Будка Микита

Світоч української церкви

(До 130-річчя від дня народження Микити Будки)

Примхлива доля, на жаль, не часто приводить у цей світ людей, які зосереджують у собі найкращі чесноти і якості рідного народу, успадковують його таланти і обдаровання, своєю особистісною яскравістю й самобутністю вражають і захоплюють. Вони несуть у собі добротворче світло, у щоденній праці виконують шляхетну місію служіння ідеалам Істини й Добра, Любові і Честі.

До таких людей по праву можна віднести нашого земляка Микиту Будку, релігійного діяча, першого українського єпископа в Канаді. Преосвященний Кир Микита Будка за свою п’ятнадцятирічну душпастирську діяльність залишив помітний слід у житті наших краян за рубежем. Він зробив вагомий внесок у згуртування українських емігрантів, збереження греко – католицького обряду, створення просвітницько-культурних товариств і об’єднань, розвиток шкільництва й культури.

Микита Будка народився 7 червня 1877 року в селі Добромірка на Збаражчині в селянській сім’ї. Родичі були побожними і виховали свого сина в релігійному дусі. Великий вплив на формування його характеру мала мати, працьовита і енергійна, товариська і дбайлива.

Початкову освіту здобув у родинному селі. Батьки, побачивши хист дитини до навчання, віддали його у Тернопільську класичну гімназію. У1897 році закінчив її з відзнакою. Після цього відбував військову службу. Опісля студіював право у Львівському університеті. А щоб поліпшити матеріальне становище, став домашнім вчителем дітей князя Павла Сапіги у містечку Більче Золоте Борщівського повіту.

Однак студії права не були його покликанням. Він вирішив стати священиком, щоб своє життя присвятити служінню Господові Богові, Церкві й своєму народові. У. 1905 році, після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці, отримав священицький сам із рук митрополита Андрея Шептицького.

У липні 1912 року Апостольська столиця іменувала його єпископом для українців-католиків у Канаді. Єпископська хіротонія відбулася 14 жовтня 1912 р. Прибувши у Канаду, Владика Микита Будка розпочав жваву діяльність. Він відвідував поселення українців у різних провінціях Канади, нової набутої ними батьківщини. Він навчав, просвіщав народ словом і письмово, обороняв у судах й державних установах. Будував церкви, школи, бурси, інститути, заснував часопис «Канадійський українець», надрукував молитовник. Він подбав про легалізацію церкви в державі.

У 1920 році в Бойтуні, а згодом у 1925-му у Мондері відкрито зразкові сиротинці. З його ініціативи створювалися українські патріотичні, освітньо – культурні товариства «Просвіта», «Народні доми», «Допомогові товариства», а при церквах у містах і містечках – рідні школи.

Владика працював до повного виснаження своїх фізичних і розумових сил, забуваючи про відпочинок. Звичайно, це не залишилося без наслідків, підірвало його здоров’я. У 1928 році повертається до Львова й стає генеральним вікарієм митрополичої архієпархії. Окрім своєї діяльності Владика взявся за відбудову відпустового місця у Зарваниці на Тернопіллі. У літній період він багато уваги приділяв цій роботі. З часу більшовицької окупації західноукраїнських земель Єпископ Микита Будка пережив усі принади радянського «раю». Перша більшовицька окупація була короткотривалою, змінилася фашистською, не менш свавільною і жорстокою. З другим приходом червоних військ у Галичину комуністичні можновладці розпочали ліквідацію Української Греко-католицької Церкви.

Останні роки життя у Львові Владики-ісповідника  були дуже важкими. Він жив і працював в атмосфері морального гноблення, будучи фізично хворим.

11 квітня 1945 р. НКВС провів масові арешти ієрархів УГКЦ, професорсько-викладацького складу Богословської Академії. Незважаючи, на те, що Владика мав канадське громадянство, був хворим, його арештували. В ході слідства він зазнав неймовірних тортур і знущань. За сталінськими драконівськими «законами» його засуджено на тривалий термін ув’язнень (8 років) у концтаборах особливого режиму. У Караганді виконував непосильну важку фізичну працю. Постійне недоїдання, відсутність належних санітарно-гігієнічних умов й медичної допомоги прискорили кінець земного життя Владики.

Помер 1 жовтня 1949 року в концтаборі Караганди.

Література

  1. Головин, Б.  Мученики та ісповідники Української церкви ХХ століття :  нариси. Статті. Дослідження – Т.: Просвіта, 2000.- С. 77-81.
  2. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2002 рік: бібліогр. покажчик – Т.: Підручни-ки і посібники, 2002.- С. 47-48.
  3. Головин, Б., Комариця, М. Будка Никита  (Микита)  Михайлович 17.06.1877, с. Добромірка, нині Збаразького району – 01.10.1949, м. Караганда, нині  (Казахстан) – політичний діяч // ТЕС.- Тернопіль, 2004.- Т.1. А-Й.- С. 194  фотогр.
  4. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2007 рік: бібліогр. покажчик – Т.: Підруч-ники і посібники, 2006.- С. 64.
  5. Реабілітовані історією : книга пам’яті Збаразького району.– Т.: Збруч, 2006.- С. 22-24.
  6. Кульпа, Т. Світоч української церкви :  [До 130-річчя від дня народження Микити Будки ] // Народне слово.- 2007.- 15 черв.

 

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1902 публікацій.

Залишити відповідь