КОЗОВА, Тернопільська область

Козова – селище міського типу, районний центр. Розташоване на хвилястій рівнині Волино-Подільської висо­чини пообіч р. Коропець, за 35 км на захід від обласного цен­тру.

Назва походить, найімовірніше, від численних отар кіз, що випасали місцеві жителі на західній околиці поселення; нині на місці пасовища – став. Козова – залізнична станція на лінії Тернопіль-Ходорів.

Через Козову пролягає автошлях Тернопіль-Бережани-Дрогобич. Дворів – 3300, населення – 9300 осіб (2010). Перша писемна згадка – під 1440 р. як влас­ність Б.Скарбка. Перебуваючи під владою Польщі, належало до Руського воєводства.

На початку XVI ст. – власність магна­тів Потоцьких, які збудували замок. Від 1569 р. в документах назва зазначена як приватне містечко, що розвивалося повіль­но через часті напади турецько-татарських орд (1515, 1575, 1589, 1621, 1626 рр.). 1617 поселення спустошила польська шляхта. 1635 було тільки 38 господарств.

У 1650 р. Козові надано маґдебурґію і право на проведення 11 щорічних ярмарків та тижневих торгів по четвер­гах. 1667 турки і татари спалили містечко й зруйну­вали замок; донині збереглися підземні ходи, що з’єднували фортецю з містечком.

У 1669 р. А.Потоцький побудував костьол (знищений у 1977-у). У листопаді 1672 р. Козову від­відав німецький мандрівник У. Вердум, який залишив її опис: «Це містечко лежить на березі озера над річкою Коропець, яка тут починається, а далі тече до Підгайців.

За 6 миль від цього місця вона під селом, названим також Коропець, впадає у Дністер. Під час облоги Підгайців Козова дощенту згоріла. Тепер у ній дуже мало будинків і дерев’яна руська церква.

Поряд височіє порожній замок із зруйнованими земляними валами й ровом, але з «кількома» захищеними схилами й достатніми для оборони від татарів частоколами. Вона, Козова, лежить на захід від згаданої ріки, а назва її означає те саме, що по-німецьки «Ziege» (тобто – коза).

За чверть милі на північ від цієї місцевості лежить село Козівка, що по-німецьки означає «Ziechel» (кізка), і належить панові Жабокруцькому».

Від 1772 р. Козова належала до Австрії, зберігши статус містечка Бережанського повіту. У центрі були ринок та ратуша, прилягали передмістя Мазурівка, Недбайлівка й Руське. 57-67 рр. містечко – повітовий центр.

Очевидно, тоді Козова стала використовувати герб, який створив А.Шнайдер, що мав такий опис: «Щит розколений: у першій частині на червоному тлі срібний трираменний патріарший хрест без правої частини рамена».

До речі, за радянської влади Козова отримала свій герб, що був далеким від історичних коренів, – символ цукрового заводу, грудка цукру, колосся пшениці й сонце – ось його характерні елементи.

Лише 26 грудня 1996 р. сесія міської ради затвердила новий герб Козови, автором якого є І.Федик. Основна геральдична фігура герба – зображення голови кози, повернутої вліво по діагоналі щита французької форми.

На початку XIX ст. власниками Козови були Мошинські, згодом – Шеліські. Під час 1-ї світової війни містечко частково зруйноване. Із проголошенням у 1918 р. ЗУНР комісаром містечка призначили адвоката і письменника Ф. Коковського.

У вересні 1920 р. Козову окупували польські війська. Діяли «Просвіта», «Січ», «Сільський господар», «Союз українок», «Пласт», «Рідна школа» та інші товариства.

В останню неділю серпня 1930 р. внаслідок пожежі згоріли будинки на вулиці, де проживали поляки. У вересні 1939 р. містечко зайняла Червона армія.

У січні 1940 р. Козова отримала статус села і райцентру. Від 3 липня 1941 до 20 липня 1944 р. – під німецько-фашистською окупацією. У березні 1943 р. гітлерівці розстріляли на околиці Козови близько 4-х тисяч євреїв із кількох районів. У 1958 р. Козова отримала статус селища міського типу.

Пам’ятник та пам’ятки:

  • церкви
    • Успіння Пресвятої Богородиці (1889 р., кам’яна; розписав Т. Копистинський),
    • св. Володимира Великого (1994, кам’яна),
    • св. Василія Великого (2001),
    • собор св. Юрія (незавершений),
  • дві «фігури» Божої Матері.
  • пам’ятники:
    • на братській могилі воїнів Радянської армії (1973 р., скульптор І.Козлик),
    • Т.Шевченку (1993 р., скульптор І.Сонсядло),
  • символічна могила воякам УПА (1990),
  • меморіальна таблиця замордованим у катівнях землякам (2001, на приміщенні колишньої тюрми; нині редакція районної газети).

Населення Козови складає майже 9300 осіб (2010).

Працюють підприємства

  • «Козова-цукор»,
  • ТзОВ «Козівський райагробуд»,
  • філія ВАТ «Козовагаз»
  • й ін.

Діють Державна гімназія ім. В.Ґерети (від 1992), дві загальноосвітні школи та школа мистецтв, 2 Будинки культури, 3 бібліотеки, дошкільний заклад.

У Козові народилися

  • правник, громадський діяч В.Бемко,
  • діячі ОУН В.Ґерета, Л.Зацний,
  • художники Л.Гафткович М.Гах, С.Остапів, М.Ткач, І.Федик,
  • літератори о. П.Ґерета, В.Бемко,
  • публіцист В.Бемко,
  • народний умілець П.Кузів,
  • акторка О.Моленцька,
  • диригент В.Пекар,
  • скульптор І.Сонсядло,
  • хореограф Г.Стадник,
  • вчений-економіст А.Тибінь,
  • єпископ М.Трофим’як,
  • різьбяр А.Шнайдер,
  • підприємець і засновник Жигулівського пивзаводу (Росія) Альфред фон Вакано,
  • жив художник М.Дмітрух.

 

джерело: https://forum.zamki-kreposti.com.ua/topic/topic/70-козова-тернопільська-область-костел

Перебували письменники: В.Барна, І.Блажкевич, В.Бойченко, А.Бортняк, В.Вароді, В.Вихрущ, Г.Гордасевич, Б.Демків, П.Добрянський, П. Засенко, Б.Лепкий, Д.Онкович, В.Кравчук, Р. Кудлик, О.Сенатович, А.Чайковський та ін.

Є дендропарк «Лісова пісня» (1961, площа 3 га, понад 300 різновидів дерев і кущів), 2 ставки.

Краєзнавець Я. Федик випустила книги «Козова. Роки і люди. 1944-2002» (2001, 2003).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1917 публікацій.

Залишити відповідь