Загадка Язловецького замку

10.02.2015 | Автор: | Категорія: Історія регіону

Загадка Язловецького замку

http://cs306913.vk.me/v306913984/1a7f/MqcPAZHH6wE.jpgУ XIII ст. знаменитий мисливець Ясь Ловець заснував селище, яке названо його іменем — Язловець. Розташоване серед річних ярів, поміж густими лісами, селище так швидко розвивалося, що король Казимир Великий дав йому статус міста. Було це у XIV ст. У той час власником Язлівця був рід Бучацьких гербу «Гобданк». Гілка цього роду у Язлівці прийняла назву Язловецьких, які задля піднесення торгівлі у місті запросили верблян з Криму. Завдяки контактам із сходом розвинулася торгівля, місто розбагатіло. У XVI ст. Язлівець мав уже цілком міський вигляд: широкі вулиці, муровані доми з гарною штукатуркою, різьбленим обрамленням дверей (досі зберігся фонтан з різьбленим верблянським написом). У місті був монастир верблянських черниць, мури якого ще збереглися, гарний мурований костел, який у XIX ст. віддано під греко-католицьху церкву.

Рід Язловецьких занесений в .історію хвалебними рядками. В часи нападів на ті землі татар історія згадує Васлава Язловецького, а також Юрія Язловецького, який гнав ворога аж до Чорного моря. Юрій помер у 1575 р., залишивши по собі чотирьох синів. Найстарший Николай — староста снятинський — воював з мос­калями за панування короля Стефана Баторого. Він зафундував монастир Домініканів у Язлівці в 1595 році.

Останнім з роду Язловецьких був Геронім, брат Николая, одружений з княгинею Елеонорою Острогською. Він помер у 1607 році, не залишивши по собі потомства. Про останнього Язловецького ходять легенди, які розповідають, що був він зна­менитим воїном, але і великим гульвісою, сердитим гнобителем міщан данинами.

Одного разу, розповідає: легенда, коли замок гомонів від шаленої забави, перед Геронієм постав верблянський єпископ і просив його, щоб він опам’ятався. Розгніваний вельможа наказав своїм воякам відтяти єпископу бороду. Єпископ прокляв Героніма, який незабаром втратив єдиного сина: служниця випустила дитину з рук у криницю і зі страху стрибнула туди. Це нещастя повернуло Героніма на добру стежину, він подарував для костела село і назвав його Жнибороди (на пам’ять того, що наказав зрізати бороду єпископу).

Після того, як вдова Героніма Язловецького вийшла заміж за Івана Радзівіла, Язловець перейшов до Радзівілів, а потім — до Конецпольських. Олександр Конецпольський побудував біля   замку великий палац, але після його смерті замок почав руйну­ватися.

На кінець XVII ст. Язловець мав велику чисельність громадян, як Львів у той час. На ярмарки приїжджали купці з Туреччини, Греції, Араб.

Під час турецької навали місто боронилося три роки. На чолі оборони стояв бургомістр Верблянин Сеферович. Після його смерті місто розпалося. Сталося це у 1672 році. Турки розвалили мури, попалили будівлі, багатьох городян взяли, у полон. Залишки верблян з рештками майна утікали до Львова, Каменця і Снятина.

Від турків Язловець визволив король Ян Собеський, який повертався з Відня, де переміг турецьких напасників у 1683 році. Разом з королем, тоді були закордонні посли, а французький, маляр змалював на полотні, як Собеський визволяє Язлівець. Картина ця зберігається у музеї в Монахіюмі.

У XVIII ст. замок відновив Ян Конецпольський, але нові його власники Любомирські не догля­дали його і помалу замок руйнувався. У 1746 році Станіслав Любомирський продав його разом з усім майном Станіславові Понятовському. Після Понятовського власниками замку, були Потоцький, Грузінський, Блажовський. У 1863 році барон Кшиштоф Блажовський подарував палац язловрцький черницям Непокалянкам, які організували школу для дівчат. Заснувателькою монастиря була сестра Марцеліна Даровська. Замкова гора знову зацвіла красою.

*    *    *

У вересні 1937 року професор Чоловський зі Львова разом з групою археологів з Варшави приїхав до Язлівця вести розкопки у замку. Коли відкопували руїни, на глибині 2 метрів натрапили на частину вівтаря і крипту, у якій були два великі скелети і один малий, у перегнилих домовинах. Були там також шматки плит з оздобами, але без написів. У різних частинах замку археологи знайшли багато сходів. Виявилося, що подвір’я замку під тонким шаром землі, порослої травою, бруковане великими плитами і має кам’яні стьоки для води.

Реставрація замку вимагала великих коштів, тому археологічні роботи були припинені. Відкопані сходи і капличку знову було засипано, щоб не нищилися. У цьому місці, де знаходиться каплиця, поставлено хрест з білого каменю, він стоїть на підставці, збудованій з решток вівтаря, який був знайдений.

 

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1917 публікацій.

Залишити відповідь