Родина Сафонових

03.03.2010 | Автор: | Категорія: Образотворче мистецтво

Родина Сафонових
художників, уродженців Кременецького району Тернопільської області

Життя відомого талановитого художника і педагога Олексія Тимофійовича Сафонова тісно пов’язане з Кременцем. І хоча народився він у Києві, але життя його і родини пов’язане з нашим старовинним мальовничим містечком.

Тимофій Олексійович Сафонов народився 4 лютого 1873 року. Навчався малюванню у школі художника М. Мурашка – єдиній у Києві, в якій можна було вчитися мистецтву живопису, а після її закінчення виїхав до Петербурга і вступив до Академії Мистецтв, де на той час викладали І.Ю. Репін, А.І. Куїнджі, Чистяков та інші.

Ще студентом у 1894-1895 роках допомагав В.М. Васнецову і М.В. Нестерову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві. В 1896 р. для Нижньогородської Ярмарки переніс на полотно два ескізи М.О. Врубеля «Принцеса Мара» і «Микула Селянинович». Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси живопису і малювання.

В 1902-1903 рр. Т.О. Сафонов разом з відомим художником М.В. Нестеровим працював над розписом церкви в грузинському стилі в м. Абас-Туман на Кавказі.

Працюючи у Києві у 1897-1902 рр. Тимофій Олексійович знайомиться із Ганною Миколаївною Мельниковою, талановитою піаністкою, яка стає його дружиною в 1900 році.

В 1904 р. в Кременці відкривається комерційне училище, куди Т.О. Сафонов був запрошений на посаду викладача малювання. Родина, у якій уже було дві трьохрічні доньки – близнята Марія і Ксенія – переїздить у Кременець.

Десять років роботи у Кременці були періодом розквіту його творчості (1904-1914 рр.). За цей час було написано цілий ряд картин: «Бурелом» (1905), Автопортрет, «Гора Бона», Каплиця на Божій горі, Болгарин з мавпочкою (1912), «В своєму саду», «Портрет Марусі» (1908), «Дедеркальський пейзаж» і т.д. «Думи мої, думи» (1911 р.) – полотно написане до Шевченківської річниці було представлене в 1914 році на Всесвітній виставці в Парижі.

Викладаючи малювання Тимофій Олексійович проявив себе як талановитий педагог, про що свідчить формулярний список (оригінал його знаходиться в краєзнавчому музеї): «Согласно §40 устава училища, единогласно избрать исполнять обязаности директора училища на случай болезни директора или отсутствия такового. 25 апреля 1905» («Журнал Попечительного Совета Кременецкого комерческого училища». Його педагогічний талант і організаторські здібності були відзначені. У тому ж формулярному списку читаємо: «Согласно уведомлению канцелярий Министра Торговли и Промышленности от 2 мая 1906 г. за №6211 Всемилостивые награжден орденом св. Станислава III ст. за особо усердную и отличную службу».

Тимофій Олексійович організовує курси малювання, де безкоштовно могли навчатись діти бідняків. В той же час Сафонов був активним учасником художнього життя цілої країни: в 1910 році в Катеринославі (тепер Дніпропетровськ) за відмінне викладання був нагороджений похвальною грамотою і малою золотою медаллю, в 1911 р. запрошений на з’їзд Московського товариства викладачів графічних робіт, де демонстрував роботи своїх учнів, за які був нагороджений золотою медаллю, в 1912 році знову був нагороджений на виставці в Катеринославі золотою медаллю, в 1913 р. на виставці у Києві – велику золоту медаль, в цьому ж році виступав з доповіддю на з’їзді художників у Петербурзі, йому було присвоєно звання професора.

В цей час в комерційному училищі навчалися Лев Нікулін (рос. письменник, автор роману «России верные сыны»), Михайло Іванович Вериківський, український композитор, автор першого українського балету «Пан Каньовський».

Дружина Сафонова, Ганна Миколаївна, стала першою вчителькою гри на фортепіано М.І. Вериківського. Тут провели 10 років життя і старші дочки Марія і Ксенія. Тут, у 1913 році, народилась молодша Ніна.

В 1914 році, коли почалась Перша світова війна родина Сафонових виїжджає з Кременця у Ромни, де Тимофій Олексійович викладав малювання до 1918 р., а потім з 1919 року у Київ. Кременець не забувався. Весь час згадувалось то одне, то друге. Місто стало світлим минулим, до якого вертались серцем і душею.

З 1919 р. і до кінця життя художник проживає у Києві: викладає в Київському інституті народної освіти, Київському педагогічному технікумі ім. Пирогова, виступає з лекціями на різних курсах, багато друкується у пресі з питань методики викладання образотворчого мистецтва.

У 1920 році в одній із кімнат своєї квартири Тимофій Олексійович організовує художню студію, яка проіснувала до 29 травня 1930 року, дня смерті художника.

Доля його родини склалася по різному: Дружина Тимофія Олексійовича Ганна Миколаївна була вірним другом на протязі всього життя, надзвичайно освідчена (вона закінчила гімназію, консерваторію, де займалась у професора Пуханського) вона займалася уроками музики з обдарованими дітьми і в Кременці, Ромнах, і в Києві. їй судилась доля пережити чоловіка. У фондах музею зберігаються кілька листів із переписки між Ганною Миколаївною і науковим працівником музею Омеляном Сидоровичем Мисикевичем. В 1957-1958 рр. в своїх листах Ганна Миколаївна ділиться спогадами про перебування у Кременці, долю картин: «Меня очень огорчает, что я не могу удовлетворить такое желание, потому что не сохранились ни картины, ни репродукции. Картина, на которой изображен Шевченко и еще другая находиться где-то на Донбасе. Картина «В своем саду» писана в Кременце куплена в музей в Краснодаре. Одна из картин писаных в Абес-Тумане отправлена давным давно в Петербург» (6 февраля (листопада) 1958 г.), докладно описує фотографії, які пересилає у музей. Ганна Миколаївна прожила довге повноцінне життя, померла в   році, похована у Києві.

Одна із дочок-близнят Ксенія Тимофіївна по професії бібліотекар померла молодою в евакуації в 1944 році в середній Азії.

Доля другої з сестер-близнят Марії (3.04.1901 – 8.03.1984) була особливою. Все визначив талант. Виявилось, вона успадкувала від батька художні здібності, хоч і в своєрідному аспекті. Закінчила Київську театральну студію, де навчалась малюнку та живопису.

В 1925 р. Марія Тимофіївна переїхала до Москви. Там навчалася, працювала науковим працівником у музеї Революції, на центральній кіностудії художніх фільмів, а з 1942 року їй запропонували роботу художника-костюмера (модельєра) на кіностудії «Мосфільм».

Досконале знання історії костюма, особливостей стилів різних епох, особиста культура і обдарованість – все знайшло відображення у роботах до відомих фільмів світового кінематографа «Іван Грозний», «Олександр Невський», до стрічок «Актриса», «Без вини винуваті», «Михайло Глінка», п’єс «Марія Стюарт», «Леді і джентльмени» та багато інших. Працювала з режисером С.М. Ейзенштейном, акторами Алою Тарасовою, Олексієм Грибовим, Миколою Черкасовим, Олександром Абрикосовим, Михайлом Жаровим, Амросієм Бучмою, Павлом Кадочніковим та ін.

Славнозвісний кінорежисер Сергій Ейзенштейн, даруючи М. Т. Сафоновій сценарій «Івана Грозного», зробив зворушливий запис, в якому і оцінка таланту, і вияв дружнього ставлення: «Блискучому художнику Марії Тимофіївні з вдячністю і ніжністю – Сергій Ейзенштейн».

Протягом усього життя Марія Тимофіївна не забувала про щасливі дні свого дитинства, про місто, з яким пов’язано стільки дорогих споминів.

З 1973 р., коли М. Т. Сафоновій було вже 72 роки зав’язалась її переписка з науковим працівником музею Маргаритою Георгіївною Гецевич, яка тривала 10 років. Те, що листи йшли з міста далекого дитинства будили і радість і тугу: «Пришліть мені, будь-ласка, першу Кременецьку травичку…» — просила Марія Тимофіївна в одному з листів. В листах М.Т. Сафонова ділилась своїми спогадами про дні щасливого минулого, почала надсилати перші мемуарні сторінки, давні кременецькі фотографії, листи, написані до Т.О. Сафонова художником Михайлом Врубелем і т.д. Але не всім планам було суджено здійснитися: 8 березня 1984 року Марії Тимофіївни Сафонової не стало… Похована вона у Москві.

Наймолодша сестра Ніна Тимофіївна (17.11.1913 – 12.01.2003) народилась у Кременці. В 1940 році закінчила 4-річну театральну студію при Київському театрі ім. Лесі Українки і одержала кваліфікацію артистки. Під час війни в евакуації працювала на різних роботах аж до повернення у Київ у 1944 році. В 1945 р. Ніна Тимофіївна була зарахована до колективу Київської філармонії як ведуча концертів і чтець – декламатор. Як ведуча концертів представляла на столичній сцені видатних співаків, артистів, музикантів, серед них із світовим іменем. Вона вела концерти в яких виступали: 3. Долуханова, Ірина Архипова, В. Левко, Сергій Лемешев, М. Рейзен, Ван Кліберн, Л. Оборін, Святослав Ріхтер, Є. Гилельс, Давид Ойстрах, Л. Коган, Д. Шафран, Іраклій Андронников, В. Аксенов, А. Шварц, Дмитро Кобалевський, Тихон Хренніков, Григорій Свиридов, Євгенія Мірошниченко, Белла Руденко, Лариса Руденко, Зінаїда Гайдай, Борис Гмиря, Іван Паторжинський, Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Анатолій Мокренко, Іван Козловський, Артур Ейзен, Джон Огдон і багато інших.

В її репертуарі були твори Т. Шевченка, М. Рильського, Ю. Яновського, В. Сосюри, Ю. Смолича, Платона Воронька, Андрія Малишка, О. Пушкіна, А. Чехова, М. Некрасова, Шіпачова, твори для дітей Носова і інших авторів. У філармонії пропрацювала 23 роки до виходу на пенсію.

У 1935 році Ніна Тимофіївна вийшла заміж за художника Миколу Івановича Духновського. їх союз взаєморозуміння і любові продовжувався 64 роки , до смерті 1999 року Миколи Івановича.

Микола Іванович Духновський (12.Х. 1908 – 16.Х. 1999) народився в Варшаві. З 1918 року проживав в Києві, де в 1923 р. закінчив трудову школу №6, працював на різних роботах. В 1927 р. поступив в Київський художній інститут на театр-кіно відділ живописного факультету, який закінчив в 1931 р.

З 1934 р. майже З0 років до 1962 р. працював головним художником Київського російського драматичного театру ім. Л.Українки, ним оформлено більше 200 спектаклів. З 1962 р. до виходу на пенсію (1973 р.) перейшов на викладацьку роботу, працював в театральному інституті ім. К. Карпенка-Карого, Київському художньому інституті. Він заслужений діяч мистецтв України, професор, нагороджений багатьма грамотами, медалями, орденами.

За своє трудове життя Микола Духновський співпрацював з багатьма відомими режисерами: Хохловим, Соколовим, Верпаховським, Юрою, Бучмою, Колодубом, Юнгвальз-Хилькевичем, Канделакі. Оформляв спектаклі за творами російських і українських класиків: Фонвізіна, Гоголя, Чехова, Горького, Паустовського, Кропивницького, Чайковського; світової класики: Мольєра, Шекспіра, Діккенса, Бальзака і багато інших.

26 липня 1987 року подружжя Ніни Тимофіївни і Миколи Івановича Духновських на запрошення працівників краєзнавчого музею відвідало Кременець. Зустріч була хвилюючою: двоє літніх людей при допомозі працівників музею цілий тиждень день в день знайомилися з місцями, які так любив і малював Тимофій Олексійович Сафонов. Спиналися стрімкими стежками на Дівоче скелі, ходили попід мурами фортеці, оглядали будівлі тодішнього педколеджу (тепер педінститут ім. Т.Г. Шевченка), побували в ботанічному саду, на Пятницькому кладовищі, на горі Осовиця, зупинялись коло будинку, де жила колись родина художника. В цій екскурсії їх супроводжувала старша донька – Марія Тимофіївна, вірніше її листи, де вона докладно розповідає, якою вулицею йти, де стоять дім, любима стежка, якою любив йти на Осовицю Тимофій Олексійович, в який сад виходили вікна училища.

«…Все, все пам’ятаю – і вулицю, і дім, і квартиру, де ми жили, і тих друзів, товаришів по роботі, з якими Тимофій Олексійович спілкувався.

…і те, як багато разів ми ходили на гору Бону (навіть взимку). Я пам’ятаю все і бачу так, ніби це було вчора…».

Йдучи слідами Тимофія Сафонова побували і на Божій горі. Після оглядин Ніна Тимофіївна несподівано запропонувала прочитати дещо із свого колишнього репертуару. Зворушливо звучали серед дерев, співу птахів, безхмарного синього літнього неба уривки з творів Олександра Пушкіна, Юрія Смолича «Вони не пройшли», уривок з Шевченкової «Катерини», поезію М. Рильського «Шопен», В. Сосюри «Рояль», тощо.

Також відвідали будинок, де жив М.І. Вериківський. Побували в сім’ї Боголюбових, дружина Сергія Андрійовича Боголюбова вчилася у Тимофія Олексійовича і з вдячністю згадувала його.

Після цього їздили в Почаївську Лавру, відвідали в Почаєві могилу художника Івана Федоровича Хворостецького, з яким у свій час товаришував Тимофій Олексійович Сафонов і якого особисто знало подружжя Духновських.

Потім відбулася зустріч з колективом Кременецького краєзнавчого музею. Ніна Тимофіївна зворушливо розповідала про свого батька і на прохання працівників музею про себе. А Микола Іванович Духновський з вдячністю згадував, як в 10 років став учнем Т.О. Сафонова і як педагогічний такт і талант відомого художника допоміг йому на творчому шляху. І не тільки йому, а і його колишнім учням, з якими він зустрічався не раз: заслуженим архітектором України Анатолієм Володимировичем Добровальським, художником Київської кіностудії науково-популярних фільмів Кирилом Вікторовичем Бобровниковим і іншими, які успішно працюють в області образотворчого мистецтва.

Під час візиту на згадку подружжя передало в дарунок музею дві оригінальні роботи Т.О. Сафонова («На човні», «На схилах Дніпра» та біля 40 фотокопій з творів художника та родинних фотографій). Невелику частину із спадщини Т.О. Сафонова, адже більша частина загинула в роки Великої Вітчизняної війни в окупованому Києві.

У Кременецькому музеї сьогодні зберігаються крім цих робіт «Дедеркальський пейзаж», «Портрет Марусі» (подарований Н.Т. Духновською у 1988 р.), «М.Т. Сафонова в житі».

В нашому місті художник залишив про себе добру пам’ять. Кременчанин А. Кривін згадував: «Сафонов був одним з тої невеликої кількості людей свого часу, які не відривались від народу, а намагались ділити з ним безкорисно свої знання».

Кременець змінюється, оновлюється, молодіє і з вдячністю згадує людей, які любили його. Пам’ятають у Кременці і Сафонова.

У Кременці на будинку, де знаходилось комерційне училище 28 травня 1980 року до 50-річчя з дня смерті художника було відкрито меморіальну таблицю присвячену Т.О. Сафонову. На ній напис: «В цьому будинку 1904-1914 рр. працював відомий художник Тимофій Олексійович Сафонов (1873-1930). Кременець пам’ятає…».

 

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2001 публікацій.

Залишити відповідь