Францоз Карл-Еміль

Карл Еміль Францоз (25.10.1848, Чортків  – 28.01.1904, Берлін) — австрійський новеліст, романіст, публіцист і редактор, син єврейського повітового лікаря.

Народився у сім’ї лісника в Подільській губернії біля австрійського кордону, де його мати переховувалася від переслідувань під час польського повстання. Однак виростав майбутній письменник у галицькому містечку Чорткові в багатонаціональному середовищі серед українців, поляків та євреїв.

Спочатку Францоз навчався приватно, відтак відвідував монастирську школу домініканців у Чорткові, згодом після ранньої й несподіваної смерті батька німецьку гімназію в Чернівцях («поріг раю на ймення Німеччина»), яку він у 1867 р. блискуче закінчив.

Від своєї мрії вивчати класичну філологію Францоз мусив відмовитись (як єврей він не отримав стипендію), тому студіював право в університетах Відня й Ґраца, приєднавшись там до німецьких студентських корпорацій (буршеншафтів).

Через активні німецько-національні виступи проти нього було розпочато судовий процес зі звинуваченням у державній зраді (згодом це звинувачення пом’якшили, засудивши його до 5 ґульденів штрафу). Однак після цього державна служба була для нього закритою, і він звернувся до журналістики й письменницької праці.

Поряд з Леопольдом Компертом Францоз вважається одним із родоначальників т. зв. «ґеттоновели», перший зразок якої під назвою «David der Bocher» («Молодий Давид») з’явився у виданому ним в 1870 р. в Чернівцях альманасі «Buchenbl?tter» (невдовзі її було опубліковано в часописі «Westermanns Monatshefte»).

Як спеціальний кореспондент віденської газети «Neue Freie Presse» і будапештського часопису «Ungarischer Lloyd» він відвідав у 1872/77 рр. Англію, Францію, Італію, Швейцарію, Німеччину, Угорщину, Румунію, Росію, Туреччину, Малу Азію та Єгипет, а після повернення оселився у Відні. Тут він редагував у 1884-86 рр. «Neue Illustrierte Zeitung», а потім штуттґартський журнал «Deutsche Dichtung». У 1887 р. він перебирається до Берліна, де продовжує свою жваву видавничу й журналістську діяльність.

Світогляд Францоза був сформований німецьким Просвітництвом та ідеологією йозефінізму. Вже його перший об’ємний твір „Aus HalbAsien. Culturbilder aus Galizien, der Bukowina, Sudrussland und Rum?nien» («З напівАзії. Культурні образки з Галичини, Буковини, Південної Росії та Румунії», 1876, у двох томах) акцентував дистанцію між «цивілізованим» Заходом («німецький дух, цей найдобріший і наймогутніший чарівник під сонцем») і «варварським» Сходом Європи.

Так само і в його збірці новел «Євреї з Барнова» (1877) «німецькому духові» відводиться роль благословенного месії на Сході, який покликаний поширювати у галицькій темряві культуру й освіту («Шиллер у Барнові»).

Водночас Францоз показував у своїх оповіданнях і нарисах насамперед національні й соціальні проблеми уярмлених народностей російської імперії, Дунайської монархії та Балкан, захищав з ліберальних позицій їхню людську гідність («Від Дону до Дунаю», 1878, у двох томах, «З великої рівнини», 1888, у двох томах).

Так, у романі «Ein Kampf ums Recht» («Боротьба за право», 1882) він зобразив соціальний протест українських селян проти пригноблення польськими поміщиками: сільський староста Тарас Бараболя (прообразом цього імені послужив гоголівський Тарас Бульба) заради права й справедливості оголошує війну цісареві й гине в нерівній боротьбі.

Написаний у фарватері німецької просвітительської традиції роман «Der Pojaz« («Паяц», 1893) показує на прикладі молодого, талановитого єврейського хлопця Сендера Ґлаттайза, прозваного паяцем, який намагається вирватися із тісноти ґетто, трагічний шлях нездійсненного покликання: незадовго до звершення своєї мрії стати актором він помирає внаслідок випробувань, яких зазнав у юності.

Разом із цим твором, який Францоз через дедалі відчутніші антисемітські прояви відмовився публікувати в Німеччині, зазнає фіаско і його так довго плекана віра в німецько єврейський культурний симбіоз.

Великі заслуги має Францоз також як упорядник першого критичного видання творів Ґеорґа Бюхнера (1879). Письменника поховано на єврейському цвинтарі Берлін-Вайсензее.

До 1918 р. у Чернівцях існувала вулиця Францоза (нині вулиця Івана Богуна). В українському перекладі вийшов роман Францоза «Ein Kampf ums Recht» («За правду!»), кілька оповідань.

Петро Рихло

30 квітня 2017 року – у м. Чорткові відкрито перший у світі пам’ятник К. Е. Францозу.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2003 публікацій.

Залишити відповідь