Неприцький-Грановський Олександр Анастасійович

Грановський Олександр Анастасійович (Грановський-Неприцький, псевдонім — Олександр Авратинський; 04.11.1887, с. Великі Бережці, Волинь, нині Кременецького району Тернопільської області — 04.11.1976, Сент-Пол, США) — американський науковець, зоолог-ентомолог (США) і публіцист, український поет. Дійсний член НТШ та УВАН, голова Організації Відродження України. Справжнє прізвище — Неприцький.

«В цій благородній чужині» – таку назву має один з його віршів. Не в рідній, а чужій стороні він перший з українців у діаспорі: здобув звання професора американського університету (штат Міннесота), видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок.

Був членом багатьох академії наук у різних країнах Америки і Європи, членом НТШ. Залишив у спадок велику бібліотеку та архів, який налічує понад 10 тисяч томів матеріалів і документів.

Дитинство. Юність

Народився Олександр Анастасійович Неприцький-Грановський 22 жовтня (4 листопада за новим стилем) 1887 року. Як засвідчує витяг із метричної книги за 1887 рік, батько його був звільнений у запас рядовим 6-го гренадерського Таврійського полку, православного віросповідання, а мати Емілія Людвиківна сповідувала римо-католицьку віру.

Усе почалося з того, що близько 200 років тому в Великих Бережцях, які мали статус містечка і були центром царської волості (належало 58 населених пунктів), помер коваль. Професія коваля в ті часи була серед найпочесніших. Місцевий багач граф Мартін Тарнавський запросив з села Гранівки, що неподалік Радивилова, сільського коваля Анастасія Неприцького. З тих пір їхній рід в Бережцях усі знали як Неприцьких з Гранівки.

Згодом Сашко турботливо опікувався молодшими братом і трьома сестричками. Ось що про цей період він писав у своїх спогадах:

«Мій тато був середнього зросту чоловік з порепаними мозолястими долонями. Люди дуже любили його за справедливість, доброту, навіть говорили, що відчували світло його у глибині своїх душ. Наша мама доглядала за нами і ми всі діти росли в добре спаяній родині з любов’ю і пошаною один до одного. Тепер так мало таких родин…».

Анастасій Неприцький мав великий авторитет серед людей, його шість разів обирали волосним старшиною. Олександр згадував це в листі до своїх братів:

«Наш батько був геній на всі часи, він був пророком та апостолом, хоч був лише собі добрий коваль, а опісля з волі народу став старшиною нашої великої, як на ті часи, волості. Його люди теж любили, бо він віддано служив громадським інтересам народу».

Жила родина в центрі Великих Бережців. Рідна природа формувала характер, любов до життя, формувала смаки, чутливість хлопчини, який був не такий як усі. Ось уривок із зізнань Олександра:

«На Божій горі: краса спиняє дух і зачаровує людину. Глибоко вдихаю у свої груди чисте повітря гірської краси. Не говоріть! Замовкніть на короткий час ! Прислухайтесь до вітру, що заплутався в густих верхах смерек і вічним шумом хвалить Бога…»

Протягом життя майбутній учений і поет у дитинстві був Неприцьким, в юності Неприцьким–Грановським, а в США — Грановським, оскільки англійською, на його думку, спрощене прізвище звучало легше і простіше.

Зацікавлення старовинними пам’ятками Бережець появилися в нього ще коли він жив у рідному селі. А згодом, навчаючись у Києві, не раз повертався до тієї теми. Перебуваючи у Києві, Ол. Неприцький-Грановський поміщає ряд матеріалів про Бережці, навколишні села у часописі «Рідний край».

Там є відомості і про Крем’янець. Друкує, зокрема, замітку про старий будинок посеред Бережець, про ратушу в центрі. Подає власноручно виконаний графічно начерк будівлі.

Закінчивши початкову школу у Бережцях, здобуває середню освіту у Білокриницькій сільськогосподарській школі (нині тут Кременецький лісо технікум). Після успішного закінчення Білокриницької сільськогосподарської школи випускник Ол. Неприцький-Грановський отримав направлення для відбуття практики в маєток пана Беляева, в с. Коршів Луцького повіту Волинської губернії.

Там він перебував з квітня 1906 до квітня 1907 року. Лише після проходження практики йому видали атестат зрілості. До того ж треба було скласти детальний звіт про цю практику. Атестат зрілості був виданий аж 14 лютого 1908 року.

Проте Коршівський період життя і праці Ол. Неприцького-Грановського знаний мало через брак архівних документів. Основним джерелом для пізнання його життя цього періоду є спогади, щоденник і згадки в листах ровесників.

У квітні 1907 року Ол. Неприцький-Грановський, склавши звіт про свою практику у маєтку генерала Бєляєва, покинув, здається, Коршів назавжди. Кілька місяців він відпочивав у батьківській садибі у Великих Бережцях. Допомагав батькові по господарству. Навесні завжди повно роботи. У вільний час просиджував над книжками.

А в червні цього ж року до Великих Бережець завітала на відпочинок разом із майбутнім чоловіком Климентом Квіткою Леся Українка. Тож Олександр мав змогу познайомитись із Лесею Українкою, Климентом Квіткою.

Цього ж року у київському часописі «Рідний край», редактором якого була Лесина мама Олена Пчілка, побачив уперше світ вірш Олександра Неприцького-Грановського «Порожня оселя».

Київський період

Наприкінці літа 1907 року Ол. Неприцький-Грановський покидає рідні Бережці і їде до Києва, маючи перед собою два головні завдання: по-перше, здобути вищу освіту, по-друге, зійтися ближче з тогочасними українськими діячами, насамперед із письменниками.

Навчається у 1909-1910 рр. у Київському комерційному інституті. Стає експедитором «Южнорусского издательства» німця латвійського походження Йогансона, згодом бухгалтером, а накінець коректором цього видавництва.

Того ж таки 1910 року в Києві у видавництві «Життя і мистецтво» виходить друком перша книжка віршів молодого поета «Пелюстки надій». Через рік у тому ж видавництві появилася на світ друга книжка поезій «Намистечко сліз».

Одночасно низка віршів, оповідань з’являється, крім «Української хати», «Рідного краю», «Ради», у львівських часописах «Діло», «Ілюстрована Україна», а також у віденському українському журналі «Сяйво».

Рік 1911 для Олександра Неприцького-Грановського був знаменний ще й тим, що вийшла у світ його друга збірка віршів «Намистечко сліз». Але молодий поет не заспокоюється на тому і готує вірші для третьої книжки, яка, правда, була видрукувана вже після його виїзду за кордон. Це була книжечка «Акорди», що вийшла у Києві 1914 року.

Щоб уникнути арешту, в грудні 1912 року виїжджає з Києва, більше місяця переховується в маєтку відомого промисловця Терещенка у Хінельських лісах, де лісничим працював Микита Шаповал.

Ситуація склалася настільки напружена і небезпечна, що він пише знайомому до США з проханням, щоб той надіслав Ол. Неприцькому-Грановському необхідні документи на виїзд за кордон. Квиток був оформлений на прізвище Петрицький.

В середині січня 1913 року юнак нелегально повертається до Києва, переховується у редакції «Української хати». Через деякий час, попрощавшись із киянами, виїжджає до Бережець, щоб побути трохи з батьками.

Та жандарми вже й тут вивідували, шукаючи неблагонадійного. Ол. Неприцькому-Грановському вдалося уникнути арешту.

Батько Анастасій був волосним старшиною, мав певні зв’язки із вищим начальством. Це допомогло йому попередити сина про можливий арешт. Побоюючись потрапити в лапи жандармів, арешту і заслання в Сибір, юнак готується нелегально перейти кордон в районі Радивилова, недалеко від Бережець.

26 березня 1913 року Олександр Неприцький-Грановський, пропливши 15 днів «шифою» «Колумбія»  з Голландії до Нью–Йорка, ступив на американський континент.

Найбільшою проблемою з перших днів було незнання мови. Оцінивши ситуацію, дійшов до висновку — треба вчитися! Непогано малював, думав зайнятися малярством. Відкинув цю думку як безперспективну.

Правда, згодом він відроджував в Америці писанкарство. Спочатку навчив цьому своїх дітей та онуків, близьких і знайомих, а незабаром заснував школу писанкарства, де навчалися не лише іммігранти з України, а й американці. Сам же Неприцький–Грановський власноруч розписав дві з половиною тисячі писанок.

Він учасно зрозумів, що мусить працювати в агрономії та біології, маючи певні знання і багаж. Треба було здобувати вищу освіту і йти в науку. Закінчує Агрономічний інститут у Форт Коллінсі, штат Колорадо, студіює у славнозвісному Сорбонському університеті. Здобуває наукові ступені бакалавра наук (1918), магістра (1923), доктора філософії з біологічних наук (1925).

Наукова діяльність

Професор Олександр Грановський увійшов у світову науку як визначний вчений-ентомолог. Його перу належить понад сто праць у галузі комахознавства. Ще далекого 1925 року у Вискансинському університеті він захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії з біологічних наук про попелиці. А з 1930 року став професором Міннесотського університету, їв якому працював 26 років, поки 1950 року не пішов на емеритуру (пенсію).

У 1934 році адміністрація Міннесотського університету запросила проф. Ол. Грановського організувати і очолити Біологічну станцію в Ітаска Парку. Вчений погодився.
Це була перша біологічна станція у США.

Професор Ол. Грановський так захопився організацією цієї станції, що місяцями не появлявся дома у Сейнт-Поулі. Тут йому спало на думку заснувати школу для студентів на час літніх канікул. Знайшли якусь стару будівлю, самі відремонтували її, обладнали класи, поставили парти. Набралось 17 студентів, які виявили бажання навчатися тут. Це був лише початок.

Керівництво Міннесотського університету належно оцінило старання проф. Ол. Грановського. Він був призначений першим директором Біологічної станції. На цій посаді працював п’ять літ – від 1935 до 1940 року.

У 1945 році проф. Ол. Грановський був делегований у складі американських українців до Сан-Франциско на установчу конференцію Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Творчість

У 50-60-ті роки проф. Ол. Грановський, незважаючи на значну зайнятість науковою працею, громадсько-політичними справами, родинними турботами, не забуває й про своє давнє захоплення поезією. Одна за одною з’являються книжки поезій: «Іскри віри» (1953), «Осінні узори» (1957), «Гимни сонцю» (1958) та «Сни зруйнованого замку» (1964).

Окрім поезії, Ол. Неприцький-Грановський залишив кілька оповідань, нарисів, інших прозових творів малих форм, які також заслуго-вують уваги. Разом з цим він був добрим літературознавцем, критиком, публіцистом, його перші рецензії появилися ще на початку XX сторіччя у часописі «Українська хата», співробітником якого він був кілька літ.

Ці рецензії свідчать про його глибоке розуміння тогочасного літературного процесу в Україні, розвинутий художній смак. Як поет Ол. Неприцький-Грановський належав до модерністського напрямку в українській літературі початку XX століття.

Відзнаки

За плідну довголітню наукову працю, викладання в університеті, активну громадсько-політичну діяльність проф Олександр Грановський удостоївся трьох нагород: йому вручили Грамоту від Академії наук Міннесоти, Грамоту від ОДВУ в честь 25-річчя незмінного його головування, а третя, мабуть, була найдорожча – від студентів Міннесотсько го університету меморіальна таблиця.

Громадська діяльність

Діяльно працював проф. Ол. Грановський у багатьох громадсько-політичних організаціях.  1936 рік приніс Ол. Неприцькому-Грановському ще одне велике громадсько-політичне навантаження.

Ще на початку 30-х років у США виникла громадська Організація Державного Відродження України (ОДВУ). Професора Ол. Грановського запросили до Клівленду на організаційне засідання товариства. Там його обирають головою Центральної Управи ОДВУ. 

На чолі організації він пробув 27 років, до того ж очолював тривалий час ще й 32 відділ ОДВУ у Міннесоті. Під час подій Другої світової війни проти ОДВУ, завдяки провокаційним діям комуністів, було сфабриковано звинувачення, начебто члени цієї організації – агентура фашизму на американському континенті.

Тоді проф. Грановський виступив з кількома брошурами англійською мовою популярного змісту, в яких викладає своє бачення української справи. У 1940 році у Вашингтоні виходить друком брошура «Проблеми незалежності України», в Нью-Йорку – «Необхідність вільної України для тривкого миру (1945), а у Сейнт-Поулі – «Україна – побоїще за волю» (1944).

Окрім участі в роботі І установчої конференції Організації Об’єднаних націй V Сан-Франциско (1945), він двічі був представлений в ЮНЕСКО (1953, 1955).

Його було обрано до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки (УККА). Він був членом Першої Пан-американської конференції 1947 року, яка проходила в Нью-Йорку.

Бібліофільство

За своє довге життя він, цікавлячись книгами з різноманітних галузей знань, зібрав велику бібліотеку, яка нараховувала понад 5,5 тис. книг. Найбільшою в його бібліотеці була колекція україніки. Окрім цього, вчений упродовж кількох десятиліть передплачував сотні газет і журналів з усіх кутків світу, але найбільше з України.

Чимало його роздумів про літературу, зокрема про поезію, зафіксовано у різноманітних нотатках, які він вів упродовж кількох десятиліть свого активного життя. Вони збереглися в особистому архіві поета і вченого.

Публіцистичні статті, огляди виставок різних художників, враження від подорожей, роздуми про стан пам’яток України минулих епох також варті уваги і не втратили пізнавального значення.

джерело

Помер Олександр Неприцький-Грановський у 1976 р. в м. Сент-Пол (США), його творча спадщина повернулася в Україну головним чином завдяки зусиллям Гаврила Чернихівського. Восьма книжка поезій вийшла у Києві в 1992 році, видана за кошти небожа Бориса Неприцького.

У 1993 році  відкрито першу в Україні меморіальну таблицю Олександрові Неприцькому-Грановському, на батьківській садибі у Великих Бережцях, де він народився і провів дитячі та юнацькі роки. Діє Великобережецький літературно-меморіальний музей Олександра Неприцького-Грановського.

Джерела

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2002 публікацій.

Коментарі (2)

  1. […] Неприцький-Грановський Олександр Анастасійович » Т… до БОЖА (БУЖА) ГОРА, пам’ятки природи […]

  2. […] Неприцький-Грановський Олександр Анастасійович » Т… до БОЖА (БУЖА) ГОРА, пам’ятки природи […]

Залишити відповідь