Збараж: Костел Святого Антонія в м. Збаражі

Костел Святого Антонія, РКЦ.
м. Збараж, Збарзький р-н, Тернопільська обл.

Величний костел почали зводити як частину Бернардинського монастиря в 1723. 2 серпня 1755 р. Костел було освячено єпископом Луцьким Антонієм Еразмом Волловичем.

Протягом 1756-1759 костел був оздоблений пишним різьбленням і позолотою, які виконав львівський скульптор А. Осінський.

У 1789 р. в місті виникла пожежа, під час якої на  костелі згорів покритий мідною бляхою дах, але вже в наступному році храм був придатний для відправ.

В 1886 р. інтер’єр костелу був розписаний, образи виконав А. Качмарський, орнаменти – Ян Дуль. Розписи храму поновив у 1910 р. Й. Шидловський.

02.07.1941 р., під час боїв за місто, на горищі костелу почалася пожежа. Згоріли вежі і дах, які за невеликий відрізок часу були відновлені з деякими змінами.

У 1946 костел був закритий і використовувався як склад, що завдало йому значних руйновань.

у 1990 році до Збаража повернулись брати-бернардини (Орден Менших Братів (франсісканців)). Костел потребував грунтовного ремонту. У 1994 р. розпочались ремонтно-будівельні роботи. Богослужіння відбувались у тимчасовій бічній каплиці.

У 2000 р. кардинал Мар’ян Яворський урочисто прийняв акт консекрації (освячення) костелу. З того часу в літній період богослужіння відбуваються в храмі при головному вівтарі.

Костел як пам’ятка культури, знаходиться під охорону Національного історико-архітектурного заповідника “Замки Тернопілля”.. На даний час, в костелі частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (авторства А. Осінського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Від живопису збереглися лише фрагменти.

Перші бернардинці з’явилися у Збаражі 1627 року на запрошення князя і каштеляна краків¬ського Юрія Збаразького (близько 1573-1631).

Чернечий орден був започаткований в Італії наприкінці 12 сторіччя відомим католиком Франциском Асизьким (1182-1226), відтак називався францисканським. Через два століття чин розділився на власне францисканців та обсервантів. Головним пропагандистом нової течії, яка суворо дотримувалась статуту святого Франциска, був Бернард Сієнський (1380-1444).

Його учень Ян Капістран, згодом також канонізований католицькою церквою, прибув до Кракова 1453 року, де був заснований кляштор з костелом, освяченим ім’ям святого Бернарда Сієнського. Тож у Польщі обсервантів почали називати бернардинцями, чий орден за кількістю осідків був одним з найпоширеніших.

1637 року княгиня Вишневецька підписала акт про заснування бернардинського кляштору у Збаражі. Спочатку для ченців було споруджено дерев’яний кляштор, а згодом розпочали будівництво мурованої святині.

Справу Юрія Збаразького продовжили князь Януш Корибут Вишневецький та його дружина Євгенія. За часів козацьких воєн кляшторні споруди сильно постраждали, проте вціліли. У ті часи загинуло шість священиків та один чернець.

Під час набігу турків 1675 року було спалено храм та вбито кількох ченців. Лише 1723 року за сприяння київського і познанського воєводи Станіслава Потоцького на правім березі річки Гнізни розпочалося зведення величного костелу святого Антонія з Падуї, який своїми бароковими шатами тішить око й зараз.

Кошти на будівництво надали також Франциск Іговський, Олександер Галецький та Ганна Ліпанська. Проектантом та виконавцем будівництва нової святині був Иоганн Ґанц з Силезії. Консекрація святині відбулася 2 серпня 1755 року. Його інтер’єр прикрашали 13 вівтарів та фрескові розписи роботи Сливинського.

Ансамбль бернардинського кляштору утворюють костел, келії та надбрамна дзвіниця. Костел святого Антонія являє собою тринавову базиліку з двома вежами при головнім фасаді.

Орієнтований на схід головний фасад має характерну увігнуту конфігурацію середньої осі, завершену фронтоном, серед оздоблення якого вирізняються волюти, сандрик, скульптури у нішах, кам’яні вази тощо.

Його стилізований під ренесансово-барокову архітектуру декор з’явився під час реконструкції у 18 сторіччі. У той самий час були перебудовані вежі, що втратили свої оборонні функції. На вежах та увігнутому фасаді розміщені різної форми вікна, деякі з яких декоровані наличниками та сандриками.

Результат пошуку зображень за запитом "Збараж костел"

джерело

Пласкі пілястри, що членують площини веж та головного фасаду, спираються на високий цоколь. На середній осі головного фасаду розташований оформлений подвійними пілястрами портал, над дверима якого міститься півциркульної форми наскрізний люнет з вміщеним у нього вікном.

Над входом розташований балкон з ажурними ґратками, підтримуваний чотирма консолями. Північний фасад храму у межах дещо вужчого за основний об’єм презбітерію членований пілястрами, а на бічному та середньому нефах – парними пілястрами.

Другий ярус північного боку костелу, що є власне фасадом головної нави і презбітерію, містить п’ять лучкових вікон, позбавлених будь-якого декору, а нижчий ярус – прямокутні і лучкові вікна з сандриками. Західний фасад, до якого прилягають келії, завершений криволінійним фронтоном з волютами.

До початку 21 століття у костелі частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням з 18 сторіччя авторства Антона Осинського, фрагменти стінопису та різьбленого декору 18-19 сторіч.

Деякі зі збережених скульптур Осинського зберігаються у виставкових залах збаразького замку, зокрема фігура апостола Петра, й Тернопільського художнього музею. У підвалах кляштору збереглося чимало давніх поховань.

Двоповерхові келії, що прилягають до костелу з боку презбітерію, утворюють замкнене з чотирьох сторін подвір’я. Вони, тягнучись вздовж лівої нави, з’єднуються торцем з костельною баштою.

Північні торці завершені відмежованими ґзимсами хвилястими фронтонами. Внутрішнє планування келій є коридорним, з однобічним розташуванням приміщень, перекритих півциркульними склепіннями з розпалубками.

Тиньковані фасади позбавлені архітектурного декору. Винятком є хіба що південний фасад, декілька вікон якого оздоблено сандриками та ліпниною у стилі рококо.

Дзвіницю, що є складовою ансамблю кляштору бернардинців, було зведено у 1746-1755 роках за проектом архітектора Йоганна Ґанца. Вона розташована на півночі од костелу, прилягаючи до оборонних мурів, які оточують кляштор. Вимурувана з каменю й цегли, вона має прямокутну у плані форму та три яруси, розмежовані ґзимсом. Долішній ярус слугував за заїзд на кляшторне подвір’я.

На членованих пласкими пілястрами фасадах прорізано вікна прямокутної та аркової форм. Споруда перекрита високим двосхилим дахом з оцинкованого заліза, а південний та північний фасади оформлені криволінійними фронтонами.

Фронтон з боку вулиці, декорований пілястрами та нішею, увінчує скульптурна постать святого. Пожежі, які вирували у місті, дзвіницю не зачепили, що дало їй можливість зберегти свої первісні барокові форми.

До секуляризації святині 1785 року австрійською владою кляштор був одним з найвпливовішим на Поділлі. При ньому діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768 року при кляшторі розмістили шпиталь, де знаходили притулок хворі і бідні, а з 1777 року – парафіяльну школу та латинську гімназію.

Тут здобули освіту майбутні політик Ігнатій Дашинський та архієпископ Ігнатій Токарчук. 1924 року гімназія отримала державний статус.

Під час двох світових та українсько-польської воєн кляшторові не було завдано значної шкоди. 1946 року комуністи заборонили діяльність костелу. У роки радянської влади костел слугував за склад для місцевого підприємства. Деяке врятоване зі збаразького кляштору майно вдалося вивезти до бернардинських святинь у Ряшеві, Лежайську та Альверні.

Наприкінці 20 сторіччя храм повернули колишнім власникам – бернардинцям. Роки кропіткої праці над відбудовою понищеного костелу дали можливість 3 вересня 2000 року наново освятити храм. Урочисту церемонію освячення здійснив 74-річний львівський архієпископ Мар’ян Яворський.

Проте у келіях й на початку 21 сторіччя продовжувала працювати низка установ: редакція районної газети «Народне слово», управління праці та соціального захисту населення, районна санітарно-епідеміологічна станція, управління державного казначейства, а у кляштор них приміщеннях вздовж північного муру – музична школа.

Джерела:

Країна замків і фортець : іст. нариси, фото, картосхеми, реконструкції / автор проекту С.Трубчанінов, худож. ред. А.Затварницька. – Вид. 2-е, доп. і переробл. – Хмельницький, 2007. – 56 с.

Мунін, Г. Б. Визначні пам’ятки Західної України = The Famous Sights of Western Ukraine / Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, О. О. Гаца. – Київ, 2008. – 176 с : фот. кольор. – (Серія “Культурно-історична спадщина України”).

Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації [Текст] : Закон України від 23 верес. 2008 р. № 574-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 8(20 лют.). – С. 290-292.

Пиріг, Л. Архітектура Західної України на марках і конвертах [Текст] / Л. Пиріг // Пам’ятки України. – 2012. – № 11. – С. 58-63 : фотогр. кол. – (Філателія).

Підставка, Р. Історичні пам’ятки прикордонного Збаража і його околиць [Текст] / Р. Підставка // Музеї України. – 2011. – № 3. – С. 37-40 : фот.

Пустиннікова, І. Вісімдесят три святині Тернопілля [Текст] : путівник / І. Пустиннікова. – Київ, 2010. – 72 с : фот. кольор. – (Серія “Путівники”).

Рунців, О. Історико-культурні ресурси Тернопільської області як джерела формування попиту і пропозиції на ринку туристичних послуг [Текст] : [у статті є табл. розташування дерев’яних храмів на території Терноп. обл. і табл. пам’яток оборонної архітектури – фортець, замків] / О. Рунців // Історія української географії. – Тернопіль, 2008. – вип. 17. – С. 97-102 : табл.

Чайка, В. Збараж – як музей під відкритим небом : [пам’ятники архітектури міста] / В. Чайка // Місто. – 2008. – 4 черв. – С. 14 : фот. – (Дивокрай).

Шубарт, П. Й. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини [Текст] / П. Й. Шубарт. – Одеса, 2012. – 329 с : іл. – Бібліогр. укр., пол., нім.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1918 публікацій.

Залишити відповідь