Декоративно-ужиткове мистецтво Монастирищини

22.10.2010 | Автор: | Категорія: Декоративно-ужиткове мистецтво

Декоративно-ужиткове мистецтво Монастирищини

Монастирищина — чудовий край. Особливо навесні, коли оживає все живе, воскресає, розцвітає, розпускає свої пелюстки. В березні-квітні кожне село вбирається в біле намисто, своїми пахощами, своїм біло-рожевим цвітом, теплим промінням сонце зігріває кожного із нас. Люди також хороші, добрі, талановиті. В багатьох селах розвивається декоративно-ужиткове мистецтво.

В кожному селі, а також і в місті дуже багато людей вишивають. Кожна оселя прикрашена вишиттям:рушниками, подушками, картинами.Серед одягу присутні вишиті сорочки,та кубраки, які часто використовують для сценічних виступів.

Вишивка — це один із скарбів, які залишились нам від дідів-прадідів, батьків,які  прищемили нам талант до цього виду мистецтва.

Вишивальниця Шумська Софія Степанівна народилась 6 серпня 1936 року в с. Яргорові Монастирського району.Нелегким було дитинство. Не повернувся з війни батько.Залишилась мати вдовою з трьома маленькими дітьми.Приходилось ще маленькою допомагати матері заробляти на прожиття.Літом працювали в полі,а зимою ткали конопляне полотно ,відбілювали і на ньому вишивали. Софія вміє вишивати низом гладдю, хрестиком і бісером .Її вишивки представлялись на районні та обласні свята ремесел і фольклору,та у Києві. Любов до вишивання прищепила і невістці Галі.

У 80 рр. почалась хвиля відродження української самобутності,звичаїв народу,обрядовості.  Працюючи завідуючою клубом с. Яргорова, Стефа Іванівна Процко цікавилась народною творчістю. І саме ця робота по збору фольклорного матеріалу і допомогла їй  відтворювати ці давні звичаї і обряди. Робота по відродженні української народності була покладена на заклади культури і організовувались фольклорні огляди-конкурси. Займаючись збором українських народних пісень,легенд,звичаїв,обрядів у неї виникла ідея відтворити давні звичаї які побутували у рідному селі Яргорові Монастирського району.

У кінці 1982 р. нею було організовано фольклорно-етнографічний ансамбль « Народні перлини». А вже після Різдва 1983 року збиралися жінки на вечорниці спершу в однієї з жінок вдома. Пригадували старовинні пісні,обряди при цьому займаючись вишиванням та іншим рукоділлям.Учасниць колективу ставало все більше ,тоді керівник запрошувала на вечорниці до клубу. Розробивши сценарій вечорниць вони почали займатись репетиціями більш серйозно. Згодом  до колективу залучились і чоловіки жінок,а також сільські музики.

У березні розпочались огляди фольклорних колективів. На кущовому огляді колектив «Народні перлини» отримав від районного журі найвищу оцінку. На районному огляді теж виступ був найкращий. А на обласному святі народних ремесел і фольклору колектив зайняв перше місце і був запрошений у м.Київ в музей архітектури та побуту УРСР для участі у заключному святі народного мистецтва «Щедрі таланти України Радянської».

У м. Києві вони мали змогу виступати перед делегаціями з різних країн:Америки, Японії, Греції, Англії, Австрії, Росії та інших, із такими програмами як: «Яргорівські вечорниці», «Гаївки» , «Вечірні гуляння на вигоні», а також співали духовних пісень у церкві музею. Побачивши рушники,подушки,які вишивали учасниці фольклорно-етногорафічного  ансамблю «Народні перлини» учасники делегації,туристи зацікавились ними,а також такими побутовими речами,як прялки,куделі,мотовила та інший реманент який використовувався при виступі колективу.

За успішний виступ у музеї архітектири та побуту УРСР колектив був нагороджений почесною грамотою та отримав змогу виступити і на виставці народного господарства у Києві.

Згодом  навіть приходили листи з Росії, щоб вишити і вислати їм українські рушники.

Колектив мав великий успіх на багатьох обласних заходах,конкурсах,де представляв різні програми які сприймались людьми на найвищому рівні.Це відтворення «толоки», «вінкоплетин», «весілля», «Івана –Купала»,був учасником відкриття в Тернополі «Співочого поля».

Також колектив був частим учасником виступу із різними програмами перед зарубіжними делегаціями які приїжджали до м.Тернополя,брав участь у багатьох районних заходах  про що свідчать нагороди.

Музика Надія Іванівна народилась 23 .01.1955 р. в с.Королівка Борівського району Тернопільської області. З 1976 року проживає у м. Монастирську.Спершу працювала у Районному Будинку культури.З1977 року до цього часу працює на бібліотечній ниві в Монастирській центральній районній бібліотеці на дитячому відділі.Це людина ,яку потрібно поважати,бо вона чуйна,добра врівноважена.Її читачі люблять за це.Вишивати Надія Іванівна любить з дитинства.Це хобі вона пронесла через ціле життя.

Зараз в її оселі вже красується багато вишиття,вона також дарує його рідним та друзям. Вишиває Музика Надія Іванівна хрестиком.Оскільки душа в неї дуже ніжна,тому й основна специфіка її вишивок:відображення самих чудесних періодів та частинок нашої природи.

Шубель Романія Володимирівна народилась у 1938 році в с.Коржова Монастирського району. Вишивати почала в 7 років:хустинки,обробляла салфетки,картинки.Потім почала вишивати рушники,доріжки,подушки,килими. У важкі часи заробляла продаючи вишиті сорочки людям для того щоб прогодувати дітей. Всі свої витвори віддала дітям на придане.Одна із дочок Галина ,працюючи вчителькою в одній із шкіл в Одеській області влаштувала там  кімнату –музей із вишивками матері.

Кушнір Мирослава Тимофіївна народилась в 1956 році в с.Вербка.Навчилась вишивати від свекрухи,яка передала їй і свій талант.Вишиває гладдю,хрестиком,найрізноманітніші узори один за другим лягають на полотно.В її хаті красуються вишиті рушники,на дверях вишиті штори,на стінах картини. Мирослава Тимофіївна веде в клубі гурток прикладного мистецтва,де навчає молоде покоління вишивати.

Назва мальовничого с.Гончарівка Монастириського  району пішла від поширення у ньому гончарства. В наш час найстаршим представником є Бойко Іван. Народився 1932 року в селі Вичулках(тепер Гончарівка) в бідній селянській сім»ї,де,крім нього було ще п»ятеро дітей.В дванадцять років батько послав Івана до родича аби навчився  традиційному ремеслу.І хоч в родині Бойків ніхто не ліпив горшків у хлопця одразу ж проявився хист до цієї справи. Через два місяці Іван покинув науку,хотів попробувати сам.Все-таки дещо побачив,запам»ятав,навчився.Батько змайстрував синові гончарний круг,допоміг приготувати глину.Спочатку вхлопця нічо не виходило.Десять пробних глечиків зіпсував.Від хвилювання тремтіли руки,глина зповзала з центру круга,виріб не мав форми.Але знову він підходив до гончарного круга,клав заготівку,та помалу у виснажливій праці,в глибоких душевних переживаннях народжувався справжній майстер,міцнів його талант. «Хотіння і терплячість — ось,що треба перш за все мати тим хто взявся до гончарної справи»,-каже тепер Іван Бойко,який став відомим в усій Україні гончарем,часто брав участь у різних фестивалях,конкурсах,виставках,ярмарках,удостоївся звання «Народний майстер декоративно-ужиткового мистецтва». За шістдесят років гончарної справи Іван Михайлович виробив тисячі одиниць посуду,дитячих забавок.І досі майстрові шкода,що не зумів прищепити любов до гончарства своїм синам. У 2005 році Іван Бойко  був покинути улюблену роботу за станом здоров»я.

Вдовин Іван Васильович(1962 р.н.)  — продовжувач династії гончарів.Його батько, також був неабияким майстром,разом з Іваном Бойком брав активну участь у різних мистецьких заходах. Вдовин –старший зумів усе-таки передати премудрість гончарства   синові.Іван ,крім гончарства займається столярними роботами і інколи  йому спадає на думку залишити вироблення глиняних витворів,та не може ,бо має душу гончара. З-під рук сорокашестилітнього майстра виходять і макітри ,і чанашниці,і горщики ,і вази. Що приємно ,і може навіть викликає подив-гончарна справа до душі його Івановим донькам Оксанці та Іванці.Можливо,згодом саме вони не дадуть зійти нанівець чоловічій,як у селі століттями вважали,гончарній справі.

Віктор Вдовин  продовжувач династії гончарів. Його батько займався гончарством і передав своє вміння і талант своєму синові. З-під рук майстра виходять і макітри, і чанашниці,і горщики,і вази.  Гончарна справа до душі припадає і його синові Володимиру.Можливо,згодом і він перейме від батька гончарну справу.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1966 публікацій.

Залишити відповідь