З історії бібліотечної справи в Збаразькому районі

 В Бібліотеки

З історії бібліотечної справи в Збаразькому районі

 «Хата-читальня — світлий промінь народного буття»

 Історія — це пам’ять кожного народу. Людина, яка не знає свого минулого, — не варта майбутнього.

Історія кожного народу закарбувала на своїх скрижалях явища, події, які з плином часу не стираються з його пам’яті, а становлять вихідний пункт для наступних поколінь.

Для збаражан вікопомною подією стало створення в 1870 році читальні «Просвіти» в місті Збаражі. Вона містилася на ринку, навпроти магістрату. Її головою був Залуський. При Збаразькій читальні працювала крамниця й кредиторська каса «Надія». Зароблені ними гроші йшли на придбання книжок. Першочерговими завданнями «Просвіти» були: ліквідація неписьменності серед населення, відкриття курсів грамотності. Першими книжками читальні стали: «Кобзар» Т. Шевченка, невеличка книжечка «Зоря», яка й розпочала читальний рух на Збаражчині. «Просвіта» стала осередком усього національного життя в місті, навіть у повіті. Одні приходили, щоб послухати про краще життя, інші—прочитати газету «Батьківщина». З ініціативи читальні в місті й по селах урочисто відсвяткували 100-річчя від дня народження просвітителя Галичини Маркіяна Шашкевича.

Перша світова війна негативно вплинула на культурно-освітнє життя збаражан. Перестали працювати читальні в Збаражі та в селах, їхнє майно розграбовано під час війни.

1 листопада 1918 року Збараж став повітовим містом ЗУНР. Та недовго раділи звільненню. Польська влада повернула собі галицьку землю. Почалися переслідування просвітян. І все ж, незважаючи на важку політичну діяльність, почало відновлюватися просвітницьке життя. У 1922 році було побудовано Збаразький Народний дім, у якому відновила свою діяльність читальня. Велике лихо прийшло в 1930 році. Польський уряд провів так звану пацифікацію—знищення всього, що було пов’язане з українською ментальністю.

Читальні «Просвіти» було розгромлено, усе майно розграбовано.

Але ніщо не могло спинити волелюбного духу народу, його прагнення до волі, незалежності, освіти.

Уже через декілька місяців після погрому, у грудні 1930 року, читальня «Просвіти» стала головним центром культурного й організаційного життя в місті та повіті. Кількість відвідувачів на той час становила 200 чоловік. Читальня передплачувала майже всі галицькі часописи. Її бібліотека нараховувала 1000 книг. «До читальні в довгі осінні чи зимові вечори, у свята тягнулися люди, бо тут завжди було цікаво й весело», — згадує у своїх спогадах Я. Остапчук.

У червні 1934 року читальня поповнилася новими книгами з книгозбірні отця Володимира Герасимовича. Урочисто пройшло святкування 950-річчя Хрещення Русі-України. Щорічно проводились Шевченківські академії та урочистості, присвячені Маркіяну Шашкевичу.

Просвітяни виховували в молоді християнську мораль, національну гордість, полум’яну любов до матері України. Але в 1939 році наступило довге, півстолітнє мовчання. «Просвіти», читальні, літературу було знищено, просвітян заарештовано або вивезено до Сибіру на каторгу. Серед них були: Т. Білинський, І. Григоринський, М. Краснопера.

 Заснування хат-читалень у селах Збаразького району

с. Базаринці

У 1928 році побудовано хату-читальню. За добровільні пожертвування закуплено книги, проведено передплату на українські часописи. Систематично в читальні відбувались читки газет, бесіди, обговорення книг. Керував хатою-читальнею Іван Жила.

с. Вищі Луб’янки

У 1904 році О. Рейтеровський заснував читальню. Забезпечував її літературою, але переважно російськомовною. Лише після його смерті почала зростати національна свідомість селян. У 1939 році читальню закрили, майно пограбували, а громадських діячів вивезли до Сибіру, багатьох закатували.

с. Доброводи

У 1903 році засновано читальню, яка стала центром культурно-освітньої роботи в Доброводах. При ній працювали «Сільський господар», гурток молодих господинь. «Просвіта» вела активну просвітницьку роботу в селі, боротьбу проти п’янства й неграмотності. За добровільні кошти, зібрані під час Різдвяних і Великодніх свят, весіль, закупляли книги, передплачували газети, журнали.

с. Добромірка

У 1906 році Л. Юрчинський заснував у селі читальню «Просвіти», яка стала центром усієї культурно-освітньої та цікавої роботи в селі. Її бібліотека нараховувала 100 книжок. У свята читальня була переповнена як старшими людьми, так і молоддю, особливо студентською та гімназійною. Тут проводились читки газет, цікаві дискусії з проблем літературного й політичного життя.

с. Залужжя

Наприкінці ХІХ століття засновано читальню в с. Залужжі (точної дати немає). Великий вплив на піднесення національної свідомості мав Іван Франко, який часто бував у селі, привозив заборонену літературу, вів щирі розмови із залужанами.

с. Зарубинці

Читальню «Просвіти» відкрито в 1905 році, вона стала осередком національного відродження села. Було закуплено книжки, газети «Громадський голос» і «Діло». Тут люди читали, ділились враженнями від прочитаних книг, особливо з історії України.

с. Іванчани

Хату-читальню відкрито в 1907 році. Нараховувала 130 книг.

с. Капустинці.

Читальню «Просвіти» було відкрито в 1929 році. Нараховувала 360 книжок.

с. Киданці

Читальню засновано в 1902 році, нараховувала 128 книг. Систематично відбувались обговорення політичних книг та дискусії між радикалами й націонал-демократами. Урочисто проходили Шевченківські, Франківські святкування.

с. Кобилля

Власної домівки «Просвіта» не мала, тому містилася в приватних будинках. У 1907 році в читальні було 130 книг. Мала гарну бібліотеку, виписувала українські журнали, часописи. У 1937 р. Жителі села Кобилля власними силами побудували прекрасний Народний дім, у якому була й читальня.

с. Красносільці

Засновано читальню «Просвіти» в 1920 році.

с. Мала Березовиця

У 1924 році читальня працювала на повний хід. Її із задоволенням відвідували дорослі читачі та малеча.

с. Нижчі Луб’янки

Читальню засновано ще в 1904 році свідомими селянами — О. Бачинським, І. Цебринським.

с. Розношинці

Онуфрій Бело та Іван Таращук наприкінці XIX століття заснували читальню «Просвіти».

с. Романове Село

Заснування хати-читальні в Романовому Селі датовано 1898 роком. Народного дому не було, тому читальня знаходилась у найманій хаті. Праця була різноманітною й велася активно.

с. Синягівка

У 1928 році розпочато будову читальні. Постійним учасником просвітницької роботи був о. Михайло Струмінський. Він не раз виступав у читальні з доповідями на історичні теми.

с. Старий Збараж

У 90-х роках XIX століття в Старому Збаражі відкрито читальню «Просвіти». Першим її головою був отець Наконечний, який сприяв розростанню бібліотеки, поповненню її новими книгами. Сам пан отець виступав із цікавими доповідями історичного й релігійного змісту. Розповідав про цікаві сторінки творів і рекомендував їх прочитати. Люди поспішали в читальню на цікаві дискусії.

с. Стриївка

Читальню було відкрито в кінці XIX століття, десь біля 1887 року. Вона містилась у селянській хаті. Пан отець Заячківський навчав людей української мови, читав книжки, розповідав про окремі події з історії України, заохочував людей до читання книг.

с. Тарасівка.

У 1896 році з ініціативи групи свідомих селян на чолі з Я. Остапчуком відкрито читальню, яка стала осередком усього культурного та громадсько-політичного життя с.Тарасівки. Часто бував у селі Іван Франко. Він завжди виступав перед селянами, навіть склав вірш Тарасівським страйкарям.

с. Чернихівці

У 1848 році в Чернихівцях була лише одна людина, яка вміла читати й писати. У 1884 році в селі створено читальню «Просвіти». Черниховецька хата-читальня була однією з найбільших у Збаразькому повіті. Перед Другою світовою війною побудовано великий Народний дім. При читальні діяли молодіжні секції «Луч» і «Сокіл».

с. Чорний Ліс

У 1928 році в селі відкрито читальню «Просвіти», яка дуже багато зробила для піднесення національної свідомості селян. У 30-х роках при читальні засновано аматорський гурток.

с. Шили

У с. Шилах читальню «Просвіти» було відкрито ще до Першої світової війни. Вона розміщувалась «На горбі», а після побудови Народного дому (1927 —1928 рр.) читальню перенесли в його приміщення. У селі було багато молоді, що вчилася в гімназіях та вищих закладах. Саме ці студенти під час канікул вели активну культурно-освітню роботу.

Великий вплив на збаразькі села мав Іван Франко. Активними діячами, пропагандистами просвітницького руху, сівачами національного відродження, засновниками читалень «Просвіти» в селах району були: Яцько Остапчук, Андрій Шмигельський, Сафат Шмігер, Микита Гевко, Антон Грицуляк та Андрій Марцинюк із Добромірки. Просвітяни щоденно працювали над собою. Вони купляли книжки, передплачували газети, мали гарні бібліотеки.

Окреме місце в історії розвитку бібліотечної справи в Збаразькому районі займає Вишнівеччина. Велику просвітницьку роботу на Крем’янеччині, до якої входила й Вишнівеччина, проводила група активістів на чолі з Борисом Козубським — громадським діячем, який мав маєток у Великому Раківці на Вишнівеччині. Він домагався, щоб у всіх селах працювали читальні «Просвіти». За сприяння Козубського відкрилися вони у Вишнівці, Вишгородку, Шумську, Почаєві, Ланівцях. Велику увагу звертав на організацію читалень на Вишнівеччині, у Колодному, В. Раковці, Шимківцях, Бодаках, Ст. Вишнівці, Великих Вікнинах, Кривчиках. І це далеко не весь перелік «Просвіти».

У серпні 1926 р. повітова управа скликала семінар-інструктаж голів читалень у Кременці.

Протягом двох років кількість читалень «Просвіти» зросла удвоє. Активно діяли вони у Великому Раківці, Шимківцях, Устечку та інших.

Польське староство почало обмежувати діяльність «Просвіти». Українських газет на Волині не було, тому такі газети, як «Народна справа», «Громадський голос», які друкувалися у Львові, були дуже популярні у волинських селах.

При читальнях відкривалися курси вивчення рідної мови, але потім польська влада категорично їх заборонила. Не дозволялось дітям до 16-ти років відвідувати читальні. Тоді при «Просвіті» в Ст. Вишнівці, Мухавці, Колодному та інших селах із батьками проводилась робота з вивчення української мови, а з дітьми батьки вже займалися вдома, але це каралося польською владою.

За статистичними відомостями за 1928 рік, на Вишнівеччині числилося 15 читалень із бібліотечним фондом 3475 книг.

Заснування бібліотеки в м. Збаражі

 Щойно відлунали залпи Великої Вітчизняної війни, країна почала відбудову народного господарства. Поряд із цим відкривалися культурно-освітні заклади.

27 жовтня 1945 року вперше відчинила свої двері для читачів Збаразька районна бібліотека для дорослих, яка розмістилась у двох кімнатах, виділених у районному Будинку культури. Підпорядковувалась вона відділу народної освіти. Першим завідуючим було призначено Ярослава Романовича Штойка. «Крім мене, у штаті працювала бібліотекар Н. В. Барчук і техпрацівниця. Доводилось постійно займатися поповненням книжкового фонду. Місцеве населення зносило свої книги, значну допомогу надавала обласна бібліотека. Нараховувалось усього триста читачів, більшість із них були школярі. Однак у той час багатьом читачам просто ніколи було навідуватися до нас, тому ми часто йшли до них прямо в поле, на ферму, завод. Там розповідали про цікаві книги, читали лекції, приносили газети й журнали. Неодноразово виступали з художнім читанням по місцевому радіомовленню» (Зі спогадів пана Ярослава).

Ішли роки. І вже в 1955 році до послуг 1490 читачів—14210 примірників. На той час районна бібліотека стала для них методичним центром, допомагала формувати книжкові фонди, учила молодь працювати з людьми, книгою.

25 жовтня 1975 року працівники та читачі районної бібліотеки для дорослих відсвяткували 30-річчя від дня її створення. Полиці містили тридцять дев’ять тисяч примірників книг різної тематики, якими користувались 3400 жителів міста. На той час завідувала районною бібліотекою для дорослих Олена Іллінічна Журавська, працівниками бібліотеки були: Н. Павлик, Н. Малишко, М. Бондар та М. Вітвіцька.

«Проводилась велика робота. У читальному залі, на абонементі було оформлено тематичні стелажі, проводились читацькі конференції, усні журнали, бібліографічні огляди, перегляди літератури. Особливу увагу приділяла бібліотека індивідуальній роботі з читачами: складали плани читання, вивчали їх запити, робили аналізи, видавався зошит незадоволеного запиту», — згадує директор бібліотеки О. І. Журавська.

У зв’язку з переведенням державних масових бібліотек на централізовану систему обслуговування, з першого грудня 1980 року створено Збаразьку централізовану бібліотечну систему, яка об’єднала шістдесят п’ять масових бібліотек. Функціонує ЦБС на основі загального фонду й штату, централізованого комплектування й обробки літератури, централізованої інформаційно-пошукової служби.

Головною серед бібліотек централізованої системи є центральна бібліотека для дорослих. Вона, крім обслуговування читачів, організовує вивчення, узагальнення й впровадження новацій, надає методичну допомогу бібліотекам-філіям, веде комплекс питань роботи з кадрами, господарського забезпечення діяльності бібліотек-філіалів.

Центральна бібліотека є невід’ємною часткою соціального організму району. Вона уособлює в собі ту основну ланку, навколо якої концентруються проблеми формування бібліотечної мережі, бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування населення, бібліотечного краєзнавства, надання методичної допомоги бібліотекам системи в удосконаленні технічної роботи з читачами, підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів.

Багато зробила для її розвитку директор Олена Іллінічна Журавська, яка присвятила бібліотеці понад сорок років свого життя, уміння й таланту. Ідучи на заслужений відпочинок, передала бібліотечну справу молодій, енергійній, знаючій Неонілі Василівні Муясаровій, яка понад тринадцять років очолювала систему бібліотечної мережі району. З любов’ю віддавала вона свій талант, дорожила єдністю слова й діла. Завдяки своїй доброзичливості, товариськості й чуйному ставленню до людей здобула заслужену повагу й авторитет серед працівників культури району.

Це був 1985 рік. Центральна бібліотека на той час мала три відділи, у яких працювало вісімнадцять кваліфікованих працівників. Формуванням фонду, його каталогізацією та зберіганням займався відділ комплектування й обробки літератури.

Книжковий фонд центральної бібліотеки для дорослих становить понад 34 тисячі примірників книг, брошур і журналів.

Обслуговування читачів та популяризацію літератури забезпечує відділ обслуговування читачів, що включає абонемент, кафедру обслуговування юнацтва та читальний зал. Для задоволення запитів читачів на літературу, якої нема у фонді бібліотеки, абонемент використовує послуги Міжбібліотечного абонементу.

До послуг читачів у доборі книг система каталогів і картотек: алфавітних, систематичних, краєзнавчих. Користуючись ними та порадами досвідчених бібліотекарів, відвідувачі прочитують щорічно до 70 тисяч книг, журналів, інших видань.

Центральна бібліотека для дорослих є методичним центром для всіх бібліотек району. Очолює організаційно-методичне керівництво відділ методично-бібліографічної роботи. Він аналізує діяльність бібліотек-філіалів, організовує заняття для підвищення кваліфікації кадрів, готує методичні рекомендації, вивчає, узагальнює й пропагує передовий досвід, надає допомогу бібліотекам-філіям на місцях, вносить пропозиції керівним органам щодо поліпшення бібліотечної роботи.

Більше десятка років центральна бібліотека для дорослих була базою обласних семінарів бібліотечних працівників, три роки на її базі працювала обласна школа передового досвіду щодо методичного забезпечення.

Працівники бібліотек намагаються довести, що їхня галузь відкрита для співробітництва з усіма, хто висловлює щиру, непідробну зацікавленість в оновленні духовного життя, наповненні його новим конкретним змістом, співзвучним нашому непростому сьогоденню. І в першу чергу завдячують співробітництву з районним товариством «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, загальноосвітніми школами міста, району, державним історико-архітектурним заповідником, районним Будинком культури, районною літературно-мистецькою студією «Рушник», керівником якої є поет, член Спілки письменників України — В. Кравчук. Ця студія об’єднує місцевих літераторів, любителів віршування.

Заходи, проведені спільно, були цікавими, змістовними, емоційно насиченими.

Поетесі Ліні Костенко належать чудові слова: «Народ шукає в геніях себе, а ми допомагаємо йому в цьому». Свідченням цього є робота бібліотеки з відродження української культури, повернення імен, які були знищені в 30-70-х роках. Це, зокрема, години краєзнавства, народознавства, історичної пам’яті, вечори літературних портретів, літературно-мистецькі свята, на яких було вшановано імена братів Богдана та Левка Лепких, Олега Ольжича, Василя Симоненка, Маркіяна Шашкевича, Оксани Лятуринської, Бориса Харчука та багатьох інших.

Плідну роботу в цьому напрямку проводить клуб за інтересами, що працює при бібліотеці «Глобус», та радіосвітлиця вихідного дня «Духовні джерела», яка по районному радіомовленню знайомить слухачів із літературно-мистецьким життям та заходами, присвяченими ювілейним датам письменників.

Районна бібліотека гостинно зустрічала поетів та письменників України: О. Гончара, Д. Павличка, С. Зінчука, С. Реп’яха, П. Перебийноса, Я. Гояна, франкознавця зі Львова А. Скоця. За участю Романа Іваничука було проведено читацьку конференцію щодо книги «Четвертий вимір» та прем’єру книги «Журавлиний крик».

Частими гостями бібліотеки є поети й письменники обласної Спілки письменників України: Р. Гром’як, В. Барна, М. Левицький, В. Вихрущ, П. Тимочко, Б. Бастюк, В. Драбишинець.

Книгозбірня сьогодні чи не єдиний доступний суспільний Інститут, що залучає людину до знань, надбань світової культури. У давні часи фараони й царі шанували бібліотеки, пишалися ними, піклувалися про них. І логічно, що держава, яка дбає про своїх громадян і про їх гармонійний, освітній, культурний, естетичний розвиток, сприяє створенню відповідного іміджу бібліотек.

Бібліотекарям завжди було нелегко: залишковий принцип фінансування, матеріальна скрута, а звідти — повсякденна боротьба з об’єктивними й суб’єктивними труднощами. Але всі перешкоди вони долають із гідністю, упевненістю в невмирущій громадській значущості своєї місії.

Бібліотекарі Збаражчини плідно працюють для відродження нашої України.

Нехай подякою за нашу невтомну працю буде ласкавий і вдячний погляд читача, приємне й цікаве спілкування, висока читацька культура.

 Історія створення та розвитку Збаразької бібліотеки для дітей

У грудні 1945року в житті мальовничого міста-заповідника Збаража відбулася визначна подія: рішенням сесії Збаразької ради народних депутатів було відкрито Збаразьку районну бібліотеку для дітей.

У складний післявоєнний час, коли довкола розруха, важко було зібрати та організувати бібліотеку. За цю справу взялися передові кола громадськості на чолі з Ярославом Михайловичем Штойком — людиною поважною, дуже акуратною. Усі відомості про книги, які надходили до бібліотеки, ретельно записувались у зошит.

Бібліотека розмістилась у центрі міста, на другому поверсі старовинного будинку, де займала дві кімнати. Освітлення було гасове. Два столи, кілька стареньких крісел, два дерев’яні стелажі, виготовлені в місцевій майстерні, — це весь інвентар, який на той час мала книгозбірня.

У перші дні заснування нараховувалось 242 примірники, які надійшли в дарунок від жителів Збаража та військових.

Переважну більшість книг було видано російською мовою, що створювало велику незручність для дітей. Тому вся робота проводилась методом бесіди, розмов про книги, голосних читань. Дуже любили діти бібліотеку, та й бібліотекарю було легко спілкуватись із юними читачами, адже ні кіно, ні телебачення на той час у місті не було. Головним центром інформації та пізнання для дітей була книга й книгозбірня.

Більшість книг подарували бібліотеки Києва, Одеси. І вже в 1946 році фонд становив 954 примірники. На той час налагодилося централізоване надходження літератури. Бібліотека поповнювала свої фонди ще й у місцевому книжковому магазині. Станом на 1.01.1960 року нараховувалось 22422 примірники книг.

У 1946 році на посаду завідуючої бібліотекою було призначено Неонілу Володимирівну Барчук. З 1952 року бібліотекарем працювала Олена Іллінічна Журавська, а в 1963 році було введено одиницю завідуючої читальним залом. Усього на той час було три працівники.

У 1954 році бібліотеці виділили краще приміщення, у якому знаходився Палац піонерів, що значно покращило роботу. Про неї гарно відзивалися не тільки в області, але й у республіці.

У 1959 році призначили нового секретаря райкому партії, який поселився поряд із бібліотекою. Його дружина наполягла на тому, щоб у будинок, що займала книгозбірня, перенесли відділ соціального забезпечення, яким вона завідувала. Бібліотеку для дорослих переселили у підвальне приміщення, а будинок, у якому вона знаходилась, віддали бібліотеці для дітей.

Весною 1973 року підземні води розмили підвал бібліотеки для дітей. Будинок почав розвалюватись. Колектив бібліотекарів разом з учнями за одну ніч врятували фонд бібліотеки, хоч багато книг намокло й втратило свою цінність. Увесь фонд і бібліотечний інвентар було скинуто в приміщенні РБК. Так у тісному сирому приміщенні література пролежала цілий рік, внаслідок чого ще більше знищилась.

Завідували бібліотекою на той час Марія Іванівна Левенець, Надія Ільківна Подоляк, Ірина Володимирівна Адамович, які доклали багато старань та вмінь для розвитку бібліотечної справи в районі.

Через рік для книгозбірні виділили велике світле приміщення в центрі міста з хорошим читальним залом, проте воно було старе, аварійне й не могло витримувати того навантаження. У 1987 році бібліотеку перенесли в районний Будинок культури, де міститься вона й сьогодні.

У 1983 році на посаду заступника директора ЦБС з роботи з дітьми призначено Марію Сергіївну Бондар, усім серцем віддану бібліотечній справі. Очолювала колектив 14 років. Бібліотека на той час була базою підвищення кваліфікації бібліотечних працівників Тернопільщини.

У 1988—1990 роках на базі бібліотеки працювала школа передового досвіду бібліотечних працівників області.

При бібліотеці з 1983 року працює гурток «Лялька і книга», за допомогою якого проводяться «Посвячення в читачі», заняття з основ інформаційної культури з учнями молодшого шкільного віку.

Приміщення, у якому сьогодні перебуває бібліотека, — світле, просторе, займає два поверхи, загальною площею 214 кв. м. На першому поверсі розміщений відділ обслуговування дошкільнят та учнів 1—4 класів. Другий поверх займає відділ обслуговування учнів 5-х класів, книгосховище та читальний зал.

Фонд бібліотеки нараховує 28328 примірників книг. Орієнтуватися читачеві в цих духовних скарбах допомагають бібліотечні каталоги й картотеки. Створено довідково-бібліографічний апарат.

Останнім часом колектив бібліотеки велику увагу приділяє популяризації літератури з питань краєзнавства, духовного становлення юних користувачів, екології та збереження навколишнього середовища, моралі та права, ведення здорового способу життя. Проводяться зустрічі з цікавими людьми.

Читачі бібліотеки зустрічалися з Грицьком Бойком й Марією Познанською—1959 рік, Володимиром Виговським—1964 рік, Миколою Сиротюком—1972 рік, Олександром Покришкіним—1978 рік, відомими франкознавцями Василем Драбошинцем, Андрієм Скоцем—1986 рік, Романом Іваничуком—1986, 1988 роки, Петром Тимочком—1992 рік, Яремою Гояном та Василем Довжиком—1999 рік.

Неодноразові зустрічі відбувалися й із місцевими поетами, членами Національної спілки письменників України, лауреатами літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич—Володимиром Кравчуком, Володимиром Вербовецьким, Тетяною Піщенко, Остапом Шуплатом.

Теплі спогади й книги в дарунок залишилися на згадку маленьким читачам.

Після закінчення уроків бібліотека наповнюється дитячими голосами, адже на сьогодні її користувачами є 1200 (1800) дітей.

 Історія створення бібліотек-філій Збаразької ЦБС

с. Добромірка

 

У 1949 році було створено клуб і хату-читальню. Першим завідуючим був Павло Кіндратович Кравчук. Книг у читальні було мало, їх приносили члени «Просвіти» та любителі книг. У 1954 році було відкрито сільську бібліотеку, яка розмістилась у домі Галини Гевусь. Першою завідуючою була Галина Ярославівна Корній.

У 1957 році завідуючою бібліотекою було призначено Ольгу Михайлівну Іжик, на той час фонд нараховував 1000 примірників книг.

У 1959 році бібліотеку знову переселили в інше приміщення.

У 1960 році завідуючою бібліотекою стала Стефанія Куцел — перша бібліотекар зі спеціальною освітою. Фонд бібліотеки на той час становив 3000 примірників книг. Стелажі, столи, стільці для бібліотеки майстрували колгоспні теслярі.

На початку шістдесятих років держава перестала фінансувати книгозбірні. Бібліотека стала знову приклубною.

У 1965 році на батьківських зборах у школі батьки звернулися до правління колгоспу, щоб той фінансував бібліотеку. До 1968 року вона була на колгоспному рахунку.

У серпні 1968 року бібліотека перейшла на державне фінансування. Фонд становив понад 5000 примірників. У той час завідуючою бібліотекою була Ірина Миколаївна Резнік, яка продовжує працювати й сьогодні.

У 1972 році закінчилось будівництво Будинку культури. Бібліотека була переселена в нове приміщення, де зайняла три кімнати: читальний зал, дитячу кімнату, книгосховище. Було закуплено новий інвентар. На даний час фонд становить 9020 примірників книг. Ірина Миколаївна внесла великий вклад у розвиток бібліотечної справи в районі, має шану й повагу не тільки серед жителів свого села, але й району.

 

с. Великі Вікнини

 

Серед мальовничих крутосхилів і долин розкинулося село Великі Вікнини. Село багате історичними пам’ятками. Однією з таких є бібліотека.

Зі слів старожилів села, перша хата-читальня виникла в 1927 році. Це була підпільна книгозбірня в оселі Івана Іларіоновича Сидорчука, тому що в селі панував польський режим, і відкрито пропагувати українське слово було заборонено. Фонд поповнювався завдяки молоді, яка здавала по 20 копійок та їздила до Львова купляти газети й книжки українською мовою.

Вони просили дозволу, щоб відкрити офіційно хату-читальню, але влада Львова не дозволила, тому книгозбірня не мала постійного місця й часто переносилась із хати до хати.

Офіційно читальня відкрилася в 1938 році в оселі Дарії Онищук, завідувала нею група молодих хлопців, які збирали біля себе малограмотних людей і читали їм уголос. У цій хаті бібліотека проіснувала 10 років.

З початком сталінських репресій, у 1948 році, хату-читальню було перенесено в оселю Дениса Сергійовича Ланового, якого із сім’єю було вивезено до Сибіру. Завідуючою було призначено Євдокію Петрівну Ковалишину.

На той час фонд поповнювався вже державними газетами й книжками, які зі Львова присилали на пошту в Катеринобург (теперішня Катеринівка).

Із закладенням у 1950 році колгоспу в селі Вікнини читальня знову змінила своє місцезнаходження. Її перенесли в оселю Сильвестра Базінського. Того ж року хату-читальню перейменували в бібліотеку.

Завідуючою бібліотекою була Люба Семенюк із с. Горанки Кременецького району. Вона пропрацювала декілька років, вийшла заміж і виїхала із села. Після неї, з 1956 по 1959 роки, працювала Зінаїда Кожушко, яка виїхала на постійне місце проживання в Ланівці. Зі Збаража у Вікнини направили жительку Зборівського району Марію Пелех, яка мала бібліотечну освіту. Вона вийшла у В. Вікнинах заміж за місцевого жителя. Марія пропрацювала два роки, доля її склалася нещасливо й вона залишила село.

У 1961 році бібліотеку прийняла випускниця середньої школи, яка навчалася заочно в Кременці,—Євгенія Макарівна Чубик, жителька села Котюжино. У зв’язку з переходом на іншу роботу вона також залишила посаду бібліотекаря в 1963 році.

У центрі села одиноко стояла гарна, мурована з цегли хата. Це було господарство Федора Сазоновича Шимка, якого, як і його сім’ю, вивезли до Сибіру. У 1963 році місцева влада вирішила перенести бібліотеку в хату Федора Шимка. Того ж року було закладено новий великий Будинок культури. На той час бібліотекою завідувала Галина Якимівна Топоркова. У книгозбірні було вже десь приблизно від півтори до двох тисяч примірників книг. У зв’язку зі зміною місця проживання вона залишила село. Того ж року бібліотеку прийняла Раїса Іванівна Киричук.

У 1967 році у В. Вікнинах відкрито прекрасний Будинок культури й для бібліотеки виділено три світлі просторі кімнати на другому поверсі. Тут було створено дитячу кімнату, книгосховище й чудовий читальний зал на 20 місць. Раїса Іванівна внесла вагомий вклад у розвиток бібліотеки: несла просте українське слово в душі сільських жителів, відкрила кімнату для читання на фермі, розносила літературу по полях, читала газети комбайнерам під час обідньої перерви. У Будинку культури вона проводила змістовні масові заходи. За 25 років, які вона пропрацювала завідуючою, фонд бібліотеки зріс до десяти з половиною тисяч примірників книг. Раїса Іванівна заслужила гарний авторитет у селі й за це в 1993 році її було обрано головою сільської ради.

Того ж року на посаду завідуючої бібліотекою призначили Ларису Омелянівну Міганович, яка працює на даний час.

 

смт. Вишнівець

 

На березі річки Горинь розкинулось мальовниче селище Вишнівець з його прекрасними околицями. Назва селища, найвірогідніше, походить від розкішних вишневих садків.

Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах із 1395 року. Тоді великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитра Корибута Сіверського князівства, дав йому кілька поселень на Волині, у тому числі й Вишнівець, де було закладено замок Вишнівецький.

У 1640 році Я. Вишнівецький розпочав будівництво великого замку, а також монастиря для ченців ордену кармелітів. На той час Вишнівець був досить великим поселенням із розвинутими ремеслами та торгівлею.

Однак розвиток містечка гальмувався частими нападами татарських орд. Особливо спустошливим був 1672 рік.

У 1720 році князем Михайлом Сервацієм побудовано розкішний палац, який зберігся донині та є визначною архітектурною спорудою.

У цьому приміщенні під час німецької окупації знаходилась бібліотека, фонд якої був скомплектований переважно з бібліотеки палацу Вишнівецьких і налічував близько 25 тисяч екземплярів книг. Німці, відступаючи, основну частину фонду вивезли за кордон. Залишки згоріли разом із палацом. У людей залишилась незначна частина книг.

У березні 1944 року Вишнівець було звільнено від німецьких окупантів, а у вересні того ж року знову відновили роботу середня школа, поліклініка, лікарня, клуб і бібліотеки для дорослих і дітей.

У відновленні роботи бібліотеки велику роль зіграла вишнівецька інтелігенція: О. А. Чернецький, О.Бодасюк, X.Сторож, К. Скаржевський. Вони збирали книги в населення для поповнення бібліотечного фонду. Знаходилась книгозбірня в невеликому приміщенні з 3-х кімнат: читальний зал, абонемент і маленьке книгосховище. Очолювала бібліотеку Тетяна Н. На жаль, на сьогодні не лишилося людей, які пам’ятали б її прізвище й звідки вона родом.

Згодом було реставровано палац Вишнівецьких. У 1961 році Будинок культури й бібліотека переселились у добротне світле приміщення. Бібліотека розміщена в правому крилі палацу, займає 465 кв. м площі, чудовий читальний зал, 2-а абонементи, велике книгосховище. Життя входить у нормальний ритм. Зростає фонд, кількість читачів, міцнішає матеріальна база. Бібліотека відіграє важливу роль у відродженні й становленні духовності народу.

У бібліотеці на той час було чотири працівники: завідуюча бібліотекою Н. І.Волкова, завзавідуюча читальним залом Т. А.Сажко, та бібліотекарі М.Ізвекова, І.Бохан.

Життя внесло свої корективи в роботу бібліотеки, мінялися працівники, змінювався стиль роботи.

16 жовтня 1970 року рішенням облвиконкому Вишнівецьку зональну бібліотеку було перейменовано на міську бібліотеку для дорослих.

У 1980 році було проведено централізацію бібліотечної системи… Вишнівецька бібліотека-філіал для дорослих зараз нараховує більше 27 тисяч екземплярів книг, періодичні видання: «Вільне життя», «Народне слово», «Голос України», «Порадниця». Обслуговує 2800 користувачів. У бібліотеці чотири працівники: Г. А. Лотоцька — завідуюча, Л. П.Миронюк, Л. П.Нестор, Ю. Г.Козира.

Працівники бібліотеки беруть активну участь у політичному та суспільному житті селища.

Вишнівеччина — одна з перлин України. Багата її природа, цінні історія й культура. Вишнівець відвідали такі великі постаті, як Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Скоропадський, С. Петлюра, російський цар Павло І, польський король Станіслав Понятовський, визначний історик М. Костомаров, український Кобзар Т. Г. Шевченко, письменники Оноре де Бальзак, Леся Українка, М. Коцюбинський, російські міністри — Мілюков і О. Гучков. У Вишнівецькій бібліотеці побували О. Гончар, Б. Харчук, Р. Іваничук, Р. Лубківський та інші.

 

с. Іванчани

 

Центром духовності с. Іванчан були церква й читальня, куди сходились старші й молоді, влаштовували різні імпрези, читали спільно книжки, газети й дискутували на різні теми.

Читальню було побудовано в 1907 році на місці хатини, де жила самотня жінка Воліянка Чорна, яка не мала ні дітей, ні родини. Своє обійстя заповідала громаді. Коли жінка померла, жителі села її похоронили, а на місці її вбогої хатини спільними силами побудували дім, який став читальнею імені М. Качковського. Туди сходилась молодь, читала газети та книжки. Згодом вона стала читальнею товариства «Просвіта».

У селі відчувалася потреба в громадському домі, щоб у ньому зосередити всі організації й таким чином посилити їхню діяльність.

Під керівництвом Стаха Дідушка такий дім влаштовано з фундаментів читальної домівки. Для швидкості задуму та його виконання було задіяно навіть польську поліцію. У домівці було розміщено магазин, читальню з бібліотекою та аматорський гурток. Будівля швидко стала замалою. Зусиллями гуртка та всієї громади її було розширено прибудовою.

Товариство «Просвіта» мало свої газети, які друкувались українською мовою: «Громадський голос», «Народна справа», «Новий час», «Діло». Книг нараховувалось 130 примірників. Львівське видавництво видавало книги українською мовою. Були книги з історії, художні, зарубіжні та інші… Пізніше деякі книги почали друкуватися російською мовою, але видавало їх уже Київське видавництво. Бібліотекарем був Омелян Пилип.

При читальні було також створено товариство «Рідна школа» та спортивне товариство «Луг», яким керував Іван Двораківський.

Культурно-освітнім життям у той час керував Андрій Двораківський. Він організував аматорський гурток та хор, який успішно виступав у Збаражі на концертах «Рідної школи» й «Просвіти».

У 30-х роках польська окупаційна влада почала забороняти культурно-освітню працю. Дійшло до того, що не можна було ходити до «Просвіти» й «Рідної школи». Польська адміністрація почала штрафувати А. Двораківського, що був головним організатором життя в селі, і наприкінці 1934 року причинилася до його виїзду поза межі Батьківщини.

Проте полякам не вдалося припинити культурно-освітнього життя, вони його дещо сповільнили, а в деяких ділянках — скоротили.

У 1939 році, коли прийшла радянська влада, товариство «Просвіта» було скасовано.

У 45-х роках у цьому ж приміщенні було відкрито бібліотеку, яка там існувала до 1970 року. Бібліотекарем була пані Анісія, родом із Хмельниччини. Пізніше, у 1956 році, її замінила Марія Федорівна Омелян, яка працювала завідуючою бібліотекою до 1998 року.

У 1965 році фонд бібліотеки збільшився до 9 тисяч примірників. У 1970 році було побудовано великий клуб, у якому виділено двохкімнатне приміщення для бібліотеки. У великій просторій кімнаті знаходиться читальний зал, а в іншій, меншій, — абонемент.

У 80-х роках фонд бібліотеки становив 9500 примірників книг та журналів. До 1990 року надходження зростало й становило 11680 книг. На сьогоднішній день фонд бібліотеки налічує 7500 книг. Завідує бібліотекою Марія Іовна Коваль, 1979 року народження.

 

с. Кинахівці

 

У 1948 році на території с. Кинахівців було засновано хату-читальню, якою завідував Василь Марченко. На той час літератури було дуже мало. У 1953 році хату-читальню було перейменовано в бібліотеку. Бібліотечний фонд становив 200 книг, читачів було більше 20. Завідуючим бібліотекою був Михайло Семенович Казновецький.

У 1956 році було закладено фундамент під клуб і бібліотеку в центрі села. У 1958 році вже було відкрито нове приміщення. Завідуючою бібліотекою працювала Неоніла Федорівна Нагорна. У 1985 році бібліотеку було знову перенесено в приміщення Кинаховецької початкової школи.

На даний час бібліотеку відвідує 500 читачів. У бібліотеці нараховується шість тисяч примірників книг.

 

с. Котюжино

 

У 1947 році відкрили бібліотеку в с. Котюжино. Вона розмістилась у хаті священика. Першим бібліотекарем був Володимир Гнатович Гушпет.

У 60-ті роки побудували приміщення під клуб і бібліотеку, якою завідувала Євгенія Петрівна Кренца. У 1963 році збудовано новий Будинок культури, перенесено туди й бібліотеку. Бібліотекарем на той час працювала Євгенія Макарівна Чубик.

З 1966 по 1974 роки бібліотекою завідував Анатолій Петрович Вітюк. На той час фонд бібліотеки нараховував 8 тисяч книг.

З 1976 по 1982 роки бібліотекарем працювала Ганна Миколаївна Горошко. За цей період фонд бібліотеки зріс до 9 тисяч примірників.

З 1982 по 1987 роки бібліотекарем працювала Феодора Володимирівна Берекета. З 1987 року по даний час завідуючою бібліотекою-філією працює Леся Степанівна Самограй.

У 1988 році, у зв’язку з будівництвом нового Будинку культури, бібліотеку тимчасово перенесли. У старому приміщенні були непридатні умови, фонд пошкодив грибок і книгозбірня втратила багато літератури. У 1994 році бібліотеку перенесли в нове приміщення, але ненадовго, бо в клуб поселили школу, а бібліотека перемістилась у стару школу. Бібліотечний фонд зараз нараховує 3 тисячі книг.

 

с. Лози

 

Історія бібліотеки бере свій початок ще з 1955 року. Першою в селі була хата-читальня, яка знаходилась у старенькій хатині жительки села Надії Козири. Оскільки на той час не було фахівця бібліотечної справи, то читальнею завідувала проста вчителька, яка приходила із сусіднього села. Літератури було дуже мало, але, незважаючи на незначну кількість фонду, холод, який панував узимку, відвідувачі знаходили час і приходили почитати книги. Читальня працювала на рівні вимог тодішнього часу. Проводилися різні масові заходи. Оскільки приміщення було дуже мале, то вистави проводились по сусідству — у стодолі Федора Звекова.

Але незабаром, у 1955 році, книги перенесли в іншу, новішу хату Любові Дячини. Було виділено одну кімнату, але й ця кімната ділилася надвоє. З однієї сторони знаходився клуб, а з іншої — бібліотека, якою завідувала Зоя Дмитрівна Луб’янецька, яка пропрацювала в цій бібліотеці один рік, а на зміну їй прийшла Галина Дмитрівна Дячина.

Почали часто надходити посилки з книгами. Книжковий фонд зростав. Приміщення було повністю заставлене літературою. Підлога почала провалюватись, тіснота не давала можливості працювати, але добрі люди не дали книгам загинути. Їх перенесли в хату священика, яка на той час пустувала. Виділили чотири кімнати під клуб і бібліотеку. Приміщення — світле, просторе, велике. Пропрацювала там Галина Дмитрівна до 1958 року, після неї ще працювали Василь Борейко, Всеволод Панчук, а вже з 1963 року на роботу вийшла молода, енергійна, освічена жінка — Лідія Василівна Кошак.

Усю свою душу вона вкладала в роботу. Велика сила волі, багато ентузіазму дали їй можливість пропрацювати на цій роботі 38 років.

У 1985 році хату священика продали, а книги перенесли на другий поверх новозбудованого приміщення, де під бібліотеку було виділено три кімнати: абонемент, читальний зал, книгосховище. Загальна площа бібліотеки — 152 кв. м. У плануванні й фінансовій підтримці цього будинку брав участь видатний письменник, уродженець села Лози Борис Микитович Харчук. Після його смерті в книгозбірні було створено літературну світлицю ім. Бориса Харчука, відкриття якої відбулося в дні святкування 60-ї річниці з дня народження—13 вересня 1991 року. А організувати її допомагало багато добрих людей, для яких Борис Микитович лишився не тільки улюбленим письменником, а й дорогою людиною та односельчанином. Передусім — це мати Анастасія Іванівна, дочка Роксана Харчук — літературознавець, Галина Володимирівна Горошко — учителька місцевої школи, Федір Микитович Геть — тодішній голова сільської ради, працівники Збаразької центральної бібліотеки. Усе тут зроблено з великою любов’ю та шаною. Для світлиці відведено читальний зал бібліотеки, у якому шляхом організації змістовної наочності, художніх творів, листів, фотографій, спогадів близьких, знайомих та односельців правдиво відтворено життєвий і творчий шлях письменника.

Відвідувачів не залишають байдужими стенд «Співець отчого краю», ілюстративно-книжкова виставка «Вклонюся рідній землі», рукописна книга спогадів, бібліотека письменника, подарована дочкою Роксаною. Як реліквія зберігається й читацький формуляр, адже Борис Микитович був частим гостем бібліотеки.

Затишна Харчукова світлиця. Переливаються тут різними барвами рушники, серветки, галузки верби. І не дивно, що тут завжди є відвідувачі, ті, хто відчуває спрагу до рідного слова, небайдужий до таланту й творчості письменника-земляка. Тому на масових заходах людно, а кожне дійство є своєрідним святом для жителів села.

У 2001 році, після виходу на пенсію Лідії Василівни, на роботу прийшла нова працівниця — Алла Дмитрівна Косяк, яка працює в бібліотеці й зараз. Підтримуються традиції святкування кожної річниці з дня народження Бориса Харчука: приїжджає його дочка, дружина, організовуються різні зустрічі, ведеться книга відгуків, спогадів, дослідники пишуть про його творчість.

На даний час бібліотека обслуговує 500 користувачів, за рік видається 10 тисяч книг, проводяться різні масові заходи та бесіди на цікаві теми.

 

О. В.Бондар, директор Збаразької ЦБС

 

Література:

1.      Збаражчина: Збірник споминів, ст. 1 матеріалів / Літ. ред. Д. Кобутяк.—Торонто: Об’єднання збаражчан Америки і Канади, 1975.—680 с.—(НТШ: Укр. архів; Т. ХVІІ).

2.      Збаражчина: Зб. ст. матеріалів і споминів: В 2 т. / Ред. проф. В. Жила; Літ. ред. проф. д-р Я. Славутич.—Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1980.—(Наук. т-во ім. Т. Шевченка: Укр. архів).

3.      Т. 1.—1980.—740 с.—(НТШ: Укр. архів: Т. Х.).

4.      Т. 2.—1985.—523 с.—(НТШ: Укр. архів; Т. ХХХІ).

5.      Малевич А. П. Просвіта на Збаражчині: Історичний нарис.—Збараж, 1995.—56 с.

6.      Папка газетних матеріалів «Преса про бібліотеки». Збаразький район (1968-1977 рр.).

7.      Папка газетних матеріалів «Преса про бібліотеки». Збаразька ЦБС (1978-1990 рр.).

8.      Папка газетних матеріалів «Збаразька ЦБС» (1985-1998 рр.).

9.      Папка «Збаразька ЦБС мовою преси» (1998-2002 рр.).

 

Recent Posts

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.