БАЧИНСЬКИЙ Олександр Гаврилович

БАЧИНСЬКИЙ Олександр Гаврилович (псевд. і крипт.: Миролюб, Правдолюб, Правдолюб-Миролюб, Правдолюбь, Бачинський-Лишкович Ол., Бач. Ал., АБ; 24. 03. 1844, с. Сороцьке, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської області – 09. 06. 1933, Львів) – церковний діяч, письменник, видавець, редактор, перекладач. Батько Юліана Бачинського.

Олександр Бачинський народився в с. Сороцькому на Теребовляншині в заможній шляхетській родині Гавриїла Бачинського герба Сас та Анни з Калиняків. Закінчив Тернопільську гімназію (1863), теологічний факультет Львівського університету (1867). Того ж року одружився з Евгенією Филиповською, донькою о. Івана, пароха Гусятина, яка, однак, померла 1872 р. від холери.

Священикував на Тернопільщині, а від 1873 був проповідником при кафедральному соборі св. Юрія у Львові, віце-ректором Львівської греко-католицької семінарії, професором катехитики й методики теологічного факультету Львівського університету.

Редагував церковний двотижневик «Рускій Сіон» (1880, № 1–21, 1883–1884, №17). Однак 1880 року був звільнений з посади віце-ректора семінарії із забороною видавати й редагувати «Рускій Сіон», вихід якого припинився у листопаді на №21. 2 квітня 1881 р. призначений парохом у Болехові.

1 січня 1883 р. його відкликано з Болехова й призначено ректором Львівської семінарії та відновлено на попередніх посадах. Одразу після повернення провів у семінарії низку реформ.

Ректором працював до 1893 р., коли був переведений на постійну роботу і проживання на Святоюрську гору. У Митрополичій Капітулі йому присвоїли титули асесора (1877), крилошанина (1893), канцлера, від 1920 р. він – генеральний вікарій і радник апеляційного трибуналу.

Від 1896 р. – Папський шамбелян. У 1886, 1889 і 1892 рр. обирався до Ради Львова. Коли 19 вересня 1914 р. окупаційна царська влада заарештувала і вивезла митрополита Андрея Шептицького на заслання у Росію, канцлер О.Бачинський керував Галицькою архідієцезією. Водночас був членом світських товариств «Галицько-руська Матиця», «Народний Дім», «Просвіта» та ін.

За спогадами його колишнього семінариста, Кирила Студинського, ректор Бачинський за політичними переконаннями був ближчим до «твердих» (старорусинів), «але ніколи не відносився вороже до національних поглядів питомців, через те й була можлива наскрізь націоналістична праця поміж питомцями. <…> він був занадто розумною і досвідченою людиною, щоб не розумів того, що народна течія обіймає чимраз ширші круги та що вона запанує над цілим життям національної суспільности».

Олександр Бачинський видавав і редагував «Богословську бібліотеку» (від 1898, 11 випусків), підручники з богослов’я та іншої церковної літератури. Йому належать праці

  • «Короткій виклад богословія догматичного основного і частного» (Львів, 1898),
  • «Вихованє. Короткій виклад католицкого богословия морального» (Львів, 1899, у співавт. з Йосифом Мільницьким),
  • «Право церковне с особлившим увзглядненєм церковно-державних законів Австрійских і краєвих Галицких» (Львів, 1900),
  • «Практичний проводник для священиків взагалі, а в особенності для душпастирей» (Львів, 1900),
  • «Богословіє Пастирске. Дидактика» (уклав «при содійстві» Іоанна Бартошевського, Львів, 1902),
  • «Псалтир в язиці церковно-словеньскім с переводом на язик народно-рускій» (Львів, 1903) .

У листі до дружини Ольги Франко близько 10 серпня 1891 р. Іван Франко повідомляв новину: «Бачинського батько, ректор семінарії, буде іменований станіславським єпископом». Цього призначення не відбулося – єпископом Станіславівської єпархії став від 3 серпня 1891 р. Юліян Куїловський (також герба Сас), єпископ-суфраган (помічник) перемиського єпископа. Франко спирався, ймовірно, на джерела в редакції газети Kurjer Lwowski.

Цікавішою є друга згадка Франка про Бачинського-старшого. У розділі «80-ті роки в Галичині» «Нарису історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910) зазначено, що «криза в галицько-руській церкві відбилася також потрохи в тій часті галицько-руської преси, що більш або менш безпосередньо стояла на услугах церкви й церковної єрархії». Цю думку Франко проілюстрував таким прикладом:

«Рускій Сіон» «під редакцією Александра Бачинського, ректора львівської духовної семінарії» умістив 1880 р. в № 20 статтю «Записки римлянина», в якій «острими словами скритиковано не тільки ведення руської духовної семінарії у Львові, але також посередньо всю єрархію. Розсерджений сею статтею митрополит Йосиф Сембратович суспендував [тимчасово усунув від обов’язків. – Є.Н.] А.Бачинського зі становища ректора і о. Малиняка, автора статті, зі становища настоятеля духовної семінарії, завісив [призупинив (полонізм). – Є.Н.] видавання “Руского Сіона” і поручив канонікові д-ру Й. Мільницькому видавання нового церковного органу п. з. “Галицкій Сіон”. Сей орган виходив, одначе, тільки два роки, а з початком р. 1883 о. Александер Бачинський був привернений на місце ректора духовної семінарії, відновлено “Рускій Сіон” і зорганізовану редакцію».

К. Студинський так переповідав цей випадок у спогадах про А.Бачинського:

«Був теж о. Бачинський редактором “Руського Сіону” і там у ч. 20 за рік 1880 помістив статтю “Записки римлянина” (о. д-ра Миколи Малиняка), що була критикою львівської духовної семінарії. Як тільки стаття появилася друком, візвав до себе о. Бачинського митрополит Йосип Сембратович і запитав, хто писав “Записки римлянина”? О. Бачинський не дав відповіди. “То я Вас суспендую”, – сказав митрополит.

Оповідав мені о. Бачинський, що було це в четвер, а в п’ятницю дістав декрет суспензії від віце-ректури з полишенням платні на мешкання. Намісника Альфреда Потоцького не було тоді у Львові. Коли опісля митрополит звернувся до нього і жадав усунення о. Бачинського, дістав відповідь: “Скільки забажає о. Бачинський, стільки мешкати буде [в семінарії] і отримувати зарплатню”».

У грудні 1880 р. помер парох Болехова, Бачинський вніс подання на парохію і, хоч було 29 кандидатів, дістав призначення від намісника (парохія була «цісарського надання»). У листопаді 1882 р. на вимогу цісаря Франца Йосифа І Йосип Сембратович залишив митрополію і виїхав до Рима.

Після оголошення конкурсу на посаду ректора духовної семінарії адміністратор Львівської архієпархії Сильвестр Сембратович викликав Бачинського листом, щоб негайно зголосився до намісника. Під час аудієнції А.Потоцький запитав його: «Бажаєте стати дійсним чи провізорочним [тимчасовим. – Є.Н.] ректором?». Бачинський відповів: «Резервую собі Болехівську парохію і прошу про провізорію. Якщо вважатиму, що зі своїми обов’язками не справляюся, повернуся до Болехова».

За спогадами К.Студинського, Бачинський, «людина залізної праці і непохитної вдачі», у поводженні з питомцями (як і зі своїми трьома синами) був суворий і неприступний ⁴. Можливо, через те син цього визначного церковного діяча Юліян, напівсирота, став соціал-демократом, атеїстом, радянофілом і симпатиком більшовиків, за що поплатився свободою і життям.

джерело

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1743 публікацій.

Залишити відповідь