ОБ’ЄКТИ ТУРИСТИЧНОЇ ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

26.12.2011 | Автор: | Категорія: Туристичні маршрути

ОБ’ЄКТИ ТУРИСТИЧНОЇ ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

Кременецькі гори. Північна частина Подільської височини, складена із плосковершинного пасма та гір-останців. Частина їх є заповідними (філіал природного заповідника “Медобори”): Замкова, Черча, Дівочі Скелі, Божа, Гостра, Страхова, Маслятин. Гори овіяні легендами і пам’ятають бурхливі історичні події минулого. У ХІІІ ст. Кременецькими горами проходив торгівельний шлях, для охорони якого тут було збудовано укріплені городища і поселення, як на Даниловій горі, Уніясі. Останнє досліджується тепер тернопільськими археологами. Гори приваблюють своїми краєвидами, оригінальними силуетами, скельними відслоненнями, багатою історією і пам’ятками архітектури.

Кременець. Місто у Кременецьких горах, привабливе культурно-історичними ландшафтами. Комплекс його Державного історико-архітектурного заповідника складають: руїни замку ІХ-ХVІст.; ансамбль колегіуму ХVІІІ ст. (Кременецький ліцей); Францисканський монастир ХVІ-ХІХ ст.; Богоявленський монастир ХVІІІ ст.; житлові будинки, з яких вирізняються т.зв. “Близнята” ХVІІІ ст. У Кременці, Волинських Афінах, жило й працювало багато видатних діячів науки і культури – поети Лелевель і Словацький, ботаніки Міклер і Бессер, правознавець Міцкевич. У ХІХ ст. місто відвідали Ліст, Шевченко, Оноре де Бальзак. Кременець оповитий багатьма легендами: про Дівочі Скелі, р.Ірву, Замкову гору (г. Бона).

Почаїв. Історія його бере початок з ХІІІст., коли на пагорбі, в печерних церквах жили монахи. Славне місце народними переказами: про появу на горі Матері Божої, яка залишила слід стопи на камені, що зберігся дотепер. Сьогоднішній православний комплекс складається з Успенського собору (ХVІІІ ст.), побудованого в стилі рококо за планами Яна Готфріда Гофмана, з чудотворним образом Матері Божої; Троїцького собору (п. ХХ ст.); Архієрейського будинку та дзвіниці (ХІХст.); Всіхсвятська церква (ХVІІІст.) на монаршому цвинтарі. Титул Лаври монастир офіційно отримав 1833 року від російського царя Миколи І і став одним із найвідоміших місць паломництва православного світу.

Бережани. Давнє галицьке містечко, районний центр з багатою культурною і освітньою традицією. Комплекс архітектурно-історичних пам’яток міста взято під охорону. У 2002 році тут створено Державний історико-архітектурний заповідник, куди входять: замок Сенявських та костел-усипальниця (XVI ст.); ратуша 1811р.; Троїцький собор (XVIІІ ст.); дерев’яна церква (XVIІ ст.) “на Адамівці”; парафіяльний та монастирський костели (XVIІст.) Рай. Мисливський палац родини Потоцьких XVIІІ-XIXст. з парком, неподалік Бережан.

Товтри (Медобори). Горбисте пасмо, яке близько 15 мільйонів років тому було морським рифом. Його основа складена відкладами давніх молюсків, коралів, водоростей і інших організмів, які трапляються туристу у вигляді відбитків. Горбисте, часто незаліснене пасмо Товтр з вапняковими скелями є характерним у його вигляді. Багатий рослинний світ, особливо медоносів, вплинув на появу народної назви – Медобори, а туристи ще сто років тому назвали їх

Подільською Швейцарією. Краса цих місць надихала багатьох відомих діячів культури і мистецтва. Світ фауни представлений козулями, лисицями, зайцями, куницями, борсуками, дикими кабанами, оленями, лосями. Товтри відіграють значну роль у формуванні клімату Тернопільщини. Високо ціняться мінеральні джерела біля Гусятина і Сатанова. З метою охорони багатства флори і фауни тут створено природний заповідник “Медобори” з філією “Кременецькі гори”. Ці місця багаті історією. З язичницьких часів в Товтрах було святилище. Поблизу нього у річці Збруч понад 150 років тому знайдено відомого у світі кам’яного ідола-святовита, який дозволяє простежити світогляд давніх слов’ян. Рельєф Медоборів дозволяв використовувати їх для побудови цілого ряду оборонних споруд проти татар і турків. Околиці Товтр на всьому відтинку справляють велике естетичне враження на туриста та є зручні для пішохідних подорожей та “зеленого туризму”.

Дністровський каньйон. Цей ландшафтний парк є “раєм” для туристів. Дністер – друга за величиною ріка України (1362 км), тече каньйоноподібною долиною, утворюючи меандри – звиви, що є наслідком геологічної будови, тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозій. Найціннішою, наймальовничішою його ділянкою є відрізок у 250км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча. Приваблює своїм теплим кліматом – весна починається тут на два тижні раніше, ніж в інших місцевостях Тернопільщини. Оригінального вигляду Дністровському каньйону надають високі залісненні або скелясті береги висотою 80-120 м – пам’ятки геології з відбитками давньої флори і фауни.

Інформація про сплави по Дністру ТУТ

Про найдавніших предків подолян над Дністром є археологічні звістки, датовані часом 50-40 000 р.т. Побували на цих теренах племена трипільської культури (5 тис.р. тому), скіфи (2.5 тис.р. тому). Вченими знайдено римські золоті монети, скляний і бронзовий посуд, предмети розкоші, прикраси і навіть бронзові статуетки богів Єгипту. Серед пам’яток давнини збереглися залишки поселень ІХ-ХІІІст., часів першої Української держави – Київської Русі. У Подністров’ї є ряд історико-архітектурних пам’яток: руїни фортець у Галичі і Крилосі (столиця Галицько-Волинського князівства), палац у Коропці, руїни фортець у Раковці, Червоногороді (тут ще й найбільший на Поділлі водоспад), Окопах, Жванці, Скалі-Подільській. Потужні оборонні комплекси Хотина і Кам’янця-Подільського. В населених пунктах басейну Дністра стійко збереглися народні повір’я, обряди та ритуали, особливо пов’язані з водою: обряд викликання дощу, приношення жертви божеству води – в часи посухи пускають ляльку зроблену з лопухів чи за водою, купання у воді трьох півнів, прочищення дев’яти джерел. Дністровський каньйон і Подністров’я – зручне місце для водних сплавів, пішохідних подорожей та екскурсій, “зеленого туризму” і риболовлі.

Гора Божа. Гора, що є частиною Кременецьких гір, але дещо віддалена від його головного пасма, гордо виділяється своїм трапецієподібним силуетом на фоні рівнини. Через багатство рідкісної та реліктової фауни включена до природного заповідника “Медобори”. Овіяна легендами понад 1500 літньої давності і є культовим місцем паломників-християн через появу тут Богоматері. Яр Жаб’як. Палеонтологічна пам’ятка, схили якої є своєрідними сторінками геологічної історії краю, особливо часу, коли тут було море. Досліджувалася відомими геологами і палеонтологами.

Вишнівець. “Гніздо” відомої в історії України, Польщі і Росії української родини Корибутів-Вишневецьких (вихідцями якої були засновник Запорізької Січі, польський король та інші відомі постаті), а потім Мнішків. У ХVШ ст. тут мали зустрічі польський король та російський царевич. Барокковий палацово-парковий комплекс ХVІІ – ХVШст. на березі ріки Горинь є філією Збаразького Державного історико-архітектурного заповідника.

Збараж. Невелике містечко, районний центр біля Тернополя. Родинна місцевість українських магнатів Несвіцьких-Збаразьких, яка розташована в мальовничих Товтрах (Медоборах). Розташована на історичному, так званому Чорному Шляху, яким татари і турки нападали на Поділля і гнали полонених до Туреччини. Щоб протидіяти цьому були збудовані замок, культові споруди оборонного типу (Бернардинський монастир та Спасо-Преображенська церква в с. Залужжя ХVІІст.), які зараз становлять ядро Державного історико-архітектурного заповідника. Другий замок, що зберігся дотепер, спочатку був проектований венеціанським архітектором Вінченцо Скамоцці, але виявився заслабким в плані оборони, тому довершив будівництво замку в стилі palcco in fortecca у бастіонному типі голандський воєнний архітектор Генріх ван Пієн. Стіни Збаразького замку добре пам’ятають часи козацької війни під проводом Богдана Хмельницького у ХVІІ ст. Сучасний Збараж овіяний оповідями про велику і розгалужену сітку підземних ходів, які до кінця ще не досліджені. Місто і його околиця – це чудова можливість для екскурсійного відвідування, пішохідних подорожей, а також просто відпочити у приватних господарствах на мальовничих ландшафтах Товтр (Медоборів), біля овіяних легендами гір Чернечої, Замкової, Бабиної, Довбуша. На схилі останньої знаходиться невелика печера.

Микулинці. Літописне містечко, відоме з ХІ ст. Варто оглянути руїни замку ХVІ – ХVІІІ ст. фундації Ганни Синявської (Йорданової), будовані за часів Людвіки Потоцької комплекс палацу, парку і Троїцького костелу ХVІІІст. Останній є будівлею відомого архітектора Августа Мошинського, який взяв за зразок роккоковий двірський костел в Дрездені – твір відомого саксонського майстра G.Chiaveri.

Околиця містечка відома і як курортна місцевість. Тут, у селі Конопківка поблизу Микулинець, на початку ХІХст. відкриті поклади лікувального болота та цілющих джерел з мінеральною водою. На основі цих природних багатств працює відомий за межами України сучасний санаторій “Медобори”, який використовує в своїй роботі традиційні і нетрадиційні методи лікування (іпо-, апо- і пивотерапію, лікування фіточаями). Давня в Микулинцях і традиція пивоваріння. Тут працює ВАТ “Бровар”, продукція якого популярна в Україні.

Теребовля. Районний центр поблизу Тернополя. Околиця багата на пам’ятки археології, які досліджуються дотепер. Колишня столиця із садибою удільних руських князів, знана від ХІ ст. з найстаршого і найвідомішого давньоруського літопису – “Повісті минулих літ” Нестора Літописця. В силуеті міста чітко виділяється замок на Замковій горі. Природньо захищена і неприступна місцевість була вдало використана для будівництва тут першого (дерев’яного) замку ще у ХІ ст., а у ХІV ст. будується перший кам’яний, який із розвитком озброєння зазнав декілька етапів перебудов. Писемні джерела донесли до нас свідчення про славну оборону замку від татар і турків у 1675р. До сьогодні збереглися оборонні мури, замкова брама і башти. В підніжжі Замкової гори збереглася будівля монастиря Кармелітів початку ХVІІст. Його головною спорудою є пізньоренесансовий костел з елементами готики, оздоблений зсередини поліхромією Йозефа Майєра. В Гданську у костелі св. Катерини знаходиться чудотворний образ Матері Божої, який знаходився раніше у костелі Теребовлянському Кармелітів. Центр міста прикрашає церква св.Миколая (пол.XVIст.) будована з бійницями і перебудована у 1735р. Колись вкрита гонтом, пам’ятка є цікавим об’єктом сакрального оборонного будівництва. Неподалік знаходиться пам’ятник першому теребовлянському князю – Васильку. Варто відвідати у місті і краєзнавчий музей. В околиці є цікаві залізничні мости-віадукти, будовані в ХІХ ст., коли прокладалася залізниця Тернопіль – Заліщики/Іване-Пусте. На одному із них збережена гербова австро-угорська металева печатка зі знаком якості.

Підгора. Знаходиться за 3 км від Теребовлі. В давньоруські часи біля устя Гнізни знаходився торговий порт княжої Теребовлі, через який здійснювався обмін товарами через водні артерії – ріки Серет і Дністер. Місце справляє приємне естетичне враження. Але найперше Підгора відома руїнами монастиря Василіан ХVІ – ХVІІ ст., що знаходяться на високому мисі при впадінні ріки Гнізни до Серету і який був зразком будівництва сакральних споруд оборонного типу. Відігравав у першу чергу роль культової споруди, але, одночасно, охороняв південні рубежі Теребовлі. З монастиря походить чудотворний образ Матері Божої Теребовлянської, який, за легендою, врятував мешканців Теребовлі від нападу турків і татар у ХVІІ ст. Оригінал образу знаходиться у Львові в греко-католицькому кафедральному Соборі Св. Юра.

Зарваниця. Головний духовний центр Української греко-католицької церкви. Мальовнича горбиста місцевість по обидва берега річки Стрипи, легенди про яку починаються з ХІІІ ст. Саме до цього часу відносять і появу чудотворного образу Матері Божої Зарваницької, який довгі століття був оберегом життя і духовності народу і окремих людей. Саме перед цим образом, у столиці України – місті Києві, під час візиту до України зносив свої молитви Папа Римський – Іоанн Павло ІІ. Зазнавши в радянський час руйнації культових споруд , Зарваниця зараз оновлюється, відбудовуються знищені споруди. Незвичайної краси додає обличчю Зарваниці новозбудований Собор. Щороку сотні тисяч прочан зі всього світу приїжджають і приходять до Зарваницького чудотворного образу і джерела.

Рукомиш. У мальовничій місцевості на правому березі річки Стрипи знаходиться геологічна пам’ятка – травертинові скелі з невеликою печерною церквою св. Онуфрія. Особливе враження місце справляє навесні і влітку, в період активного цвітіння квітів, запах від яких п’янким ароматом наповнює всю прилеглу до скель і захищену від вітрів територію.

Бучач. Районний центр півдня Тернопільської області. Найдавнішою пам’яткою міста є поселення трипільської культури (5 тис.р. тому) на горі Федір. Місто розташоване у мальовничих ландшафтах по обидва береги р.Стрипа. Згадується вперше з ХІVст., як власність потужної магнатської родини Бучацьких. Багате історико-архітектурними пам’ятками, першими з яких були мурований замок ХІVст. і церква Св. Миколая ХVІІ ст. Зазнало бурхливого економічного розвитку у середині ХVІІІ ст., і тоді ж, перебуваючи у власності магнатів Потоцьких, видозмінило своє обличчя. Саме тоді відомі майстри – німець за походженням, архітектор Бернард Меретин та скульптор Йоганн Георг Пінзель створюють і оздоблюють міську ратушу, Покровську церкву і костел Успіння Діви Марії. Доречно згадати, що майстри були авторами греко-католицького кафедрального Собору Св. Юра у Львові. За підтримки Потоцьких у ХVІІ ст. в Бучачі будується греко-католицький монастир Чину Василіан, який продовжує дотепер славні культурно-освітні традиції. Бучач – місто, в якому була одна з найбільш чисельних єврейських громад Західної України і яка зазнала страшних гонінь в роки ІІ Світової війни. Тут знаходиться і один з найбільших кіркутів – єврейських цвинтарів. У місті народився лауреат Нобелівської премії – єврейський письменник Шмуель Агнон. Цікаві і околиці міста. В історії України Бучач відомий підписанням тут у 1672 році мирного договору. За переказами, він був підписаний на місці, де знаходиться 400-літня липа, звана «Золотою» і яка, крім того, є пам’яткою природи. В урочищі Монастирок, у лісі на стрімкому скелястому березі Стрипи знаходяться руїни невеликого оборонного монастиря, про які існує кілька легенд. Ця споруда охороняла південну частину Бучача, а північні його рубежі прикривала фортеця в Підзамочку.

Язлівець. Родинне гніздо магнатів Язловецьких – гілки відомого середньовічного роду князів Бучацьких. Крім них маєтності належали Конєцпольським, Валевським, Любомирським, Понятовським, Грудніцьким, Блажовським. Будували фортецю, важливий пункт оборони перед наїздами татар і румунів, в к ХІV ст – ХVІІ ст. На початку ХVІІІ ст. Понятовські перебудували долішню частину замку на пізньобароккову резиденцію, що добре збереглася донині із фронтоном з геральдичним рельєфом на тимпані і ренесансово-барокковим порталом, перенесеним із замку. З середини ХІХст. палац і довкілля належали сестрам непорочним. Вони перебудували палац на інтернат і школу для дівчат. У ліцеї навчалися дочки польського маршала Йозефа Пілсудського. Відому дивами фігуру Найсвятішої Діви Марії Язловецької сестри перенесли до свого головного дому – в Шиманув під Варшавою. ХІХ-ХХст. збудований гробівець монастиря, що майже наполовину довжини вбудований в скелю. Руїни костелу Вознесіння Матері Божої – святиня ХVІст. ренесансно-готичного стилю. Зсередини збереглися на стелі фрески, ренесансові портали. Раніше тут знаходився надгробок польського композитора Миколая Гомулки (пом. 1609р.). З пн. боку містечка – цвинтар з каплицею баронів Блажовських і криптою. Синагога ХVІст. в мавританському стилі була спалена росіянами і відбудована у 1920р. з допомогою язловецьких євреїв в Америці. Язлівець від ХVІст. є знаним осередком і вірменської культури, а Язлівецька гміна була другою за значенням і кількістю вірменська колонія на Поділлі. Вірмени були переписувачами книг, добрими торговцями і вмілими ремісниками. Часто, за знання мов, їх залучали до дипломатичних місій, для укладення важливих домовленостей. Пам’яткою, що залишилася з того часу, є церква св. Михайла ХVІ ст. – колишній вірменський костел Богородиці.

Русилівські водоспади. Гідрологічна пам’ятка знаходиться біля с. Русилів у глибокій долині-ущелині на березі ріки Стрипи. Тут невеликий потік, стікаючи по скелястих уступах червоного кольору, утворює мальовничий каскад водоспадів, що тягнеться близько 1км. Найбільші з них – висотою близько 8-10м.

Коропець. Містечко на березі річки Дністер. Відоме з ХV ст., як власність магнатів Бучацьких, пізніше Потоцьких, Мисловських, Бадені. У ХІХст. Мисловські звели у класичному стилі, а на початку ХХ ст. Бадені перебудували у неоренесансовому стилі гарний палац. Ім’я архітектора невідоме, але припускається, що це був хтось із віденських або львівських архітекторів. Палац оригінальний своїм високим куполом над бальним залом. Одночасно з палацом, тут же було закладено великий (близько 200 га) парк зі ставками, оранжереєю, теплицями та містками через протікаючі через парк річечками – Млинівку та Коропчик. Проектантом парку був відомий у Галичині садівник Rohring, засновник Стрийського парку у Львові.

Червоногород. Одне із найдавніших поселень Тернопільщини. На карті області тепер немає такої географічної назви, вона існувала до середини ХХст. Місцевість знаходиться у складеному червоноколірними пісковиками глибокому мальовничому каньйоні річки Джурин, що і дало назву місцевості і справді вражає своїми масштабами, красою і величчю. Каньйон майже довкола наче амфітеатр оточує високий пагорб, розташований у його долині. А на вершині пагорба, наче з казки постає в усій красі замок ХVІІ ст., перебудований у ХІХ ст. на палац, але який дійшов до нашого часу у вигляді руїн. Біля замку знаходиться Червоногородський водоспад – найбільший на Поділлі – висотою 16м, який є гідрологічною пам’яткою. На берегах каньйону знаходиться нововідкрита печера “Джуринська”, а у лісі в урочищі Пустельня – печера пустельника, біля якої тече джерело мінеральної води. Червоногород знаходиться за 7 км від Дністра і є прекрасним місцем для відвідування під час водних, пішохідних чи велоподорожей, для відпочинку у будь-яку пору року.

Чортків. Районний центр, друге за величиною місто Тернопільської області (після Тернополя). Перші відомості про місто зустрічаються з 1522 року, як власність Юрія Чартковського, відтак переходило до інших власників – Синявських, Гольських, Потоцьких. У ХVІст. Станіславом Гольським будується замок, руїни якого збереглися дотепер. Цікавий комплекс історико-архітектурних споруд міста, серед яких яскраво виділяється Домініканський костел ХVІІ ст. колишнього монастиря у центрі міста, оточений колись високими оборонними стінами з бійницями. Перебудований на початку ХХст. в так званому галицько – надвіслянському стилі за проектом видатного польського архітектора, професора Краківського університету Сас-Зибжицького. В храмі знаходиться копія відомої Чортківської Богоматері, ікони, яку дуже шанували свого часу. Припускають, що між чортківським замком і костьолом існує підземний хід під р. Серет, який використовувався під час нападів на місто татарською ордою. В 1663 р. тут побували польські королі Ян Казимир, а в 1683 р. Ян Собеський ІІІ. У Чорткові варто оглянути чудові зразки традиційного дерев’яного церковного будівництва на Поділлі та Прикарпатті – Успенську і Вознесенську церкви – пам’ятки архітектури ХVІІ і ХVІІІ століть, відповідно. Остання церква, крім того, будована без жодного цвяха. На початку ХХ ст. збудовано міську ратушу, стиль якої характерний для середньовічної Європи кінця ХIV – поч. ХVІІІ ст. Вона має шпилясту вежу із старим годинником швейцарської фірми “Aosta”. У торгових рядах ринку відбувалися щоденні, щотижневі та річні ярмарки, на які з’їжджались купці з різних міст Галичини, Буковини, Закарпаття, Німеччини, Росії, Туреччини, Румунії, Болгарії, Греції, Іспанії. У місті від ХVІІ ст. проживала громада євреїв. Вона мала свої культові споруди – Головну і Нову синагоги. Неподалік від Чорткова між селами Синякове й Угринь, на досить високому мальовничому березі р. Серет збереглась невелика ділянка з гравітаційними складками ясно-сірих пісковиків, котрі є геологічною пам’яткою.

Ягільниця. Ягільниця одне з давніх поселень Поділля, яке з ХVст. входило до складу Галицької землі Руського воєводства, колишнє родове гніздо магнатів Лянцкоронських. Містечко було відоме виробництвом тютюну і було цетром округу по його переробці. Для власників містечка тютюн був найприбутковішою з культур, тому під нього відводилися великі площі. У ХVІІ ст. в Ягільниці збудовано оборонний замок, який на початку ХІХст. був проданий австрійському уряду і який дійшов до нас у перебудованому вигляді, як тютюново-ферментаційна фабрика, що збереглася дотепер.

Гусятин. Районний центр на березі ріки Збруч. Місто і околиця насичені археологічними пам’ятками починаючи з ІV тис. до н.е., виявлено городище часів Київської Русі. Вперше з писемних джерел Гусятин стає відомий із ХVІ ст., як королівське місто, потім переходить у приватну власність. Місто почало швидко розвиватися. В зв’язку із частими нападами татар тут будується замок. В Гусятині народився керівник відомого в історії України селянсько-козацького повстання ХVІ ст. – Северин Наливайко. З пам’яток архітектури, які можна оглянути в місті – церква Св. Онуфрія і синагога ХVІ ст., Бернардинський монастир ХVІІ ст. Околиці Гусятина – це гори Товтри, де знаходиться відома вапнякова вертикальна печера Перлина загальною глибиною 30м. Свою назву дістала через печерні перлини від 5 до 18 мм в діаметрі, які трапляються у ванночках. Крім того в печері цікаві натічні утворення – кам’яні хвилі, сталактити, сталагміти. Понад 150 років тому біля с. Крутилів в околиці Гусятина у річці Збруч було знайдено кам’яного ідола – божество, яке відображає світогляд давніх слов’ян дохристиянського часу.

Каньйон Серету. Річка Серет – одна з найбільших приток Дністра, протікає через всю територію Тернопільської області. У нижній своїй течії протікає в глибокій мальовничій каньйоноподібній долині, що є характерним і для деяких інших річок Тернопільщини – лівих приток Дністра. Особливо цікавою є ділянка від с.Більче-Золоте (див. Печера “Вертеба”) до с.Касперівці. Тут створено Касперівський ландшафтний заказник з оригінальними формами вивітрювання вапняків (т.зв. “кам’яні гриби”, “Касперівські сфінкси” і ін.), геологічними відслоненнями. Збереглися степові ділянки з реліктовою і ендемічною рослинністю. Каньйон Серету є зручним для пішохідних, водних, комбінованих подорожей. На згаданій ділянці крім печери “ВертОкопи. еба” варто відвідати вапнякові скелі, давньослов’янський печерний храм ІХ-ХІст. і камінь-жертовник (камінь Довбуша), а також Здвиженську церкву ХVІІІст. у с.Монастирок (Міжгір‘я). В мальовничому і захованому від людського ока місці знаходиться невеличкий хутір Вовчків, біля якого з вершини каньйону відкриваються чудові краєвиди на річку. Неподалік хутора, в урочищі Вигошів – відома археологічна пам’ятка культури Гава-Голігради раннього залізного віку (близько 3 тис. р.т.). Оригінальним є вигляд берегів каньйону від Голіградів до Касперівців, на схилах яких, наче розкидані велетнями, лежать масивні кам’яні брили. Любителі порибалити можуть проявити свої здібності на водосховищі, утвореному гідроелектростанцією в Касперівцях. У селі варто оглянути церкву св. Георгія ХVІІст. та побувати у ще одному каньйоні, утвореному невеликою річкою Тупою, яка впадає до Серету і по долині якої розкидані або нависають над розташованими тут хатами багатотонні відлами скель. Ну а за кілька кілометрів звідси око мандрівника побачить наймасштабніші краєвиди Дністровського каньойону (див. Дністровський каньйон).

Скала-Подільська. Містечко на березі ріки Збруч відоме з ХІV ст., як власність знаної князівської родини Коріатовичів, які закладають тут перший замок. Пізніше місто стає королівською власністю, з ХVІст. – власністю Лянцкоронських, які будують новий кам’яний замок, а у ХVІІст. деякий час перебувало у володінні трансільванського князя Д’єрдя ІІ Ракоці і пізніше турків. Знаходячись у важкодоступному місці на високому скелястому березі, входило у систему стратегічних оборонних пунктів Подністров’я. У руїнах збереглися дві вежі, приміщення колишнього палацу та фрагменти мурів. В Скалі-Подільській знаходиться парк ХVІІІ ст., в якому розташована туристична база “Збруч” та оборонний костел того ж часу з бійницями, оборонними мурами і невеличкими вежами.

Окопи. Село розташоване на самому південному краю Тернопільщини у місці, де ріка Збруч впадає до Дністра. Тісно пов’язана з боротьбою проти турків і татар, особливо після підписання Бучацького миру (див. Бучач). Саме в кінці ХVІІ ст. всього за пів року будується фортеця і засновується поселення “Окопи Святої Трійці”. Від колишньої фортеці залишилися фрагменти валів і ровів, дві в’їзні брами та дозорна вежа над Збручем. Окопи – місце народження Ізраїля Бешта – засновника руху хасидів. Місцевість надзвичайно мальовнича, оскільки фортеця закладена поміж паралельними рукавами Дністра і Збруча, звідки відкриваються величні краєвиди на скелясті каньйони обидвох рік. Невеликі відстані (10-20 км) відділяють Окопи від найцікавіших фортець України в Хотині, Кам’янці-Подільському, Жванці, що робить подорож у ці місця особливо насиченою, пізнавальною і колоритною. Перераховані пункти зручно відвідати під час водної подорожі у Дністровському каньйоні (див. Дністровський каньйон).

Кудринці. На скелястому хребті між глибоким яром і Збручем знаходяться руїни замку Гербуртів (ХVІІ ст.). Через зручне положення фортеця стала стратегічним пунктом оборони проти турецьких військ, які з сусідньої Молдавії здійснювали напади на Західне Поділля т.зв. Волоським шляхом і особливу небезпеку становили після того, як в кінці ХVІІ ст. захопили Кам’янець-Подільський і закріпилися в ньому. У ХVІІІ ст. фортеця втратила оборонне значення і була перебудована на пишну резиденцію із цінною колекцією живопису. В міжвоєнний час замок був частково реставрований і при ньому засновано бюро туристичної інформації та районний музей. Дотепер збереглася значна частина мурів і башт. Між селами Кудринці та Іване-Пусте на протязі 350м вздовж дороги можна оглянути т.зв. Траянові Вали (шириною – 20м, висота – 2-2,5м) майже 3-тисячолітньої давності.

Збручанське. На правому березі річки Збруч знаходиться найстарша на Тернопільщині і одна з найдавніших на Поділлі культових споруд – церква Св. Миколая (ХІVст.). Це оригінальна пам’ятка архітектури, яка ввібрала традиції давньоруського, західного готичного і народного дерев’яного будівництва. Знаходячись поблизу давніх шляхів татарських набігів, місце, де стоїть церква було захищене системою валів, а сама споруда має сліди бійниць. Всього в кількох кілометрах знаходяться руїни Кудринецького замку (див. Кудринці), а на протилежному березі Збруча – замок у Чорнокозинцях (ХІVст.) Хмельницької області. Біля села у 1966 році досліджено малу печеру “Збручанську”.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1971 публікацій.

Залишити відповідь