом Верчикани (неподалік Сучави). Сам Вишневецький попав у полон. Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що Вишневецького привезли до столиці Порти 22 жовтня 1563 р. Очевидно, незадовго після цього його стратили. 

Судячи з донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Легенди про князя з часом доповнювалися новими деталями. Наприклад, з’явилася розповідь про те, ніби героїчному князю напередодні смерті турки пропонували прийняти іслам, обіцяючи не лише життя та свободу, а й багатство. Проте він відмовився. Навіть з’явилася легенда, що турки, бажаючи перейняти мужність та відвагу цього християнського воїна, вийняли з грудей його серце та з’їли.

Вважається, що Дмитро Вишневецький став прототипом народної «Пісні про Байду». Відразу після трагічної смерті Дмитра Вишневецького почалася його міфологізація. Вже у 1560-х рр. князь став героєм жалібної пісні, внесеної в рукопис Матвія Пійонтки — професора Краківського університету. Розповіді про Вишневецького поширюються в Чехії та інших слов’янських країнах. Він стає загальнослов’янським героєм – символом боротьби з мусульманським світом. На той час це було дуже актуально.

Як борець проти татар і турків Дмитро Вишневецький постає в польськомовній поемі невідомого автора «Epicedion, себто Вірш жалобний про благородного й вічного пам’яті гідного князя Михайла Вишневецького, каштеляна київського, черкаського, канівського, любецького старости…».

Важко сказати, коли і як з’явилася «Пісня про Байду». Схоже, почала вона творитися тоді, коли пам’ять про реального Дмитра Вишневецького відійшла в минуле, зате існували легенди про його незвичну смерть, які при цьому видозмінювалися й обростали новими фантастичними деталями. Принаймні сумнівно, що пісня виникла відразу після смерті Дмитра Вишневецького, у кінці

Але не лише в історичних студіях отримав Байда-Вишневецький «право на життя». Він стає персонажем художньо-літературних творів — поеми «Байда» (1884) Пантелеймона Куліша, поеми «Князь Дмитро Вишневецький» (1880) польського автора Люціяна Сємянського, поезій Якова Щоголіва та Григорія Чупринки, оповідання «Пан Сенюта» (1918) Ореста Левицького.

За радянських часів була спроба переосмислити образ Байди-Вишневецького, представити його «класовим ворогом» українців (повість Сави Божка «Над колискою Запоріжжя» (1925), історико-пригодницький роман Петра Угляренка «Із дерева жалю»).

Усмт Вишнівці 1990 відкрито символ, могилу з написом на мемор. таблиці: «Байді-Вишневецькому від вдячних потомків на честь 500-річчя козацтва», 1995 -пам’ятний знак, проводиться мистецький фестиваль «Байда». На о. Хортиця в Запоріжжі в жовтні 1999 йому зведено пам’ятник. У 1997 році КМД Укрпошта випустило марку Гетьман Дмитро Вишневецький (Байда)

Продовжити читати →

Джерела:

Малевич, А.П. Дмитро Вишневецький (Байда) [Текст]: до 500-річчя виникнення українського козацтва / А. П. Малевич. Тернопіль, 1990.  6 с. Режим доступу: http://zbarazh-library.com.ua/writen/history/Malevich/Dmitro_Vishnivecjkiy.pdf  (25.12.2016).

Гуцал, П.  ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Дмитро Іванович [Текст]  / П. Гуцал // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004. Т. 1 : А — Й. С. 267.

Кралюк, П. Реальний та легендарний Байда-Вишневецький [Електронний ресурс]  / П. Кралюк // Гетьманат / ГО «Канівсько-Трахтемирівська Козацька Січ». Канів, 2014. Режим доступу: http://getmanat.org/petro-kralyuk-realniy-ta-legendarniy-bayda-vishnevetskiy (дата звернення: 11.10.2016).

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2626 публікацій.

Коментарі (4)

  1. […] крайовим кошем Українського козацтва імені Дмитра (Байди) Вишневецького спільно з Міністерством культури України та […]

  2. […] народився Дмитро Байда-Вишневецький, легендарний засновник козацької дружини на Малій […]

Залишити відповідь